Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра корекційної педагогіки та інклюзивної освіти

1. Курсова робота

з сурдопсихології

Тема: «Проблеми писемного мовлення у дітей з порушенням слуху»

Студента 2 курсу 26 групи

напряму підготовки «сурдопедагогіка»

Брюнеткіна Петра Дмитровича

Керівник:

Дмітрієва Оксана Іванівна

Національна шкала _________________________

Кількість балів: ________ Оцінка ECTS _________

Члени комісії:

_______________ __________________________________________

________________ _________________________________________

________________ _________________________________________

Кам’янець-Подільський – 2015 рік

ПЛАН

Вступ …………………………………………………………………......…… 3-4

1. Розвиток писемного мовлення у дітей з нормальним слухом ........... 5-7

2. Особливості писемного мовлення у дітей з порушенням слуху.

2.1. Особливості формування писемного мовлення у дітей з порушенням слуху…………………………………………………………………..… 8-12

2.2. Труднощі відтворення писемного мовлення глухими школярами… 12-22

2.3. Труднощі розуміння писемного мовлення глухими школярами ….. 22-28

3. Писемне мовлення глухих і чуючих школярів.

3.1. Зіставлення писемного мовлення глухих і чуючих школярів……… 29-33

3.2. Аналіз самостійних письмових робіт учнів школи для глухих дітей ....……………………………………………………………………………..34-36

Висновок…………………………………………………………….…....... 37-38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………............. 39

Вступ

Успішне опанування основ наук значною мірою залежить від рівня сформованості в учнів писемного мовлення, необхідність якого вони постійно відчувають. Тому, не випадково формування грамотності писемного мовлення у програмах масових і спецшкіл визначається одним із головних завдань не лише навчання української мови, але й логопедичної роботи. Тому, тема особливостей і проблем писемного мовлення у дітей з порушенням слуху важлива і актуальна в даний час. Особливості розвитку письма і читання, проблеми аграмматизму, вкрай вузько використовуваного для розуміння і відтворення словникового запасу, неправильне вживання слів незнання або невірне використання більшості засобів міжфразового зв'язку не раз вивчалися експериментально як психологами, так і сурдопедагогами. Проте, кожен експеримент виявляв нові приводи для більш копіткого вивчення цього важливого питання.

Метою даної роботи є: вивчення особливостей проблем писемного мовлення у дітей з порушенням слуху.

Для досягнення даної мети поставлені наступні завдання:

- проаналізувати досвід вивчення даної проблеми у минулі роки;

- розглянути особливості та труднощі формування писемного мовлення для дітей з порушенням слуху;

- порівняти писемне мовлення глухих і чуючих школярів;

- визначити необхідність формування писемного мовлення для розвитку особистості нечуючих дітей.

Чому оволодіння граматичним складом мови викликає великі труднощі у дітей з порушенням слуху? Чому викликає найбільші труднощі в процесі оволодіння мовою? І чому знання писемної мови, володіння нею в повній мірі є необхідними як для чуючих школярів, так і для глухих, і пізнооглухлих учнів?

Щоб знайти відповіді на ці запитання, потрібно з'ясувати, в чому особливості цього виду мовлення? Найбільш чітко особливості писемної мови і її відмінності від усної сформулював у своїй роботі "Мова і свідомість" А.Р. Лурія. Він писав, що письмова монологічна мова може виступати в різних формах: у формі письмового повідомлення, доповіді, письмової розповіді, письмового вираження думки, міркування і т.п. У всіх випадках структура писемного мовлення різко відрізняється від структури усного діалогічного або усного монологічного мовлення. Ці відмінності мають ряд психологічних основ. Писемна монологічна мова - це мова без співрозмовника, її мотив і задум повністю визначаються суб'єктом, весь процес контролю над писемною мовою залишається в межах діяльності автора тексту, без корекції з боку слухача. Писемна мова не має майже ніяких позамовних, додаткових засобів вираження. Вона не передбачає ні знання ситуації адресатом, ні практичного контакту, вона не має жестів, міміки, інтонації, пауз, які грають роль "семантичних маркерів" в монологічному мовленні, і лише частковим заміщенням останніх є прийоми виділення окремих елементів тексту курсивом або абзацом.

Таким чином, вся інформація, що виражається в письмовій мові, повинна спиратися лише на досить повне використання розгорнутих граматичних засобів мови. Тому, писемна мова повинна бути максимально наповнена семантичними і граматичними засобами, які вона використовує для вираження переданого повідомлення. Учень повинен будувати своє повідомлення так, щоб читач міг зрозуміти весь зворотній шлях від розгорнутої, зовнішньої мови до внутрішнього змісту викладеного тексту.

У дітей з порушенням слуху підбір граматичних засобів, що використовуються для адекватного вираження змісту свого повідомлення, викликає великі труднощі, ніж у дітей з нормальним слухом. І перехід від розгорнутого викладу до внутрішнього змісту тексту, що читається, дається їм набагато складніше, ніж їх одноліткам, які не мають проблем зі слухом. Щоб простежити етіологію цих труднощів, потрібно порівняти умови формування писемного мовлення у дітей з нормальним слухом і у дітей, з різними порушеннями слуху, а також проаналізувати помилки розуміння і відтворення писемного мовлення, які найбільш часто зустрічаються, як показник вищевказаних труднощів, як підтвердження поставленої проблеми, як її коріння. Адже знаючи коріння проблеми, можна шукати шляхи її вирішення.