2. Підготовка педагогів дошкільної освіти

У 90-ті роки система дошкільної педагогічної освіти також зазнала значних перетворень як структурного, так і концептуального характеру.

Ситуація, що склалася в дошкільній педагогічній освіті в цей період, була досить парадоксальною. При значному скороченні мережі дитячих садків і відповідно зменшенні потреби в педагогах дошкільної освіти, кількість дошкільних відділень і факультетів у педагогічних навчальних закладах не тільки не зменшилась, а й навпаки, значно зросла. Так, підготовку спеціалістів дошкільної освіти в 1990 році здійснювали 36 педагогічних училищ і 8 педагогічних інститутів, у 1997 році їх готували в 42 педагогічних навчальних закладах І-II рівнів акредитації і в 21 педагогічному навчальному закладі ІІІ-ІV рівні акредитації. У 2003 році – відповідно в 40 і 25.

Сьогодні мережа педагогічних навчальних закладів, у яких здійснюється підготовка педагогів дошкільного профілю, охоплює всю територію України. Практично у всіх областях ця підготовки здійснюється у педагогічних навчальних закладах як І-ІІ, так і ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Наприкінці 90-х років був підвищений статус багатьох педагогічних закладів України, де здійснюється підготовка педагогів дошкільного профілю: близько половини педагогічних училищ набули статусу педагогічних коледжів, а переважна кількість педагогічних інститутів – статусу університетів.

Ця спеціальність видалася привабливою й для вищих шкіл недержавної форми власності.

Наприкінці 90-х років відбувався процес створення навчальних комплексів "педагогічне училище (коледж) – педагогічний університет". Значна кількість педагогічних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, де здійснювалася підготовка вихователів дитячих садків, увійшла до складу університетів. Більшість їх випускників, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень "молодший спеціаліст" за спеціальністю "Дошкільне виховання", продовжило навчання в університетах за тією ж або спорідненою спеціальністю.

На початку 90-х років виникла необхідність створення нормативно-правової бази для освітньої системи країни. У 1991 році Верховна Рада України прийняла Закон "Про освіту", яким визначалися правові основи функціонування всієї освітньої системи, включаючи й вищу освіту. У 2002 році було прийнято окремий Закон України "Про вищу освіту".

Цими законодавчо-правовими актами була закріплена освітня система країни, встановлені освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні. Новою системою не передбачалося середньої спеціальної освіти (фактично вона скасовувалася), а у вищій освіті започатковувалися два ступені: базова вища освіта і повна вища освіта.

У системі вищої освіти також була запроваджена ступенева підготовка: молодший спеціаліст - бакалавр - спеціаліст - магістр.

Для вищих навчальних закладів були встановлені рівні акредитації, які визначали їх статус (чотири рівні) й оговорювалося, за якими освітньо-кваліфікаційними ступенями вони мають готувати фахівців.

Визначені ще на початку 30-х років цільові установки для дошкільних відділень педагогічних училищ і дошкільних факультетів педагогічних інститутів вже в середині 80-х років не відповідали вимогам часу. Зі збільшенням кількості факультетів і загальної кількості фахівців зі спеціальною освітою інститути вже не могли працевлаштовувати своїх випускників у відповідності до наданої кваліфікації ("викладач педагогічного училища, методист з дошкільного виховання").

У 1997 році було затверджено новий перелік спеціальностей і кваліфікацій для педагогічних навчальних закладів. Відповідно до цього документу, випускникам дошкільних факультетів педагогічних інститутів і дошкільних відділень педагогічних училищ стали надавати однакову кваліфікацію "Вихователь дітей дошкільного віку".

Таким чином, різниця між випускниками педагогічних училищ та інститутів певний час відображалася лише в освітньо-кваліфікаційних рівнях: "молодший спеціаліст" - "спеціаліст". Але пізніше для освітньо-кваліфікаційних рівнів "спеціаліст", "магістр" цільові установки були доповнені.

У 2002/2003 навчальному році вищі навчальні заклади України ІІІ-ІV рівнів акредитації перейшли на двоступеневу підготовку "бакалавр – спеціаліст", з перспективою подальшого переходу підготовку "бакалавр – магістр". У зв'язку з цим виникла необхідність чітко визначити зміст підготовки для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня. Були розроблені відповідні освітні стандарти, в яких визначалися вимоги до фахівців кожного рівня, сфери їх застосування, а також зміст підготовки.

За двоступеневою системою здійснюється й підготовка педагогів дошкільної освіти.

На початку 90-х років розпочалася підготовка фахівців із дошкільної освіти за додатковими спеціалізаціями і спорідненими спеціальностями: іноземна мова, фізичне виховання, музичне виховання, образотворче мистецтво, практична психологія, гувернерство, хореографія, логопедія, соціальна педагогіка, початкова освіта. Випускники, які набули додаткові спеціалізації або спеціальності, мають право працювати на відповідних посадах у дошкільній галузі.

Однією з характерних рис педагогічної освіти 90-х років було те, що вищі навчальні заклади працювали за самостійно складеними навчальними планами. Як таких типових навчальних планів не було.

У цей час навчальні плани за одними й тими спеціальностями різних закладів значною мірою відрізнялися один від одного як за номенклатурою предметів, так і послідовністю їх вивчення, та кількістю годин, що відводилися на них.

Кроком до уніфікації змісту підготовки фахівців стала розробка єдиних освітніх Стандартів.

У 2003 році Міністерство освіти і науки України затвердило Стандарти вищої освіти для напряму "Педагогіка. дошкільне виховання", в яких були визначені основні вимоги і зміст підготовки спеціалістів дошкільного виховання освітньо-кваліфікаційного "бакалавр". Цей документ було розроблено фахівцями національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова, у 2009 р.

Але процес пошуків і перетворень не закінчився. У найближчий час ВНЗ очікують значні зміни, які заторкнуть багато сторін їхньої діяльності. Для дошкільної педагогічної освіти важливо зберегти досягнуте й разом з усією вітчизняною вищою освітою інтегруватися у європейський освітянський простір.