1.2.6 Гребний тренажер

Це й кардіотренажер при виконанні однієї вправи тренує більшість м'язів: грудного пояса, рук, ніг, а також серцево-судинну систему. Гребні тренажери дуже ефективні для зниження ваги. Правда, при цьому вони досить громіздкі, але, як правило, можуть складатися при зберіганні. Навантаження в тренажерах можуть задаватися різними способами. У домашні звичайно використається опір гідравлічних циліндрів, такі тренажери не дуже дорогі. Іноді навантаження задається більше зробленою магнітною системою, що дозволяє забезпечити силовий вплив.

1.2.7 Райдер

Забезпечує комплексне тренування основних груп м'язів, сприяє збільшенню гнучкості суглобів й активному спалюванню підшкірного жиру. Тренажер забезпечує плавність і безшумність виконання рухів без зайвої напруги на суглоби й зв'язки. Схожа на ножиці конструкція забезпечує майже безшумну послідовність рухів, при якій за рахунок підйому й опускання власної ваги навантаження рівномірно розподіляється на різні частини тіла. Для збільшення навантаження використаються гумові опори. Різні можливості кріплення грифу-руля розширюють спектр тренувальних рухів.

1.2.8 Еліптичні тренажери

Еліптичні тренажери - гібрид велотренажера, степпера й бігової доріжки. На таких тренажерах займаються за принципом кросу-тренінгу: встаєте на платформу, руками беретеся за рукоятку й крокуєте, крутячи педалі по еліпсу. Така траекторія, що імітує природну ходьбу або біг, виключає навантаження на голеностоп і колінний суглоб (чого не вдається уникнути при тренуванні на біговій доріжці або на велотренажері) і забезпечує навантаження на м'язи спини й рук на додаток до навантаження на ноги. Ходьба по еліптичній траекторії дозволяє тренувати серцево-судинну й дихальну системи, як на всіх кардіологічних тренажерах, але не тільки: вони дають ще й силове навантаження на нижні групи м'язів (стегна, сідниць й ікр), а завдяки рукояткам-важелям задіяний і плечовий пояс. Масогабаритні характеристики в них досить значні: вага - 80-100 кг, довжина платформи - до 160 см, довжина платформи 1-2 м,

тренажер гантеля гиря урок

3. Іменна заявка на участь у змаганнях

На участь у _______________________                                                                                                                  (вид змагань) Від команди _____________________ Дата ___________________________________ Місце проведення ________________________

N з/п	П. І. Б.	Рік народження	Спортивний розряд	Вид змагань	Вагова категорія	П. І. Б. тренера	Віза лікаря
1
2
3
Всього допущено до змагань __________________________ спортсменів

Лікар ____________                        (підпис)

________________________ (прізвище, ініціали)

_______________ (дата)

Представник команди ____________                                                             (підпис)

________________________ (прізвище, ініціали)

Білет17

1.

2. Розвиток спритності. При підготовці хортингістів необхідно розвивати спритність з самого початку спортивних занять, що дозволяє успішно освоїти надалі і вдосконалювати техніку виконання прийомів ударної та кидкової техніки. Під спритністю розуміється здатність атлета швидко опанувати руховими навичками, удосконалювати і доцільно застосовувати їх відповідно з необхідністю. Найбільш сприятливі умови для розвитку спритності є в дітей у підлітковому віці, так як організм у цей час дуже пластичний і тому можна закласти основу для швидкого освоєння в більш старшому віці нових складних рухових навичок. Методикою хортингу запропоновано враховувати кілька критеріїв спритності, які дають можливість кількісно визначати здатність до розвитку даної фізичної якості.

Характеристика координаційної складності рухового завдання. Рухове завдання, наприклад кидок через спину і кидок через груди, може являти собою різну складність. Якщо при виконанні кидка через спину потрібно прояв хорошої координації щодо підвороту на кидок з розворотом спиною до суперника, то при виконанні кидка через груди переважне значення має просторова координація при прогині у спині та розвороті тулуба у кінцевій фазі кидка при опусканні суперника на хорт. Отже, в цьому критерії важливі координаційно-моторні вимоги.

Точність виконання. Рух буде точним, якщо його просторові, часові та силові характеристики відповідають поставленій руховій задачі. У спортивній практиці хортингу тренери часто враховують лише факт виконання технічної дії (кидок виконано, не виконано; больовий прийом зроблено, не зроблено). У дійсності ж виконання рухів важливо розглядати з точки зору необхідної доцільності та економічності. Висококваліфікованих хортингістів відрізняють висока економічність виконання прийомів, що, безумовно, можна розглядати як критерій спритності.

