8

Тема 17. Економічна роль держави в ринковій економіці

1. Еволюція теоретичних уявлень на роль держави в економіці

2. Державне регулювання економіки: суб’єкти, об’єкти та функції

3. Методи державного регулювання економічних процесів

4. Соціальна політика держави

1. Еволюція теоретичних уявлень на роль держави в економіці

Жодна сучасна національна економіка не обходиться без участі держави у її ре­гулюванні. Держава впливає на економічну діяльність домогосподарств і фірм через систему важелів та інструментів: інфраструктура, гроші, ціни, кредити, податки, до­тації, субсидії, ліцензії, квоти, інвестиції, патенти, амортизація тощо. Однак погляди на роль держави в економіці зазнали значних змін.

У ХVІ-ХVIII ст., коли ринкова економіка тільки формувалась, панували ідеї меркантилізму: визнання безумовної необхідності державного регулювання заради збільшення багатства завдяки розви­тку торгівлі і мануфактурного виробництва.

В основі ідеології меркантилізму лежав принцип: державна влада повинна забез­печувати монополії (привілеї) для вітчизняних підприємців та комерсантів на вну­трішньому і зовнішньому ринках. Держава своєю політикою повинна була:

сприяти експорту готової продукції;сприяти імпорту дешевої сировини і підтримувати національного виробника;

обмежувати імпорт промислових товарів і захищати національного виробника;

обмежувати експорт сировини.

У кінці XVIII ст. на зміну меркантилізму приходять ідеї класичної теорії саморегулювання, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, були сформульовані А. Смітом в його праці “Про причини і джерела багатства народів”. Згідно А. Сміту, ринкова економіка є саморегульованою системою, яка “невидмою рукою” найефективніше розподіляє ресурси, в основі такої економіки лежить власна вигода. Вважалось, що економіка буде функціонувати ефективніше, якщо виключити її регулювання державою.

Наприкінці 30-х років виникає теорія державного регу­лювання, засновником якої стає вчений-економіст Джон Мейнард Кейнс. Він перший довів необхідність державного втручання, яке здатне урівноважити сукупний попит і сукупну пропозицію, вивести економіку з кризи і сприяти її стабілізації і прискоренню. Надалі теорія державного регулювання дістала назву кейнсіанської теорії.

Основні заслуги цієї школи:

1) в ній уперше сформовано макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, згідно з яким економіка розгляда­ється з точки зору всіх факторів, які на неї впливають;

2) вона вперше встановлює певні кількісно-якісні функціональні зв'язки між факторами, які впливають на економіку;

3) Кейнс у своїх працях доводить, що вільна конкуренція, еластичність цін та заробітної плати – це ті показники, які не притаманні економіці із соціальною спрямованістю;

4) теорія доводить, що рівновага на ринку досягається не автоматично, а випадково, оскільки зростання пропозиції відбувається швидшими темпами, ніж попиту;

5) Кейнс розробив власну теорію щодо виходу із стану економічної нерівноваги.

Основний недолік цієї теорії: Кейнс не враховував, що постійне зростання сукупного попиту обов'язково призведе до інфляційних процесів, що підтвердилось інфляційною кризою в західних країнах у 70-х – початку 80-х рр.

Так з середини 70-х – початку 80-х рр. ХХ ст. у більшості країн з ринковою економікою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції,. Це привело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Інфляція та безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Здавалося б, саме держава, яка набрала силу в попередній період, повицна розрядити цю ситуацію. Проте відбуло­ся несподіване: держава виявилася неспроможною подолати проблеми, що виникли. В капіталістичному суспільстві настало глибоке розчарування державою, і в цьому проявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму капіталізму. В минулому причиною нестабільності були дефекти ринкової системи координації. Тепер же з'ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій, зокрема монетаризму, теорії раціональних очіку­вань, теорії економіки пропозиції.

Істотне розходження кейнсіанських і монетаристських поглядів існує в питанні внутрішньої стабільності економіки. Прихильники монетаризму (М. Фрідмен) обґрунтовують ідею про те, що потрібне створення державою фінансових умов для нормального функціо­нування ринку на основі монетарної політики

Теорія раціональних очікувань набула поширення з середини 70-х рр., коли в економіці одночасно виникли високі рівні інфля­ції й безробіття, тобто стагфляція. Ця теорія виходить з того, що всі ринки є високонкурентними, рівноважні ціни швидко присто­совуються до нових ситуацій, зарплата й ціни можуть як підвищу­ватися, так і знижуватися. Ринкові суб'єкти поводяться раціона­льно, в очікуванні зростання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін.

Теорія економіки пропозиції пояснює стагфляцію державним втручанням в економіку, зростанням податків, що негативно впливають на стимули праці. Спираючись на класичну теорію "вільної гри ринкових цін", представники теорії "економіки пропозиції" виступають на підтримку великих скорочень податків, розглядаючи це як умову стимулювання заощаджень та інвестицій.

Інституційна економічна теорія (Д. Норт, О. Уїльямсон) розглядає державу як особливу організацію, яка здійснює свою діяльність на основі делегування їй грома­дянами частини своїх прав. Як правило, розподіл прав між громадянами і державою фіксується в конституції, яка відіграє роль соціального контракту. Також пропонує посилити вплив соціально-психологічних та політичних факторів на економічний розівиток.

Неокласичний синтез є теоретичною основою змішаної системи державного регулювання економіки: поєднує інструментарії кейнсіанської теорії бюджетного, податкового, фінансово-кредитного державного регулювання економіки з точнішим врахуванням і широким використанням ринкових умов (конкуренції, динаміки цін тощо).

Марксистські погляди на економічну роль держави відображають модель адміністративно-командної системи (АКС) (командної економіки).

По-перше, у цій системі метою і функцією державних планових органів є збе­реження параметрів існуючих економічних структур. Підприємства не закривалися, люди не бояться втратити роботу, рівень доходів гарантований, поява підприємств стала можливою тільки після узгоджень з вищими державними інтересами.

По-друге, в командній економіці держава встановлює ціни на господарські бла­га. Наразі встановлена державою ціна зовсім не впливає на становище підприємства. Якщо витрати перевищували доходи, то підприємство отримувало від держави до­тації.

Якщо доходи перевищували витрати, то значна частина надлишку вилучалася у державний бюджет.

По-третє, в командній економіці держава виконує функцію єдиного підприємця. Саме вона, а не самостійні фірми, приймають рішення про те, що виробляти, як, за якими цінами, для кого.

По-четверте, в централізованій економіці держава стимулює гігантизм і монопо­лізм.

Моделями державного регулювання є:

американська – лібералізована система управління національною економікою, в якій основними акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення “правил гри” і сприятливих умов для розвитку бізнесу;

японська – централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування, особистих інтересів колективним і державним інтересам;

шведська – управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного державного втручання у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності;

німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни;

східноазійська – державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.