13. Лекція як метод навчання мови у вузі та школі.

Слово «лекція» походить від латинського lectio — читання. В середні віки і навіть у XIX ст. лекції поряд з диспутами відігравали головну роль у передачі слухачам знань. Практичні і лабораторні заняття завойовують право на існування лише в кінці XIX — на початку XX ст.

Лекція — логічний, послідовний і ясний виклад того або іншого наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Лекції вводять студентів у науку, вони дають перше ознайомлення з основними науково-теоретичними положеннями даної галузі науки, знайомлять з методологією науки. Як правило, лекції не вичерпують предмет науки, вони призначені для того, щоб закладати основи наукових знань, визначаючи напрямок, основний зміст і характер всіх видів навчальних занять, а також (переважно) самостійної роботи студентів.

Хороша лекція будить думку студентів, примушує їх міркувати над предметом, шукати відповіді на питання, що виникають, перевіряти найбільш цікаві і важливі наукові положення. Досвід показує, що головним чином під впливом лекцій у студентів виробляються погляди на науку, її завдання і перспективи. Лекції дають студентам уявлення про дану галузь науки в цілому, допомагають усвідомити її основні ідеї і встановити взаємозалежність з іншими галузями наукових знань, а також з'ясувати шляхи і засоби для застосування цих знань у практиці будівництва сучасного суспільства..

Головна вимога, яка ставиться до лекції у вищому навчальному закладі, — її науковість і теоретична спрямованість.

Принцип поєднання наукового і навчального компонентів став провідним у діяльності викладачів, у зв'язку з чим їм треба безперервно обновлювати і поповнювати лекції сучасним науковим матеріалом, що дає змогу збагачувати навчальний процес і визначати його зміст. У цьому одна з відмінних властивостей вищої освіти, без якої немислима підготовка спеціалістів, які повинні творчо працювати після закінчення вищого навчального закладу в умовах технічного прогресу в нашій країні і втілювати у практику новітні досягнення науки і техніки.

Якісний виклад лекції перш за все залежить від попереднього відбору матеріалу для неї. Одне з головних завдань викладача — відібрати для повідомлення студентам саме важливе, яскраве, найбільш типове, переконливе і разом з тим уміння відкинути другорядне, мало пов'язане з темою. Всі факти, приклади, цифри, доведення, коментарі повинні відповідати меті лекції і вести до розкриття її основної мети. При цьому треба враховувати, що фактичного матеріалу в лекції повинно бути небагато і тому потрібно давати глибоко наукове пояснення. З цього неважко зробити висновок про те, що у вищому навчальному закладі неприйнятні лекції інструктивного або репертурного характеру. К. Д. Ушинський говорив, що не слід визначати правила на всі випадки життя. Людина повинна сама орієнтуватись у складних умовах, прикладаючи загальні знання, одержані в результаті вивчення широкого комплексу наук.

Зміст навчальних занять і обсяг вимог до студентів визначається програмою, яка охоплює не тільки лекції, а й усі види практичних і лабораторних занять. Це дає кафедрам можливість планувати навчальний процес, розробляти на основі програми план викладання даного предмета, який включає лекції, практичні заняття і виробничу практику. Цей план дає змогу визначити, які науково-теоретичні питання повинні послужити основою лекцій і про які достатньо лише згадати, щоб дати напрямок в роботі над ними на семінарах, в лабораторіях, в самостійній роботі, на навчальній і виробничій практиці тощо. Отже, в програмі можуть бути і такі питання, які відійдуть виключно до практичних занять або до самостійної роботи; при цьому бажано, щоб науково-теоретичні основи висвітлювались у лекціях і лекційний курс, по можливості, зберіг систематичний характер.

Окреме місце в лекціях повинно відводитись ознайомленню студентів з літературою. Розбір літератури повинен відображати ту керівну ідею, яка закладена в кожний лекційний курс. Особливо це повинно враховуватись у настановчих лекціях для заочників, у вступних лекціях до курсового проектування і курсових робіт, коли все пояснення спрямовується на розкриття сучасних методів роботи і характеристику джерел з їх критичним розбором.

Цілком зрозуміло, що на початку лекційного курсу викладач повинен вказати і відповідно охарактеризувати основну літературу, додаткову, виділивши при цьому підручник як обов'язковий посібник.

Співвідношення між лекцією і підручником полягає в тому, що наукова основа в них спільна. Тому основний зміст їх обов'язково збігається, проте лекції можуть істотно відрізнятись за змістом і формою. Це залежить від особливостей навчального матеріалу, завдань лекції, підготовленості слухачів, наявності наочних посібників, можливості демонстрування дослідів тощо. Викладач може, зберігаючи наукову основу, побудувати лекцію на конкретному матеріалі, що значно відрізняється від матеріалу підручника, навести інші приклади, проте науково-теоретичні висновки, закони, правила будуть тими ж, що й у підручнику.

У вищій школі лекція і підручник є основою для самостійної роботи студентів. Лекції, як правило, передують роботі студентів над підручником, проте бувають випадки, коли студенти до лекції знайомляться з її змістом з підручника або з науково-популярної літератури.