Час освоєння вправ. Для оволодіння необхідною точністю руху або для виправлення помилок потрібен певний час. Особливо наочно це проявляється у підлітків, які тільки приступають до вивчення техніки хортингу. Якщо підліток може виконати нову вправу з ходу, то його слід вважати більш спритним, ніж його однолітків, які витрачають на це більше часу. Юні хортингісти повинні постійно опановувати новими навичками. Якщо цього не робити, то не буде поповнюватися запас рухів (арсенал прийомів), і тоді здатність до виконання різних технік під час двобою не буде вдосконалюватися. Нерідко юні спортсмени, освоївши базову техніку хортингу і довівши її виконання до автоматизму, не вдосконалюють свої навички в індивідуальному плані, досить складних у технічному відношенні комбінаціях ударно-кидкової техніки, що в кінцевому рахунку значно знижує можливість ефективно розвивати спритність.

Для розвитку спритності корисні рухливі та спортивні ігри, біг з перешкодами, різного роду стрибки, підйом штанги з затримкою в окремих позах, перенесення партнера різними способами тощо. Вправи для розвитку спритності краще виконувати на початку основної частини тренувального заняття, а рухливі та спортивні ігри - проводити в кінці. Обсяг вправ для розвитку спритності в рамках одного тренування повинен бути незначний, але виконувати їх потрібно частіше.

Орієнтовний комплекс вправ для розвитку спритності.

Перекати. Використовують як підготовчі вправи під час навчання: вони також виконують роль сполучного елемента між різними вправами. Виконують їх вперед, назад, вліво, вправо. Послідовність навчання.

1. З положення сидячи лягти на спину і зробити перекат назад до положення лежачи на лопатках, носками ніг торкнутися підлоги за головою, потім зворотним рухом повернутися у вихідне положення. Повторити 5-6 разів підряд.

2. З упору присівши в угрупованні сісти і, послідовно торкаючись підлоги сідницями, спиною до лопаток, зробити перекат назад до торкання лопаток і, не затримуючись, зробити перекат вперед у вихідне положення.

3. З положення лежачи на спині зробити перекат вліво (вправо) до положення лежачи на животі, і навпаки.

4. З упору стоячи на колінах легким поштовхом лівої руки і ноги додати тілу рух вправо, м'яко виконати перекат через спину на ліву сторону в угрупованні і, не затримуючись, повернутися у вихідне положення (те ж в ліву сторону).

5. Зі стійки на колінах прогнутися якомога більше, подаючи таз вперед, додати тілу рух вперед. Послідовно торкаючись матів стегнами, животом, спертися руками під час торкання грудьми. Сильно відштовхнутися руками. Повернутися у вихідне положення. Те ж без допомоги рук.

Перекиди. Перекид вперед з упору присівши. Спираючись виставленими вперед руками, відштовхнутися ногами, зігнути руки і, переносячи вагу тіла на них, нахилити голову на груди, спираючись на лопатки, захопити гомілки, згрупуватися і виконати перекид.

Колесо з поворотом (переворот боком). Роблячи колесо з правої руки, ліву руку поставити вправо від прямої лінії ноги, піднятися вгору, ноги з'єднати разом, різко повернути тулуб вправо животом і руками, відштовхнутися руками і зістрибнути на обидві ноги якомога ближче до рук.

Стійка на лопатках. В.П.: лежачи на спині, руки внизу, долоні повернути до підлоги. Підняти ноги до тазу вгору. З розгинанням ніг вгору зробити упор руками під поперек.

 

Стійка на голові з опорою на руки. В.П.: упор присівши. Одну ногу відставити назад, головою впертися в підлогу попереду рук так, щоб між руками та головою утворився рівносторонній трикутник. Махом однієї ноги і поштовхом іншої вийти в стійку. Основна вага тіла повинна падати на руки.

