Екзаменаційний білет № 25

1. Дослідження здібностей в психології творчості. Основні підходи до вивчення здібностей.

Історіяформуваннязнанняпропсихічніздібностілюдинипочинаєтьсяунадрахфілософії. «Здібності» малистатусзагальнометодологічноїкатегорії, щоуніверсальновідображаєпсихічнухарактеристикуособистості.

ПсихолдослздібностейпочнаприкінціХIХст, колизароджуютьсявсіосновнігалузіпсихології.Ф. Гальтон, який запропонувавосновніметодиіметодикидослідження, вйогороботахвикристалізувалисяосновнізавдання, методичніпідходи, якісталиосновоюпсихологіїздібностейякнауковоїгалузі. В. Дружинінвиділяєперелікпроблем, якібулипоставленіщенапочаткуХХстоліття, алеєактуальнимийсьогодні: розвитокздібностейтаїхдетермінація; взаємозв’язокспеціальнихізагальнихздібностей; створенняметодіввиміруздібностей; здібностіідіяльність. Основнимфакторомздібностейтаобдарованостінаприкінці XIX – початку XX столітьвважаласяспадковість, основнимпояснювальнимпринципом – нейтивізм (відангл– природний) зйоготезоюпробеззастережну, неминучуреалізаціюбіологічних, утомучислігенетичних, потенцій.

А. Біневважавнаявністьіступіньрозвиткуздібностейосновоювихованняйнавчаннята увівсистемутестовихвипробуваньдітейуширокупрактику.Е. Мейман, якийуважав, щоуспіхиунавчанні – результатсформованихудитиниздібностей, азовнішніумовилишепідсилюютьабопослабляютьрозвитокспадкоємнихзадатків. універсальнеуявленняВ. Стернапропсихікуяквищуформупристосуваннятаадаптації. Цязагальнаформуладужеточновідображалаізмістпроблеми, ішляхїївирішеннянаосновіуявленняпрообдарованістьяк, насамперед, можливостіадаптаціїдоновихзавдань, ситуацій, умовжиттядитинийдорослого. «Розумовообдарованийлишетой, хтоспроможнийлегкопристосуватисядоновихвимогзарізнихумовіурізнихгалузях».

Аналізуючивзаємозв’язокміжінтелектомікреативністю, Дж. Гілфордувівспеціальнепоняття«дивергентнемислення», визначенеяк «типмислення, щойдеурізнихнапрямках». Цемисленняприпускаєваріюванняшляхіввирішенняпроблеми, призводитьдонесподіванихрезультатівтависновків.

С. Рубінштейнвважав, щоздібностінезводятьсядознань, уміньтанавичок. Однаквонитіснопов’язаніміжсобою, взаємнообумовлені: зодногобоку, здібності – передумоваоволодіннязнаннями, вміннями, навичками, азіншогобоку – впроцесіцьогооволодіннявідбуваєтьсяформуванняздібностей. ДляС. Рубінштейнадіяльністьєосновоюрозвиткуздібностей, алевін, напротивагуіншиміснуючимточкамзору, пов’язуєздібностінезконкретнимхарактеромлюдськоїдіяльності, азрозвиткомпсихічнихпроцесів.

Н. Лейтес, досліджуючипитанняпропередумовизагальнихрозумовихздібностей, дійшоввисновку, щотакимиєактивністьісаморегуляція.

2.Співвідношення інтуїтивного та аналітичного стилів творчого процесу.

Є дві точки зору на співвідношення інтуїтивного та аналітичного стилів. Одні дослідники вважають, що вони взаємозалежні і є протилежними плюсами єдиного виміру: якщо сильно виражений один з них, то інший виражений слабо. Інші вважають, що вони незалежні один від одного і існують у паралельних системах переробки інформації: раціональної - аналітичної та дослідної - інтуїтивної. Тому людина може мати однаково виражений той і інший стиль.

