Міністерство аграрної політики та продовольства України Бучацький коледж Подільського ДАТУ Допускається до захисту зав. Відділенням економіко-технічного відділу Кушнірчук М. М. “_____” ____________ 2014 р. « Використання та охорона земель на території Дубенківської сільської ради Монастириського району Тернопільської області» Пояснювальна записка до дипломного проекту 5. 08010102 Керівник __________________ Букачик М.І. Дипломник __________________ Марчишак Р.Й. 2014

УДК 332.37 : 334.012.23

Контурно-меліоративна організація території ТзОВ «Бучачагрохібпром» Осівецької сільської ради Бучацького району Тернопільської області.

59 с. текст. част., 11 табл., 32 джерел, 4 арк. графічної част. формату А 1. Мова українська.

Найбільш поширеними ґрунтами є: чорноземи опідзолені важкосуглинкові грунти на лесовидних суглинках та чорноземи опідзолені і темно-сірі опідзолені слабозмиті важкосуглинкові грунти.

Загальна площа сільської ради 1791,0 га. Проаналізовано стан існуючого використання земель та розроблено проект контурно-меліоративної організації території.

ВСТУП

Земельні ресурси справедливо вважаються «фундаментом економіки України». Адже за оцінками вітчизняних експертів близько 95% обсягу продовольчого фонду України та понад 2\3 фонду товарів споживання формується на основі використання земельних ресурсів. У ресурсній забезпеченості соціально-економічного розвитку України земля складає понад 40%, тоді як виробничі фонди та оборотні засоби – дещо більше 20%, а трудові ресурси - близько 39%.

Саме тому в Конституції України земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави ( стаття 14).

Особливу роль земля відіграє в сільському господарстві, де вона водночас є місцем( просторовим базисом) організації виробництва і його головним засобом. При цьому в усіх процесах обробітку грунту вона виступає як предмет праці, оскільки в цьому випадку праця спрямовується безпосередньо на зміну стану і властивостей землі. Добре відомо, що за умов правильного використання земля не тільки не втрачає своїх продуктивних властивостей, тобто «не зношується в процесі виробництва», а навпаки, - поліпшується, підвищуючи свою родючість. При недбалому ж ставленні до землі і безгосподарному її використанні родючість землі знижується. Іншими словами, в процесі раціонального використання земля не амортизується й морально не старіє. Ця особливість землі виступає методичною основою організації раціонального землекористування.

Саме недосконалість системи сільськогосподарського землекористування, що склалась в Україні ще у дореформений період, найчастіше називається серед основних причин деградації грунтового покриву та низької продуктивності сільськогосподарських угідь. Україна здавна славилась своїми родючими грунтами, сьогодні виробляється значно менше валової продукції сільського господарства у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, ніж у країнах Європейського Союзу.

Наприкінці XX століття у світі сформувалися принципово нові уявлення про шляхи розвитку агросфери. Стало зрозуміло,що подальше нарощування сільськогосподарського виробництва при нехтуванні питаннями організації території призводить до різкого зростання енергетичних витрат в розрахунку на одиницю виробленої продукції, а головне, до стрімкого зростання ризиків швидкого виснаження природних ресурсів, зокрема родючості грунтів, руйнації агроландшафтів, забруднення довкілля, загострення питання забезпеченості питною водою тощо.

Стратегічними напрямом виходу з кризи природокористування в аграрній сфері визнано перехід до принципів збалансованого розвитку на основі комплексного екосистемного підходу до формування агроландшафтів і агроекосистем, збереження й регулювання біорізноманіття, активного застосування в сільськогосподарському виробництві новітніх технологій, зокрема досягнень біотехнологій та інформаційних технологій.

Особливо актуальною є потреба екологізації сільськогосподарського землекористування для України. Разом з тим, доводиться з прикрістю констатувати, що за роки здійснення земельної реформи основні недоліки в системі використання та охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні не ліквідовано, подекуди ці проблеми навіть ще більше загострились.

Докорінне реформування економічної системи загалом і земельних відносин зокрема, що відбувається в Україні на тлі значної децентралізації управління територіальним розвитком та розширення повноважень органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень і сфері землекористування, а також зміна ціннісних орієнтирів у процесі організації використання земельно-ресурсного потенціалу території вимагають подальшого розвитку та поглиблення теорико-методологічних основ планування та організації раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення.

Важливе місце в загальній системі управління землекористування на всіх рівнях по праву належить землевпорядкуванню – багатогранному комплексу наукової та практичної діяльності, спрямованої на організацію раціонального використання та охорони землі як важливої складової частини біосфери, просторової бази життєдіяльності людини і засобу виробництва.

Землевпорядкування в Україні має певний позитивний досвід організації адаптованого до особливостей природного середовища та соціально-економічних умов використання та охорони земельних ресурсів. Проте системна трансформація земельних відносин в Україні та усвідомлення нагальної необхідності більш повного врахування екологічних вимог при організації використання та охорони земельно-ресурсного потенціалу території вимагають значного розширення теоретичних основ та суттєвої модернізації методів сучасного землевпорядкування.

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на ті державними органами. Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.