3. Програмне зміст. Тренувати в ходьбі і бігу по колу зі зміною напрямку руху і врозтіч; розучити стрибок у висоту з розбігу; вправляти в метанні мішечків в ціль, в повзанні між кеглями. Посібники. 2 стійки, шнур, 810 кеглів (кубиків), мішечки для метанія. I частину. Побудова в шеренгу, перевірка постави і рівняння, перестроювання в колону по одному і в коло. Ходьба і біг по колу зі зміною напрямку руху по сигналу вихователя; ходьба і біг врозтіч між кубиками (кеглями), не зачіпаючи іх. II ч а с т ь. Общеразвивающие упражненія.1. І. п:. основна стійка, руки зігнуті перед грудьми долонями донизу. 13 три ривка руками в сторони; 4 повернутися у вихідне положення (67 разів) .2. І. п:. ноги нарізно, руки вгорі. 1наклон вправо; 2 нахил вліво; 3 нахил вправо; 4 повернутися у вихідне положення (34 рази) .3. І. п:. лежачи на спині, ноги зігнуті, ступні на підлозі, руки вздовж тулуба. 12 підняти таз, прогнутися; 34 повернутися у вихідне положення (56 разів) 0,4. І. п:. лежачи на спині, руки вздовж тулуба, одна нога піднята вгору-вперед. Міняти положення ніг на рахунок 14. Потім зробити паузу і повторити ще раз (п’ятами об підлогу не вдаряти, ноги прямі) 23 раза.5. І. п:. сидячи на підлозі, ноги нарізно, руки на поясі. 1 руки в сторони; 2 нахил до правої ноги, торкнутися руками шкарпеток ніг; 3 випрямитися, руки в сторони; 4 повернутися у вихідне положення. Те ж до лівої ноги (6 разів) 0,6. І. п:. основна стійка, руки вздовж тулуба. Стрибки на носках спочатку в одну сторону, потім в іншу під рахунок вихователя (по 34 рази в кожну сторону) 0,7. І. п:. основна стійка, руки на поясі. 12 піднімаючись на носки, руки через сторони вгору, прогнутися; 34. Повернутися у вихідне положення (67 разів) Основні види двіженій.1. . Стрибок у висоту з розбігу (висота 30 см) 56 раз.2. Метання мішечків в ціль правою і лівою рукою (від плеча) 56 раз.3. Повзання рачки між кеглями (23 рази). Вихователь ставить дві стійки і натягує шнур (на кінцях шнура мішечки з піском). Висота шнура від рівня підлоги 30 см. Вихователь на прикладі одного, найбільш підготовленого дитини показує і пояснює вправу, звертаючи увагу на розбіг і відштовхування. Від лінії, позначеної шнуром (крейдою), потрібно відштовхнутися однією ногою, перестрибнути через шнур зі помахом рук, підтягти ноги до грудей і приземлитися на обидві ноги, зберігши рівновагу, руки вперед. Вихователь пояснює також дітям, що розбіг не повинен бути більшим (34 м), а відштовхуватися можна правою або лівою ногою, кому як удобно. Деті шикуються в шеренгу і один за одним виконують стрибки. Вихователь в цей час коригує неточності або допущені помилки, допомагаючи виправляти їх при повторному виконанні прижка. После того як кожен стрибне не менше 56 разів, посібники забираються і діти переходять до метання мішечків в ціль з відстані 3 м. Мета розташована на висоті 2 м. Діти шикуються в ланки за кількістю мішеней, у кожного в руках по два мішечки. Після того як всі виконають по два кидки, мішечки підбираються, і вправа повторюється ще 2 рази. Якщо після виконання двох вправ залишиться резерв часу, вихователь пропонує повзання рачки між кеглямі. Подвіжная гра Ведмеді і пчели. III частину. Естафета з м’ячем (великого діаметра). Основні види двіженій.1. Стрибок у висоту з розбігу (висота 30 см) 56 раз.2. Метання мішечків в ціль з відстані 3,5 м (56 разів) .3. Стрибки на двох ногах між кеглями (23 рази)

Білет18

1. 1. Кожен урок повинен розв'язувати комплекс заздалегідь запланованих оздоровчих, освітніх і виховних задач із урахуванням їхнього місця в тематичному плануванні. Визначаючи задачі, які ви будете ставити до уроку, ви маєте враховувати ліміт часу, що відводиться на вивчення конкретної теми, етап навчання, рівень освітньої та фізичної підготовленості учнів, матеріально-технічне оснащення. Формулювати задачі краще конкретно, лаконічно, з визначенням кінцевих результатів, які плануєте досягти на уроці.

2. Склад учбового матеріалу повинен відповідати навчальній програмі й характеру поставлених задач. Обсяг матеріалу має бути оптимальним, тобто враховувати тривалість уроку, кількість учнів і т. п. Позапрограмний матеріал також може пропонуватися, наприклад, з метою індивідуалізації навчання або просто у формі додаткового матеріалу.

3. На уроці необхідно враховувати мотиви й інтереси школярів щодо занять фізичними вправами.

4. З одного боку, урок має бути організаційно цілісним і логічно завершеним. З іншого, за спрямованістю педагогічних задач, змістом учбового матеріалу, обсягами й інтенсивністю навантажень він має бути тісно пов'язаний із попередніми та наступними уроками, як у межах однієї теми, так і в межах цілих розділів програми. Іншими словами, урок – це самостійна, але невід'ємна частина системи уроків.

5. На уроці доцільно застосовувати різноманітні організаційні форми, засоби, методи, прийоми. Навчальні та виховні методи мають бути раціонально поєднані з задачами, що ставляться до уроку. Наприклад, якщо теоретичний матеріал принципово новий, інформацію варто пропонувати у вигляді опису фактів, визначення понять, готових висновків і узагальнень, тобто застосовувати репродуктивний метод і метод інформаційного повідомлення. А якщо ви ставите задачу розвитку самостійності, творчого мислення, застосовуйте мотиваційні методи, наприклад, метод спонукання.

