1. ­­Які етапи розвитку мали місце в історії сіам

Починаючи з 1928 року і закінчуючії 1956 роком, Міжнародні конгреси архітекторів СІАМ пройшли 3 етапи свого розвитку.

Перший період (1928 - 1933 рр.) був пов'язаний з активізацією діяльності німецьких архітекторів соціалістичної орієнтації.

На другому етапі (1933 - 1947 рр.) міжнародний архітектурний рух очолили французькі архітектори. Третій заключний період (1947 - 1956 рр.) привів до складення з себе і передачі повноважень в організації міжнародної діяльності архітекторів від керівництва конгресами, яке здійснювалось видатними майстрами архітектури, до групи молодих архітекторів, які не сприймали старих і прагнули до нових ідей.

Із закінченням міжнародних конгресів СІАМ закінчилась епоха віщатнігх майстрів архітектури і почалася нова доба в її розвитку.

Перший конгрес, який відбувся у 1928 році у невеличкому містечку Ла Сараз і який зібрав 24 архітектори був присвячений проблемам раціоналізації будівельної індустрії і введенню стандартів проектування і будівництва.

Другий і третій конгреси, що відбулися відповідно у 1929 р. (Франкфурт) і у 1930 р. (Брюссель), були присвячені питанням проектування мінімального житла і раціональним засобам забудови.

Третій конгрес завершував перший етап розвитку, який фактично був присвячений створенню нових архітектурних доктрин.

На четвертому конгресі, який відбувся у 1933 р. під час середньоземноморського круїзу на теплоході "Патріс", була розглянута концепція функціонального міста. В результаті Ле Корбюзьє запропонував учасникам конгресу текст "Афінської хартії", 'розробці якої передував аналіз 34 європейських міст. У "Афінській хартії"' були започатковані основні положення універсальної функціоналістської доктрини, які полягали в пропозиціях зведення складного міського організму до взаємодії історичних будівель з чотирма головними функціями, тобто з функціональними зонами міста- з житлом, відпочинком, роботою і транспортом.

П'ятий конгрес, що проходив у 1937 р. у Парижі, був присвячений саме проблемам житла і відпочинку. Інші функціоналістські проблеми містобудування, а саме - "ядро" і "серце" міста — послідовно розглядалися на шостому, сьомому і восьмому конгресах, що відбувалися в післявоєнний період у 1947-1951 рр. у Бріджуотері, Бергамо і Ходдестоуні,

Дев'ятий конгрес у Екс-он-Провансі (1953 р.) став вирішальним у зміні архітектурної ідеології. Цей етап розпочався з критики

функціональної теорії та "Афінської хартії" молодими архітекторами, серед яких були А. і П.Смітсопи, Ван Ейк, Я. Бакема, Ж.Капділіс та інші. Лист, який підписав Ле Корбюзьє і Ван Естерен, де повноваження в організації міжнародного архітектурного руху передавалися молоді, ознаменував закінчення епохи майстрів, доби домінування функціональних теорій, а загалом, так званого сучасного руху.

Крапка в цьому закономірному процесі була поставлена на десятому останньому конгресі СІАМ, який проходив у 1956 р. у Дубровнику. На цьому конгресі група молодих архітекторів ("Група X") на основі критики функціоналізму запропонувала розглядати сучасне місто не з позицій взаємодії чотирьох міських функцій і відповідних функціональних зон, а в аспекті взаємозв'язку архітектурно-містобудівних форм, таких як дім, подвір'я, квартал, майдан, вулиця і т. ін. Місто почало сприйматися як складна багатошарова структура, що сформована за принципом вертикального функціонального зонування і утворює кластери, де співіснує "гроно" архітектурно-містобудівних форм і функцій.

На цій основі з'явився цілий ряд ідей, а саме - мегаструктурне місто, палубна архітектура (А. і П. Смітсони), дім-місто (Ван Ейк), теорія сусідства німецьких архітекторів та. ін., - які стали основою для виникнення нової ідеології, яка, в свою чергу, базувалася на практиці функціоналізму і філософських засадах плюралізму, що в кінцевому рахунку поступово створювало умови для виникнення, так званого, контрсучасного руху в архітектурі із власною ідеологічною доктриною.