Об’єктом дипломного проекту є територія Осівецької сільської ради Бучацького району Тернопільської області. Дипломний проект складається із текстової та графічної частини. Текстова частина (пояснювальна записка) складається з вступу, восьми розділів, висновків і пропозицій та списку використаної літератури.

В текстовій та графічній частинах проекту відображені існуючий та проектний склад угідь, розроблено проект контурно-меліоративної організації території, дано оцінку проектних рішень.

1.Огляд літератури

Грунт - це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання. Це ланка, що зв'язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової оди, повітря і живих організмів. Процес утворення ґрунтів пов'язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини.

Родючість ґрунту - це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною). Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів з рослинних і тваринних решток. Зональне розміщення ґрунтотворних факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює і зональність ґрунтів, яка полягає в тому, що кожній географічній зоні відповідають властиві їм зональні типи ґрунтів. У Лісостеповій зоні найбільш поширені сірі лісові ґрунти і чорноземи. В західній частині Лісостепу переважають сірі лісові ґрунти (світло-сірі, сірі і темно-сірі). Лівобережна частина Лісостепу, що лежить на схід від системи Дніпровських терас, вкрита типовими чорноземами. Основною грунтоутворюючою породою, на якій сформувалися чорноземи, є ліс. На ньому при обмеженій кількості опадів, степовій рослинності утворилися чорноземні ґрунти південної і середньої частини України.

Чорноземи - найродючіші ґрунти в світі. Вони містять до 7 % гумусу і мають грудкувату будову. Найбільшою особливістю цих ґрунтів є велика глибина гумусового горизонту- до 120-150 см і більше. Лісостеп -- дуже важлива зона бурякосіяння в нашій країні. Важливими культурами Лісостепу є також озима пшениця, ячмінь, кукурудза, горох. На сьогодні земельні ресурси України перебувають у досить складному стані. Так, земельний фонд України (60,4 млн га) характеризується високим рівнем освоєння. Питому вагу земельних ресурсів складають сільськогосподарські угіддя, що становить 68,9% від земельного фонду України.

У цілому площа сільськогосподарських угідь становить 41569,4 тис. гектарів, з них 32478,4 тис. гектарів (78% від загальної площі сільськогосподарських угідь) — рілля, 2409,8 тис. гектарів (5,7%) — сіножаті; 5489,7 тис. гектарів (13,1%) — пасовища; 897,7 тис. гектарів (2,1%) — багаторічні насадження; 320,7 тис. гектарів (0,7%) — перелоги. Фактична розораність території України становить 53,8%, чого немає в жодній країні світу.

Через великий розвиток промисловості, зростання міст площа сільськогосподарських угідь зменшується за рахунок відведення земельних ділянок для промислового і житлового будівництва, гірничих розробок тощо.

Унаслідок екстенсивного розвитку сільського господарства, водних і хімічних меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України. Сучасний стан ґрунтового покриву досяг критичного рівня і перебуває на межі виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсивним використанням земельних угідь, і особливо ріллі, що не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворення родючості ґрунтів, посиленням процесів деградації ґрунтового покриву, що зумовле­но техногенним забрудненням. Найбільшу небезпеку становить забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб.

До найбільш істотних факторів, що впливають на зниження продуктивності земельних ресурсів, належать водна та вітрова ерозії, а також антропогенний вплив на земельні ресурси.

Ерозія - найголовніша причина втрат у землеробстві. Бажання отримувати максимальний економічний ефект при мінімумі затрат на виробництво, мінімально враховування впливу природних чинників - спричинило значні втрати продуктивних земель: близько 10000 га. на рік. Річні втрати грунту становлять 600 мільйонів тонн. За оперативними даними Держкомзему України, із загальної площі ріллі частка деградованої (внаслідок водної та вітрової ерозії) та малопродуктивної, використання якої є економічно неефективним та екологічно небезпечним, становить 1447,9 тис. га або 4,4%. За дослідженнями українських вчених в цілому площа таких земель становить понад 19% ріллі. У складі еродованих земель значну частину становлять землі із сильно- та середньозмитими ґрунтами.

На якісному стані земельних ресурсів позначаються також інші негативні фактори (засоленість, перезволоженість, солонцюватість тощо). Зокрема, середньо- і сильносолонцюваті грунти займають площу 0,5 млн га, а засолені — 1,7 млн га сільськогосподарських угідь. Крім того, 1,9 млн га сільськогосподарських угідь — становлять перезволожені землі, а 4,4 млн га сільськогосподарських угідь — землі з підвищеною кислотністю [3].

Однак існуючий стан еродованості земель не можна вважати потенційною небезпекою, тому що він залежить в значній мірі від культури землеробства та періоду часу протягом якого проводиться обробіток.

Терміни „ерозія" та „ландшафтні умови" неподільно пов’язані між собою з чого виникло поняття протиерозійної стійкості ландшафтів. Воно обумовлюється цілим комплексом природних чинників, серед яких особливе місце займає рослинність. Добре розвинута природна рослинність в багатьох природних зонах майже повністю захищає землі від ерозії. Проте цей чинник дуже легко трансформується під час господарської діяльності, як наслідок - за короткий проміжок часу протиерозійна стійкість ландшафтів докорінно змінюється.

Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під впливом ґрунтотворних порід, рельєфу клімату, рослинного покриву та господарської діяльності людини. Ґрунтотворними породами в області є леси і лесоподібні суглинки, вапняки, глини, алювіальні відклади Ці породи на території з рівнинним рельєфом і лісостеповою рослинністю стали основою для формування різних типів грунтів. На лесах і лесоподібних суглинках утворилися чорноземні та сірі лісові грунти, на твердих карбонатних породах — дерново-карбонатні. Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові опідзолені ґрунти, які об'єднують такі підтипи ясно-сірі лісові сірі лісові темно-сірі, чорноземи опідзолені.

Ясно-сірі і сірі лісові грунти поширені в західній та південно-західній частинах області на високих плато і схилах. Східна межа їх поширення проходить по вододілу Стрипи і Коропця, вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них незначний і майже безструктурний, вміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці грунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їх родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.

Темно-сірі лісові грунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі і сірі, але вони займають знижені ділянки Порівняно із сірими лісовими ґрунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення врожайності культур у ці ґрунти треба вносити органічні і мінеральні добрива.

Чорноземи опідзолені займають досить великі площі в центральній та східній частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, досить родючі, бо мають глибокий гумусовий шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.

У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені ґрунти піддаються оглеєнню. Оглеєні опідзолені грунти мають поганий водно-повітряний режим, бо часто бувають перезволоженими У них також підвищена кислотність Для поліпшення їх родючості необхідне проведення агромеліоративних заходів, угноєння і вапнування Вони малопридатні для вирощування плодових і ягідних культур.

Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на лесах і лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній части­нах області Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди — середньогумусні (біля 8% гумусу) Глибина гумусового шару 80-90 см Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощуван­ня сільськогосподарських культур Лісостепової зони. Значної шкоди родючості грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно зростає і становить зараз 38,7% від площі ріллі. Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському, Бучацькому, Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому районах, в яких значна частка земель розташована на схилах з великою крутизною. Вони посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий буряк, овочі та ін ), і там, де проводиться оранка вздовж схилів. Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги, засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять по­перечну оранку схилів.

Бучацький район розміщений в південно–західній частині Тернопільської області. Протяжність території району з півночі на південь складає 38 км, а з заходу на схід – 25 км. Земельний  фонд Бучацького району становить 80212 га і представлений землями сільськогосподарських підприємств – 27328,2687га, громадян, яким надано земельні ділянки у власність та користування – 30029,04 га, закладів, установ та організацій – 236,7093 га,  промислових та інших підприємств – 96,7789 га, підприємств та організацій транспорту, зв'язку – 1035,4617 га, закладів оборони – 12,1293га, установ природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та  історико – культурного  призначення – 23,908 га, лісогосподарських підприємств – 11016,4871 га, водогосподарських підприємств – 49,8655 га, земель запасу та інших земель не наданих у власність та постійне користування -  10383,3515 га. Переважають чорноземи опідзолені й темно-сірі опідзолені ґрунти.

Постає головне питання, яким має бути порядок розроблення та затвердження проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сіво­зміни та впорядкування угідь, склад і зміст таких проектів. Відповідь на це запитання можна дати, керуючись чинною нормативно-правовою базою.

Відповідно до статті 186 Земельного Кодексу України [1] проекти землеустрою сільського­сподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають: розміщення виробничих будівель і споруд; організацію земле­володінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури; визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва; складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні; проектування полів сівозміни; розробку плану переходу до прийнятної сівозміни; перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Отже, контурно-меліоативній організації території має передувати комплекс організаційно-господарських, гідротехнічних, агромеліоративних заходів, щодо впорядкування угідь. Зокрема, має бути вивчена та систематизована інформація щодо економічних показників та спеціалізації сільськогосподарського товаровиробника; кількості наявних земель, їх структура, площі; розміщення земельних ділянок; рельєфу території, ґрунтового покриву, забезпечення людським та матеріально-технічним ресурсом, транспортних розв'язок, ринку збуту сільськогосподарської продукції та ряду інших чинників.

У кінцевому результаті сільськогосподарський товаровиробник має одержати проект, який забезпечить раціональне і ефективне використання усіх земель, створить сприятливі умови для підвищення продуктивності праці, мінімізації капі­таловкладень, врегулює питання призупинення ерозійних процесів, визначить площі земель, використання яких є економічно неефективним та екологічно небезпечним.

Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя сприяють її збереженню і відновленню. Забезпеченню оптимальних екологічних умов, захисту ґрунтів від руйнування і деградації, які відбуваються під впливом водної та вітрової ерозії, сприяє дотримання оптимальних пропорцій між ріллею і природними кормовими угіддями. Проводячи протиерозійні заходи, слід особливу увагу приділяти приміським районам. Щоб запобігти подальшому погіршенню ґрунтів, треба знижувати кількість промислових викидів в атмосферу, особливо в періоди несприятливої метеорологічної ситуації.