 

6. На уроці необхідно забезпечити оптимальну взаємодію всіх елементів його змісту з метою здійснення різнобічних впливів на учнів. Наприклад, зміст і дозування фізичних вправ повинні забезпечувати не лише освітній ефект, а й виховання кращих фізичних і моральних якостей, розвиток емоційної сфери на фоні активізації інтелектуальної діяльності, розширення та поглиблення пізнавального інтересу.

7. Вчителем на уроці повинно бути організовано самостійну діяльність учнів, яка забезпечується послідовним формуванням і закріпленням (за допомогою вчителя) вмінь і навичок навчальної роботи, прийомами самоконтролю і самоосвіти, культури рухів. Усе це необхідно для виховання потреби в систематичних заняттях фізичними вправами.

8. Необхідно досягнути максимальної рухової активності всіх учнів на протязі всього уроку. Вчитель має забезпечити зайнятість і функціональну готовність школярів у кожну хвилину уроку. Для цього під час пауз між вправами слід спонукати учнів до планування наступних дій на основі аналізу попередніх, спостереження за діями інших, залучати їх до надання взаємодопомоги та страховки, до виконання завдань, що забезпечують активний відпочинок. Подібна організація уроку розширює можливості педагогічних впливів, сприяє підвищенню загальної та моторної щільності уроку, раціоналізує витрати часу, попереджує порушення дисципліни.

9. На кожному уроці повинно бути забезпечене оперативне управління діяльністю школярів, яке включає в себе її організацію, стимулювання, регулювання та здійснюється на основі аналізу й оцінки виконання навчальних завдань, реакції організму на навантаження з урахуванням суб'єктивних відчуттів. Таке управління передбачає організацію активного сприйняття навчальної інформації (наприклад, концентрацію уваги на найголовнішому). Дидактичні умови реалізації цієї вимоги наступні: якість усного викладання, використання наочних засобів, використання контрольних питань у моменти послаблення уваги, фронтальні опитування перед поясненням матеріалу, застосування отриманих знань на практиці за взірцями й у нестандартних умовах тощо. В управлінні діяльністю школярів важливе значення відіграє вміння вчителя створювати оптимальний емоційний фон. Емоційні навантаження можна дозувати насамперед шляхом варіювання поведінки школярів, стилів спілкування, мовленнєвих інтонацій, ступенів виразності жестових сигналів з урахуванням настроїв тощо.

10. Наступна вимога – забезпечення необхідної допомоги учням, які не в змозі самостійно розв'язувати пізнавальні чи рухові задачі. Зміст і способи такої допомоги зумовлені конкретними видами діяльності, задачами до уроку, складністю їхнього виконання. При виконанні практичних вправ учительська допомога найчастіше виражається у страховці (наприклад, підтримка за ноги при виконанні стійки на голові), полегшенні зовнішніх умов виконання вправи (наприклад, перекид уперед на похилій площині). Але ви маєте чітко визначати міру і своєчасність допомоги, адже надмірна допомога може створювати в учнів хибні уявлення про власні можливості, а недостатня та несвоєчасна допомога може призводити до недооцінки власних сил і навіть до травмувань.

11. Вчитель повинен своєчасно інформувати учнів про результати виконання ними навчальних завдань. Залежно від змісту завдань така інформація може бути: супутньою – з метою попередження помилок та оперативного управління діяльністю учнів (наприклад, при оволодінні технікою вправи); відтермінованою в часі – у формі розбору дій після виконання вправ. При підведенні підсумків уроку шляхом навідних питань можна стимулювати учнів до аналізу та оцінки результатів власної роботи, усвідомлення ступеня досягнутого у власному фізичному розвитку й освіті.

12. Важливим є забезпечення раціональних умов проведення уроків з боку матеріальних, гігієнічних, естетичних, морально-психологічних вимог до них.

