Музика, спів і танці.

Як і в Греції, в Італії жоден свято не обходилося без музики, співу й танців. І піснями, і танцями італійці віддавали шану божествам, як це робили, наприклад, арвальскі брати або салії - жерці бога Марса, що становили колегію з 12 чоловік, що виникла ще на зорі римської історії. У перший день місяця, присвяченого їхньому богові-заступникові, салії влаштовували врочисті ходи у всеозброєнні, розспівуючи свої пісні, які разом з піснями арвальських братів поклали початок римській літературі. Рух процесії супроводжувалося тритактним культовим танцем салієв - триподієм, що вимагав от танцюристів сили й витривалості, адже виконували танець у шоломі, з мечем і щитом. І все-таки музика, спів і танець не були в Італії так тісно зв'язані між собою, як це мало місце в Греції, хоча кожний із цих елементів відігравав величезну роль і в релігійних обрядах, і при масових видовищах, і в повсякденному житті суспільства. Можна говорить, таким чином, у музиці культової, сценічної, що акомпанує й навіть (концертної(. Однак римляни не були так музичні, як греки, тому в їхній музиці рано стали помітні чужоземні впливи, що проявляються як у тих або інших жанрах музичних добутків, так і в складі музичних інструментів.

У Римі завжди було чимало музикантів, композиторів, учителів музики й співу, але майже всі вони відбувалися або із властиво Греції, або із грецьких міст півдня Італії, або з Єгипту. Професійні танцюристи й танцівниці, що виступали привселюдно, приїжджали у Вічний город із Сирії й Іспанії. З тих пор, як у Римі стали затверджуватися східні культи й обряди, у них брали участь музиканти, що прибули звідти, звідки був запозичений і сам культ. Зате музикантами, що супроводжували своєю грою чисто римські обряди, військовими музикантами й теми, хто акомпанував акторам на сцені, були переважно люди римського або, у всякому разі, італійського походження.

Музиканти, якого б походження вони не були, користувалися в Римі деякими привілеями в нагороду за те послуги, які вони робили городу своєю грою або співом під час більших загальнодержавних торжеств. Так, у привілейованому положенні перебували військові музиканти, симфоніаки - музиканти, що брали участь у релігійних церемоніях, а також те, хто грав на духових інструментах. Скабиллярії - трещоточники, які на сцені задавали такт хору й танцюристам, користувалися в публіки такими ж симпатіями, як і найвидатніші актори. Відомих музикантів і співаків настільки високо цінували, що їм вдавалося зав'язувати дружні стосунки із представниками знатнейших пологів.

Крім таланта, артист мав потребу у відповідному утворенні. Його геть міг одержати або індивідуально, або в школі, керованої яким-небудь митецьким майстром.

Не тільки виконавців, але й багато музичних інструментів римляни запозичили в других народів, особливо в греків. З ударних інструментів вони знали кімвал, на якому грали й чоловіка, і жінки. В I в.н.е. разом з культом Ісиди прийшов з Єгипту систр - різновид тріскачки, вигнута смуга металу з отворами по обидва боки, у які вставлялися металеві палички, також вигнуті на кінцях; тримаючи інструмент за довгу рукоятку, їм ритмічно потряхували, як брязкальцем. Скабиллярії в театрах користувалися ножними кастаньєтами, вправленими в дерев'яну підошву на зразок грецького крупесіона.

Широко поширені були струнні: ліра, кіфара й невелика арфа трикутної форми - самбуку. Серед духових інструментів перше місце займали різні види грецької флейти. Флейтисти виступали навіть на народних зборах. Відомо, наприклад, що трибун Гай Гракх, збираючись звернутися із промовою до співгромадян, завжди брав із собою флейтиста, щоб звуки флейти надихали оратора або заспокоювали його, коли Гай під час виступу приходив у надмірне порушення й втрачав самовладання. Добре знали в Римі й сірійській флейті - її можна було почути на бенкетах, де грали й танцювали сірійські флейтистки-танцівниці.

Користувалися в Римі також усілякими дудками, сопілками, у тому числі запозиченої в греків багатостовбурної сирин гою. На спортивних змаганнях звучали труби: ними заспокоювали глядачів, призиваючи зберігати тишу при оголошенні переможців. Різновидом кручений труби, що служила для подачі сигналів у війську, була бур цина; там же застосовували й сигнальний ріг. У кінному війську сигнали подавали загнутим догори ріжком або горном.

Грали в древній Італії й на волинці: музикантів - волинщиків згадують і Марциал, і Светоний.

Музиканти, що грали на тім або іншому інструменті, поєднувалися в колегії. Уже в перші десятиліття існування Рима там серед других професійних об'єднань була створена й колегія флейтистів. Цар Нума Помпилій, відповідно до традиції, увів також звичай грати на трубі під час офіційних торжеств - у них брали участь члени колегії симфоніаків.

Із плином років і століть відбувалося чимало змін і в сфері музичного мистецтва: удосконалювалися інструменти, мінявся характер гри. Ішли суперечки між прихильниками флейти й прихильниками струнних інструментів, особливо улюблених починаючими музикантами.

Гарні музиканти й співаки користувалися в Римі великою симпатією слухачів і глядачів. В одному зі своїх листів Сенека ремствував на те, що у філософів займаються й учаться лише деякі, театр же набитий битком і там з жаром міркують у достоїнствах музикантів. Любили в Римі й танці, багато хто з яких були грецького походження. Без танцюристів і танцівниць у Римі так само не обходилися ні бенкети, ні публічні видовища, ні врочисті ходи, як і без музики й співу. [4]