У вітчизняній психології найбільш цілісну концепцію творчості та співвідношення логічного та інтуїтивного запропонував Я. А. Пономарьов: здавна існують протилежні тенденції в напрямку пошуку шляхів управління творчою діяльністю. Одна з цих тенденцій висловлює прагнення до конструювання такої логічної системи, яка б вела людей до наукових відкриттів, винаходів і т.п. В даний час така тенденція яскраво представлена напрямком «машинного моделювання інтелектуальної діяльності» та рядом інших напрямків, які мають за мету розробку алгоритмів для вирішення творчих завдань винахідниками, вченими і т.д. інша тенденція принципово заперечує продуктивність спроб алгоритмізації процесу творчості, вважаючи такі спроби ілюзорними. Однак ця тенденція не заперечує в принципі можливість управління творчістю. Вона лише відкидає можливість прямого шляху такого управління і пропонує непрямий шлях. Суть його зводиться до створення умов, що сприяють творчості. Комплекс таких умов досить різноманітний. Він починається з ситуацій, що сприяють інтуїтивному схоплюванню ідеї рішення творчої проблеми, і кінчається вихованням необхідних здібностей, якостей особистості творця, створенням творчого клімату в науково-дослідному колективі і т. п. Рух думки останніх років показує, що ілюзії, породжені появою перших машинних евристичних програм, розсіялися, хоча можливості таких програм постійно зростають.

Я. А. Пономарьов вважає, що будь-яке мислення розвиненої людини представляє єдність інтуїтивного і логічного. Чисто інтуїтивне і чисто логічне - це тільки абстрактні межі мислення, що розглядаються в психологічному аспекті. Разом з тим в одних психологічних формах мислення переважає той фактор, який ми описуємо як інтуїтивна межа, а в інших - той, який описується як логічна межа. З таким застереженням ми і вживаємо поняття «інтуїтивне мислення» (тут інтуїтивний фактор переважає) або «логічне мислення» (переважає логічний фактор).

Отже, процес інтуїтивного пошуку не усвідомлюється. Спочатку усвідомлюється лише сам факт задоволення потреби. Тому інтуїтивне рішення і виступає як несподіване, як те, що назвали «інсайтом», «осяянням» і т.д. Інтуїтивне рішення завжди передує логічному ... Логічне рішення творчого завдання виникає лише на базі інтуїтивного, тобто тоді, коли завдання фактично вже вирішене. Логічне рішення збуджується потребою передати інтуїтивно знайдене іншій людині, обгрунтувати, довести правомірність такого рішення, використовувати його для вирішення більш складного однотипного завдання і т.п. Тут і виникає необхідність висловити рішення в мові, вербалізувати його, а іноді і формалізувати, інакше кажучи - оформити логічно ... Таким чином, рішення творчого завдання можна розділити на дві основні фази:

1) Фазу інтуїтивного пошуку та отримання інтуїтивного ефекту, інтуїтивного рішення (фаза «психологічного» рішення);

2) Фазу його вербалізації («логічне» рішення).

Теорія Пономарьова дозволяє пояснити стадії творчого процесу. Спочатку відбувається підготовка - суб'єкт безрезультатно використовує логічні методи рішення. Потім настає фаза дозрівання: суб'єкт, що вирішує завдання, залишає свідомі спроби, проте натомість включається інтуїтивний рівень мислення. Ця фраза може завершуватися емоційно забарвленим осяянням. Потім залишається знову провести логічну роботу з реалізації задуму.

Основою успіху рішення творчих завдань, по Я. А. Пономарьову, є здатність діяти в умі, обумовлена високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Ця здатність, можливо, є змістовно структурним еквівалентом поняття загальної здатності, «генерального інтелекту».

Концепція Я. А. Пономарьова піддалася критиці з боку Н. М. Нечаєва. Він пише, що «правота концепції Я. А. Пономарьова полягає в тому, що для розуміння будь-якої творчості важливо зафіксувати наявність« зазору »між можливостями людини, що вже склалися в діяльності, і тими, які об'єктивно необхідні для подолання труднощів, що виникають під час вирішення завдання (що і робить його творчим). Однак принципова неповнота цієї концепції полягає в тому, що в ній розглядається тільки один шлях подолання цього «зазору» - через спекулятивнопостуліруємих в концепції «відмову» від логіки і апеляцію до інтуїтивного формування можливого побічного продукту з наступним його випадковим усвідомленням у вигляді знайденого рішення задачі».