2. 1. Організація діяльності учнів на уроці На уроках фізичної культури використовуються різні способи виконання вправ і методи організації діяльності учнів. У кожному конкретному випадку застосовується такий спосіб або метод, який найбільшою мірою відповідає завданням уроку, забезпечує оптимальне фізичне навантаження учнів і високу щільність уроку. Серед них розрізняють: - елементарні способи управління (шикування і перешикування для спільних дій; показ і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання при засвоєнні вправ і вихованні фізичних якостей тощо); - способи виконання вправ (одночасний, коли учні одночасно виконують одне або різні завдання; почерговий, коли кожен учень починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім, і застосовується, як правило, на початковому етапі навчання; поточний, коли кожен учень залучається до роботи перед закінченням виконання вправ попередніми, наприклад, перекиди на акробатичній доріжці, опорний стрибок і т. д. Цей спосіб використовується у тих випадках, коли вправа вже добре засвоєна і забезпечена належна страховка; поперемінний, коли учні поперемінно виконують вправу, наприклад, при передачі м’яча в баскетболі учні стають у дві шеренги обличчям один до одного і вправа виконується поперемінно учнями то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Застосовується на всіх етапах процесу навчання; позмінний, коли виконання вправ здійснюється “хвилями” по 4-6 і більшге учнів. Використовується залежно від якості обладнання місця занять, наявності дрібного інвентаря); - методи організації діяльності учнів (фронтальний, коли всі учні класу водночас залучаються до виконання одного завдання. Використовується, як правило, при ознайомлені учнів з новим матеріалом, розучуванні порівняно простих вправ, що не потребують особливої страховки і допомоги, а також при удосконаленні виконання вже добре засвоєних вправ. Використання даного методу дозволяє охопити всіх учнів руховою діяльністю, досягти високої щільності уроку; груповий, коли клас поділений на 2-3 групи. Цей метод використовується при поглибленому розучуванні складних вправ. Він дозволяє краще дозувати навантаження, сприяє розвитку самодіяльності учнів, їх активізації, розгортанню змагань за успішне розв’язання завдань уроку; індивідуальний, коли окремі учні отримують те чи інше завдання і відразу починають його виконувати. Використовується він найчастіше з учнями старших класів і в усіх частинах уроку; метод колового тренування, коли учнів поділяють на групи і для кожної групи визначають “станцію”. Зміна “станцій” відбувається “по колу”, “квадрату” і т. п. На усіх станціях під загальним керівництвом учителя виконуються задані вправи (для кожної групи свої вправи) з індивідуально нормованим навантаженням. Вправи розподіляються таким чином, щоб забезпечити чергування навантаження переважно для м’язів ніг-рук-спини- черевного поясу-загального впливу. За командою учителя або самостійно по закінченні вправи учні переходять послідовно з однієї станції на іншу, поки не пройдуть повне “коло” або “квадрат”). Окрім перерахованих вище способів виконання вправ і методів організації діяльності учнів, на якість уроку впливають і інші чинники, такі як місце знаходження учителя, учнів і приладів на спортивному майданчику або в спортивному залі. Бажано, щоб розміщення приладів задовольняло такі вимоги: - забезпечувати учителю і учням можливість добре бачити і чути все, що відбувається на уроці; - відповідати правилам особистої і громадської гігієни; - виключати можливість перешкод і травм. Добре продумане розміщення приладів сприяє формуванню уміння працювати, виховує дисциплінованість та інші позитивні якості.

3. 1. Біг зі старту з різних становищі, у тому числі з положення сидячи, лежачи обличчям вниз або вгору, в упорі лежачи, лежачи головою в протилежну сторону.Виконувати: [5-6 разів по 10-15 метрів через 1,0-1,5 хвилини відпочинку] 3-4 серії через 2-3 хвилини відпочинку. Цю вправу можна виконувати і по сигналу (стукоту підкинутого вгору предмета).

2 Швидкий біг в парку або в лісі з ухилами, блоками і відходами від зустрічних гілок кущів і дерев. Чергувати серії: швидкий біг до 10 секунд з подальшою ходьбою 1-2 хвилини. Всього виконувати 3-4 рази. Звернути увагу на заходи безпеки.

3. Ритмічні переміщення двох складених разом долонь рук з максимальною частотою. Рухи можуть виконуватися вправо-вліво, вгору-вниз або - кругові, в декількох серіях по 5-10 секунд.

4. Ривки і прискорення з різних вихідних положень (сидячи, лежачи, стоячи на колінах і т.д.) по зоровому сигналу.

Білет19

1. Способи регулювання навантаження на уроках фізичного виховання.

