2.1.3. Розвиток професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури в 70 – 80-х рр. Хх ст.

Сімдесяті роки двадцятого століття охарактеризувалися пропагандистським гаслом "формування нової історичної спільності – радянського народу", курсом на впровадження обов'язкової середньої освіти, активним розвитком професійно-технічної освіти, вихованням учнівської і студентської молоді за моральним кодексом будівників комунізму. Марксистсько-ленінська, спеціальна і професійно-педагогічна освіта в нерозривній єдності з комуністичним світоглядом та ідейною переконаністю – такими насамперед були визначальні риси вчителя української мови і літератури окресленого періоду.

Світоглядною і методологічною основою фахової підготовки педагога-словесника вважалася його ідейно-теоретична підготовка. Ключовим у мовній підготовці було визнано розвиток і поглиблення знань з лексикології, фразеології, фонетики, морфології, синтаксису і стилістики, формування лінгвістичної компетенції. Цьому сприяли навчальні посібники із сучасної української літературної мови за ред. В.Петік (1975), О.Волоха, М.Чемерисова, Є.Чернова (1976), п’ятитомна праця "Сучасна українська літературна мова" (1969 - 1973) за заг. ред. акад. І.Білодіда. Удосконалення фонетичних і орфоепічних умінь здійснювалося за збірником вправ Н.Тоцької, формування синтаксичних і пунктуаційних умінь у взаємозв'язку із стилістикою та розвитком писемної мови – за практикумом О.Блик і Л.Цупруна, поглиблення лінгвістичної компетенції – за "Курсом історії української літературної мови" (1971) П.Плюща, "шліфування" мовної культури – за мовними, тлумачними словниками; "Культурою ділового мовлення" (1974) А.Коваль, "Мовною нормою і стилем" (1976) М.Пилинського, "Практичною стилістикою" (1977) Н.Бабич, збірниками й журналами "Питання мовної культури", "Культура слова", "Українська мова і література в школі", радіопередачами "Слово про слово".

Отже, незважаючи на тенденції формалізації освіти, у зрусифікованому просторі вищої школи 70 – рр. продовжувалося формування україномовної особистості вчителя, тривав пошук нових форм організації навчально-виховного процесу. Впровадження курсів вступу до педагогічної спеціальності, основ наукових досліджень сприяло частковій нормалізації самостійної роботи студентів.

Аналіз опрацьованих джерел засвідчує, що на початку 80-х років ХХ ст. більш чіткої орієнтації набула допрофесійна підготовка. В педагогічних інститутах функціонували учнівські мовно-літературні гуртки, Мала академія наук, факультети довузівської підготовки, проводилися олімпіади з гуманітарних наук, співбесіди.

Розвитку лінгвістичної і мовної компетенцій студентів сприяли різні форми практичних занять та індивідуальних завдань, які проводилися, в основному, з урахуванням навчального матеріалу підручників і посібників з курсу сучасної української мови О.Волоха, М.Чемерисова, Є.Чернова, Н.Тоцької; хрестоматії "Говори української мови", посібника і збірника вправ з української діалектології С.Бевзенка. Історико-лінгвістичну підготовку допомагала унаочнити "Історія української мови. Лексика і фразеологія" (1983) за ред. В.Русанівського. Культуромовний діапазон студентів розширював професійно-педагогічно спрямований курс порівняльної граматики української і російської мов, який читався за програмою М.Бріцина, А.Гриценка.

Вихованню чуття слова на заняттях з культури мови, виробленню мовного смаку, "ошляхетненню" стосунків у педагогічних колективах сприяли тексти високохудожніх українських творів, дискусії, мовні конкурси, присвячені пропагуванню мовностилістичних норм, праці С.Єрмоленко, М.Жовтобрюха, Л.Мацько, Є.Чак, А.Коваль та інших мовознавців і письменників, радіо- і телепередачі "Слово про слово", "Живе слово". В навчальні плани філологічних факультетів запроваджувався курс лінгвістичного аналізу художнього тексту, що, підсилюваний посібником "Методика лінгвістичного аналізу художнього тексту" І.Ковалика, Л.Мацько, М.Плющ (1984), давав можливість майбутнім педагогам удосконалити знання і вміння аналізу художнього тексту, "шліфував" лінгвістичну спостережливість, прищеплював навички "лінгвістичного бачення" художнього твору. Перемогою українського духу можна було вважати відкриття в Київському педагогічному інституті імені О.Горького кафедри стилістики української мови, співробітники якої розпочали роботу над темою "Мова української літератури".

Аналіз навчальних книг показує, що теоретичною основою лекцій, практичних і лабораторних занять з методичної підготовки слугували підручники "Методика викладання української мови в середній школі" за редакцією І.Олійника, О.Бєляєва, посібники В.Мельничайка, "Методика викладання української літератури в середній школі" В.Неділька, "Українська література в школі" Є.Пасічника, численні праці досвідчених методистів. У навчальних курсах акцентувалося на вивченні мови художнього твору, професійному виконанні літературознавчого аналізу, вміннях виразного, емоційного й усвідомленого читання, застосуванні проблемних ситуацій і наочності на уроках, необхідності бути "тонким психологом", здатним відчувати й розуміти настрій класу, орієнтувати учнівські особистості на спілкування, створювати такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували у школярів потребу щиро й безпосередньо висловлювати особистісне ставлення до письменника, на важливості самопідготовки.