Одна з істотних переваг лекцій над підручниками полягає в тому, що в них дається найновіше висвітлення питання і характеризуються останні досягнення науки і техніки в той час, коли підручник не завжди може мати ці дані. У зв'язку з цим в умовах швидкого розвитку науки і техніки і втілення досягнень у виробничу практику виникає питання про те, як найдоцільніше включати новий матеріал у лекцію. Практичне розв'язання цього навчально-методичного питання, очевидно, залежить від ступеня важливості і перспективності певного відкриття або часткового досягнення науки і техніки, від широти охоплення явищ нашої дійсності, одержаними науково-теоретичними висновками, а також від можливості практичного застосування цих висновків або окремих наукових положень. Прогрес науки і техніки в нашій країні вимагає від викладача безперервної участі в науково-дослідній діяльності і постійного вивчення найновіших досягнень не тільки в даній галузі науки і техніки, але часто і в суміжних галузях, тому що вони виявляються близько між собою пов'язаними і взаємно насичують і збагачують одна одну, допомагаючи успішному розв'язанню науково-технічних завдань.

Важливе значення для поглиблення наукових знань і розуміння методології предмета мають оглядові лекції, які читаються в кінці лекційного курсу. На цих лекціях викладач може розмовляти з студентами як з молодими спеціалістами, які оволоділи знаннями і методологічними принципами з даної наукової галузі. Оглядові лекції дають змогу глибше висвітлити важливі вузлові і проблемні питання і найновіші досягнення науки і техніки. Такий підхід активізує студентів, спрямовуючи їх увагу на наступну поглиблену самостійну роботу.

Для наукового рівня даного матеріалу і для даного складу слухачів важливе значення має вибір структури лекції. Будуючи лекцію і відбираючи для неї матеріал, треба спочатку чітко сформулювати тему і визначити мету. Тема лекції визначається без особливих труднощів. Цьому допомагають навчальна програма і підручник. Для визначення мети викладачеві треба чітко уявляти не лише зміст курсу, а й його місце серед інших дисциплін, його навчальне значення. Справа при цьому ускладнюється тим, що треба розрізняти освітню і виховну мету кожної лекції.

У першому випадку треба встановити, які знання намічається повідомити студентам, з якими науковими теоріями, законами, правилами ознайомити їх.

У другому випадку викладач намічає свідоме використання того самого матеріалу при читанні лекції у виховних цілях.

Загальновідомо, що за зовнішньою структурою лекція складається з вступу, викладу і заключної частини.

Вступ призначається для того, щоб у короткій, простій і яскравій формі ознайомити слухачів з темою лекції, поставити перед ними певне завдання, зосередити увагу. Вступ може бути висловлений у самій різноманітній формі, але він повинен бути коротким, жвавим і виразним.

У викладі лектор послідовно розвиває свою думку, веде слухачів до розуміння основної ідеї лекції, застосовуючи різноманітні доведення правильності висунутих ним науково-теоретичних положень і ілюструючи їх прикладами, цифрами, наочними посібниками, розмежовуючи при цьому ілюстрації і доведення.

У заключній частині підводиться підсумок лекції, дається необхідне узагальнення, робляться науково-теоретичні, політичні і практичні висновки з тим, щоб спрямувати самостійну роботу студентів і закласти наукову основу для наступної лекції. Заключна частина допомагає осмислити всю лекцію, чітко виділити її основну ідею. Форма заключної частини може бути різна і залежить вона від предмета і мети лекції.

Наявність чітко визначеної структури лекції вносить стрункість у розвиток думки викладача, веде до яскравого висвітлення питань і розуміння лекції студентами. Цьому сприяє і ряд інших умов: вироблення правильних понять, науковість, повнота і точність визначень, правильність термінології.

Лекції повинні і можуть будуватися на основі поєднання історичного і логічного принципів; в окремих лекціях залежно від характеру матеріалу можливе переважання одного з них.

Поряд з названими треба не забувати і про інші умови побудови лекції, структура якої повинна підкорятись загальним логічним вимогам.

По-перше, при будові лекції потрібно застосувати індукцію, яка веде до повідомлення студентам нових знань, сприяє встановленню законів, принципів, правил і інших науково-теоретичних положень.

По-друге, поряд з індукцією треба використовувати й дедукцію, яка дає змогу вивести з тих або інших загальних принципів і науково-теоретичних положень часткові положення, правила тощо.

Розвиваючи свою думку, викладач в необхідних випадках користується аналогією як одним із засобів побудови своїх висновків за подібністю ознак, що дають можливість судити про інші невідомі нам ознаки явищ, предметів.

Індукцію супроводжує аналіз, дедукцію — синтез, які тісно пов'язані між собою. Викладач, незалежно від характеру науки, користується аналізом і синтезом, без яких знання про предмет були б неповними, незакінченими, однобічними.

Аналіз дає можливість заглибитись у вивчення складових частин предмета, явища тощо з тим, щоб таким способом прийти до розуміння і знання цілого.

Синтез дозволяє створити повну картину виучуваного предмета, явища. В процесі застосування синтезу викладач, даючи узагальнення, розкриває внутрішні зв'язки, взаємозв'язок і причинну обумовленість виучуваних явищ. Синтез веде думку студентів від відомих їм принципів, доведених викладачем, до наслідків. Найчастіше синтез застосовують в оглядових лекціях, в заключних частинах окремих лекцій, при узагальненні наукових результатів.

У тісному зв'язку з названими логічними засобами побудови лекції знаходиться питання про виклад матеріалу від конкретного до абстрактного або навпаки.

Отже, на основі сказаного можна зробити висновок, що лекції в практиці викладання у вищій школі вводять студентів у певну систему наукових знань та в методологію науки і є своєрідною школою наукового мислення.