Регулювати навантаження необхідно через певний час після початку виконання вправ і нагромаджуються протягом уроку. Особливо уважно (з відомих причин) контролюйте хід занять і стан підлітків 12-15 років та учнів, що мають відхилення від нормального стану здоров'я. За перших ознак перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати уч­ням змогу відпочити. Якщо відсутні будь-які ознаки втоми, доцільно збільшити навантаження. У практиці користуються відповідними прийома­ми його регулювання. Найбільш ефективними і доступними на уроці фізичної культури можна вважати такі прийоми:  • кількість повторень вправи. Збільшення кількості повторень сприяє підвищенню навантаження, але цим прийомом можна кори­стуватися, поки рівень підготовленості школяра невисокий. ЗІ збіль­шенням тренованості цей прийом стає неефективним, бо потребує значних витрат часу, а вчитель дорожить кожною хвилиною;  • амплітуда виконання вправ. Рухи завжди складніше виконувати з повною амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшен­ня. Наприклад, учні одержують завдання: у висі піднімати ноги впе­ред (для формування м'язів черевного пресу). Не всі діти відразу змо­жуть піднести ноги, і вчитель рекомендує їм зігнути ноги в колінах (зменшити амплітуду) до такого кута, коли виконання названої впра­ви стане можливим. Амплітуду, звичайно, можна і збільшувати;  • зміна ваги вантажу, який підіймає учень. Крім ваги різноманітних приладів (штанги, кулі, гантелі), вдаються до інших способів обтяження (за допомогою різноманітних мішечків, підв'язок) або зменшення "власної ваги". Останнього можна досягнути, зокрема, при підтягуванні через систему блоків;  • умови виконання вправ. Наприклад, біг по твердій доріжці чи піску, вгору чи вниз дасть різне за величиною навантаження;  • опір партнера і самоопір. Перше досягається під час виконання вправ у парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням самоопору можуть бути стрибки вглибину;  • швидкість виконання вправ. Оптимальна швидкість дає змогу ви­конувати вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збіль­шує навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швид­кісно-силових проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і,  як наслідок, удосконалюється здатність учнів управляти руховою дія­льністю. Задля цього, зокрема, виконують повільні присідання;  • час виконання вправ. Учитель дає завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість бігу і довжина дистанції регулюються учнями. Формуєть­ся витривалість, і через кілька занять школяр пробіжить за 5 хв біль­шу відстань;  • тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням наступного завдання;  • ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами (у різних варіантах);  • часткова зміна способу виконання вправ. Наприклад, силові впра­ви можна полегшити незначним махом;  • темп виконання вправ. Збільшення темпу до певної межі позитив­но впливає на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і негативно позначається на навчанні;  • вихідне положення. Якщо учні виконують згинання і розгинання рук в упорі лежачи, але кожен раз змінюють положення ніг, підніма­ючи їх на гімнастичну лаву, стіл та ін., то й навантаження в цих спро­бах буде різним.  Пам'ятайте: регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з одночасною зміною темпу і обтяження.  Учитель повинен прагнути не просто до збільшення, а до педагогічно виправданого збільшення навантаження. Звичайно, натренувальних уроках не обійтись без значних навантажень, але під час опанування вправ воно може стати перепоною.

2. У зв'язку з тим, що склад дітей у мішаній групі різновіковий, це потребує від вихователя врахування програмових вимог для кожної вікової підгрупи, творчого підходу до підбору методів та прийомів навчання рухів, постійної уваги до психолого-фізіологічних особливостей дошкільнят.

Існують різні погляди щодо методики проведення занять в цих групах. Одні автори віддають перевагу сумісному проведен­ню занять з дітьми різного віку (Н.М. Кільпіо, В.М. Аванесова), інші (Е.Г. Батуріна, Н.Е. Єрмак) вважають, що найбільш вдалим є об'єднання дітей двох суміжних вікових груп.

Досвід та наукові дослідження Н.В. Потехіної свідчать про доцільність при проведенні занять з фізичної культури об'єднувати дітей молодшої та середньої або старшої та підготовчої груп, у яких програмні вимоги не мають значної різниці. При цьому звертається увага на специфіку програмового змісту з розвитку основних рухів (стрибки, лазіння, метання та ін.). Вона полягає в тому, що ускладнення програмових вимог здійснюється в основному за рахунок якісних та кількісних показників у виконанні фізичних вправ. Тому на заняттях планують для обох вікових підгруп одні й ті самі види основних рухів, однак з різними вимогами щодо їх виконання. Це забезпечує активність дітей, інтерес до запропонованих рухів та оптимальну моторну щільність заняття.

Підбір фізичних вправ для занять роблять з урахуванням можливостей дітей, які переважають за кількісним складом у мішаній групі. Наприклад, якщо в групі дошкільнят 3-4 років більше молодших дітей, фізичні вправи підбираються з урахуванням програми для другої молодшої групи. Однак для дітей середнього віку вправи ускладнюються і обов'язково підвищуються вимоги до якості їх виконання.

Програма навчання основних рухів дітей старшої групи мало відрізняється від програми підготовчої до школи групи. Тому визначення змісту заняття для мішаної групи цих дошкільників не викликає особливих ускладнень.

У всіх вікових групах структура занять залишається незмінною. Однак зміст та методика їх проведення мають свою специфіку, виходячи з анатомо-фізіологічних та психологічних особливостей дітей кожної вікової групи.

Заняття з дітьми першої молодшої групи. Зміст занять з фізичної культури з дітьми третього року життя визначено програмою. Навчання фізичних вправ у цій групі має опосередкований характер. Рухи, якими оволодівають малюки, засвоюються в наслідок багаторазових повторень. Тому при проведенні заняття вихователю необхідно забезпечити достатню рухову активність усіх дітей. Слід орієнтуватися на фронтальний спосіб організації дітей під час виконання рухів. Вихователь намагається, щоб усі діти з задоволенням брали участь в заняттях, з бажанням виконували запропоновані їм вправи та гралися.

Заняття проводяться з половиною групи, а в другій половині року зі всією групою. Спочатку діти виконують ходьбу та біг зграйкою разом з вихователем. Поступово вони засвоюють ходьбу та біг у колоні, шикуючись при цьому довільно за допомогою вихователя.

Бажано супроводжувати ходьбу та біг музикою, що сприяє розвитку почуття ритму, темпу, злагодженості рухів та орієнтування у просторі. Спочатку вони ходять з оплесками у долоні, щоб краще сприймати ритм та темп мелодії, погоджуючи з нею ходьбу, а потім крокують під музику або удари у бубон, виконуючи вільний мах руками.

Починаючи заняття, важливо зацікавити дітей. Тому вихователь пропонує їм цікаві імітаційні завдання: ходити тихенько, як мишка, або високо піднімаючи коліна, як конячки; бігти швиденько, щоб дощик не замочив, та ін. Тривалість бігу у середньому темпі у межах 20 с, а в повільному темпі до 50 с.

Загальнорозвиваючі вправи виконуються після шикування в шеренгу або коло, в основному, вони мають імітаційний характер. Слід широко застосовувати вправи з предметами: прапорці, брязкальця, кубики, шишки, стрічки та ін. Іноді можна давати довгі палиці (4-4,5 м) або великий обруч, за який тримається одночасно вся підгрупа дітей. Вони виконують 3-4 вправи, повторюють кожну з них 4-5 разів, стрибки – 8-10 разів.

В основній частині дітям пропонують два види основних рухів. Один з них більш складний (лазіння, ходьба по дошці), а інший більш простий, щоб можна було виконувати його відразу підгрупою дітей (6-8). Наприклад, лазіння по гімнастичній стінці поєднується з прокачуванням м’яча одне одному з положення сидячи навпочіпки. Лазіння виконують по 2-3 дітей, а прокачу­вання м’яча одночасно вся група або підгрупа.

Основний рух можна виконувати потоком. Діти спочатку проходять по дошці, а потім підлазять під дугу. При навчанні основних рухів широко застосовують конкретні завдання з використанням орієнтирів: пройти по доріжці (зробленій з двох шнурів), добігти до прапорця, доповзти до брязкальця, перестрибнути через стрічку та ін.

Під час виконання дітьми основних рухів деяким з них необхідна допомога. Особливо в тих рухах, які є складними для малюків: лазіння по гімнастичній стінці (драбинці), ходьба по гімнастичній лаві, перелізання через колоду (лаву) та ін. У таких випадках вихователь підходить до дитини, підбадьорює її, іноді підтримує рукою.

Вихователь зацікавлює дітей тим, що виявляє своє емоційне ставлення до їхньої діяльності: жвавим тоном заохочення малюків до виконання запропонованих вправ; усмішкою, коли з’являється цікавий персонаж у грі. Привітне обличчя, щира ласка у звертаннях вихователя до дітей сприяють створенню позитивного ставлення в них до систематичних занять з фізичної культури.

Самооцінка особистих вчинків малюків не розвинена, і заува­ження можуть призвести до їх негативної реакції. Вихователь показує дітям, що помиляються, як правильно виконувати вправу. У випадку порушення дисципліни, запізнення у виконанні вправи або небажання припинити її своєчасно вихователь нагадує їм, як потрібно себе поводити, чи відвертає їхню увагу від того, що їх дратує. Більшість вправ під час заняття вихователь виконує разом з дітьми.

Слід також враховувати психофізіологічні особливості дітей третього року життя: підвищену збудливість, нестійкість емоційного стану, велику рухливість, швидку стомлюваність від одноманітних вправ та ін. Значної уваги з боку вихователя потребують малорухливі, слабкі, сором’язливі діти, а також ті, хто має недоліки у фізичному розвитку та руховій підготовленості. Вони більш боязкі, пасивні при виконанні деяких вправ та під час ігор. Однак, якщо рухове завдання цікаве для дитини, в неї з’являється бажання виконати вправу, і якість її значно покращується. Завершується основна частина рухливою грою, в якій беруть участь всі діти. Характерною особливістю ігор для цієї вікової групи є те, що всі діти виконують одну й ту саму роль, а головну – роль ведучого – бере на себе вихователь. У процесі гри він підказує правила її та показує рухи, які повинні виконувати діти. Кожна гра повторюється 3-4 рази.

У заключній частині заняття проводиться ходьба у повільному темпі, іноді з імітацією знайомого дітям образу: пройти крадькома, як кицька; з рухами рук вгору та вниз, як пташка. Також можна провести гру малої рухливості: «Знайди прапорець», «Де подзвонили?» та ін. Закінчується заняття загальним схваленням дії дітей, аналіз їх діяльності не дається. Загальна тривалість заняття 15-20 хви

3. Зразкові вправи для розвитку сили ніг 1. Біг в гору з високим підніманням стегна. 2. Біг по піску, снігу, воді з підніманням стегна. 3. Біг стрибками по тирсовому доріжці, зораному полю. 4. Підскоки на одній і двох ногах. 5. Стрибки з місця: подвійні, потрійні і багаторазові. 6. Багаторазові стрибки через перешкоди. 7. Різні вистрибування і спрыгивания без обтяження і з обтяженням. 8. Піднімання стегна з вагою. 9. Присідання на одній нозі. 10. Присідання з партнером або зі штангою на плечах.

Вправи для розвитку сили рук 1. Підтягування на перекладині. 2. Згинання і розгинання рук в упорі лежачи. 3. Ходьба на руках з упору лежачи, ноги підтримує партнер. 4. Вправи з гантелями у згинанні і розгинанні рук вгору, в сторони, вперед. 5. Схрещені рухи рук попереду з вантажем і без нього. 6. Лазіння по канату за допомогою ніг. 7. Вправи з набивними м'ячами. 8. Вправи в метанні і штовханні каменів, ядер. 9. Пересування по мотузці у висі на руках. 10. Лазіння по похилій драбині.

Вправи для розвитку сили тулуба 1. Згинання і розгинання тулуба з вихідного положення лежачи на спині, ноги закріплені партнером. 2. Повороти в сторони з вантажем на плечах. 3. Нахили вперед з грифом штанги і з іншими обтяженнями. 4. Ходьба на руках по жердинам брусів. 5. З вису підйом ніг до кута >i опускання. 6. Різні метання вантажу. 7. Ривки і поштовхи гирі чи штангу. 8. Обертання гирі, вантажу однією і двома руками з вихідного положення ноги на ширині плечей. 9. Ходьба з партнером на плечах. 10. Метання набивного м'яча, ядра, гирі.

Былет20

1Створення можливостей для занять фізичною культурою вселяє в дитину оптимізм, сприяє загальному розвитку дитини. Саме фізкультура і спорт у силу впливу, що активно діють на організм, на підвищення рівня фізичної підготовки, розширення кола спілкування, стимуляції "духу змагання" розглядається як оздоровче середовище. У фізичному вихованні інвалідів повинні широко використовуватися всі засоби системи фізичного виховання. Разом з тим вони повинні бути розроблені в строгій відповідності з корекційно-компенсаторними задачами з врахуванням кількості осіб, які займаються. Застосування засобів фізичної культури з метою медичної реабілітації дозволяє знизити число і частоту загострень хронічних захворювань. Для розвитку фізичної культури інвалідів потрібно постійно сприяти створенню спеціальних закладів фізкультурного спрямування. Для реалізації положень про масовий спорт інвалідів необхідна підготовка спеціальних кадрів, створення матеріально-технічної бази, створення виробництв по виготовленню спеціального спортінвентарю й устаткування, організація наукових досліджень. Доведено раціональність таких положень програми з фізичного виховання дітей з відхиленнями в стані здоров'я: застосування повітряних і сонячних ванн під час проведення усіх організаційних форм фізичного виховання дошкільнят; проведення вологого обтирання тіла дитини рушником, обливання рук і ніг після фізкультурних занять, гігієнічної гімнастики після денного сну; створення можливостей своєрідних рухових перерв під час занять з розвитку мовлення, математики тощо для емоційних дітей; проведення вправ для розвантаження хребта, профілактики порушень постави в умовах дитячих дошкільних закладів та вдома; проведення елементів міорелаксації та аутогенного тренування після закінчення заняття з фізкультури; застосування арома-, музикотерапії. Самомасажу і акупунктури, елементів хатха-йоги, психо-коригувальних етюдів. Використання даних тифлопедагогіки і психології, теорії і методики спортивного тренування, їхній синтез необхідно здійснювати з урахуванням основної закономірності впливу порушення зору на розвиток людини: порушення зв'язків і відносин між суб'єктом і об'єктами пізнання. Підготовка слабкозорих дітей до самостійного життя і діяльності жадає від них досить високого рівня здоров'я. Спрямованість тренувального процесу повинна бути зв'язана з оптимізацією і взаємодією слабкозорої дитини з навколишнім середовищем і забезпеченням нормалізації різних психічних функцій..

2.

3. ВПРАВИ НА ГНУЧКІСТЬ

І так, замість загальновідомих гімнастичних вправ пропонуємо вашій увазі декілька вправ хатха-йога — цієї старовинної системи фізичної культури. Під час виконання кожної пози треба стежити за диханням. Так, при нахилах завжди виконують видих і навпаки, при розгинанні — вдих. Затримують повітря здебільшого при збереженні пози.