Глава 2. Предмет, метод, джерела та система фінансового права.

Предмет фінансового права та методи фінансово-правового регулювання. Фінансове право в системі права України. Система та джерела фінансового права. Фінансове право та наука фінансового права.

Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин.

Система права - це багатогранне правове явище, яке включає різні за своїм змістом та обсягом структурні елементи.

Галузь права - це відносно самостійний підрозділ системи права, який регулює однорідні суспільні відносини.

Фінансове право – це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів коштів держави.

Основою і джерелом фінансового права є фінансово-правові норми.

До джерел фінансового права належать:

- Конституція - Основний Закон України;

- Загальні та спеціальні закони;

- Постанови Верховної Ради України;

- Укази Президента України;

- Постанови та Декрети Кабінету Міністрів України;

- Відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо);

- міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Глава 3. Правове регулювання фінансового контролю в Україні.

Суть і значення фінансового контролю. Види та методи фінансового контролю. Організація та органи проведення фінансового контролю.

Фінансовий контроль є обов'язковим для тих сфер суспільного життя, де застосовуються і функціонують фінанси.

Фінансовий контроль здійснюється з метою управління і включає в себе сукупність спостережень та перевірок з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийнятих рішень та результатів їх виконання.

Методи фінансового контролю:

- ревізія;

- тематична перевірка;

- обстеження;

- безперервне відстежування фінансової діяльності.

Види фінансового контролю:

за суб'єктом та об'єктом контролю:

- внутрішній (самоконтроль, наприклад, внутрішній аудит);

- зовнішній (здійснюється стороннім органом).

за часом проведення:

- попередній (на етапі прийняття рішень, наприклад розробка й прийняття законів, парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний період);

- поточний (здійснюється під час господарських операцій і є частиною процесу управління);

- наступний (здійснюється після виконання фінансових операцій).

за формами проведення:

- ініціативний (на підставі рішень самих суб'єктів);

- обов'язковий (на підставі планових вимог перевірки ДПА, КРУ, або за рішенням суду та ін.).

за суб'єктом контролю:

- державний (здійснюють органи державної влади);

- внутрішньогосподарський (здійснюють економічні служби підприємств);

- відомчий (здійснюють контрольно-ревізійні управління міністерств);

- аудиторський контроль (здійснюють незалежні аудиторські фірми);

- контроль фінансово-кредитних установ.

за цільовою спрямованістю:

- стратегічний (спрямовується на розв'язання питання стратегії розвитку);

- тактичний (вирішує поточні питання їх фінансової діяльності).

за місцем здійснення:

- виїзний контроль (контрольні органи перевіряють безпосередню на підконтрольному об'єкті);

- дистанційний або безвиїзний контроль (інформація, передається дистанційно).

за сферою діяльності:

• бюджетний, податковий, валютний, кредитний, страховий, інвестиційний.

Органи фінансового контролю - це носії контрольних функцій щодо об'єкта контролю.

Провідне місце належить системі державного фінансового контролю, що зумовлено роллю держави.

Визначальне місце належить органам законодавчої влади - ініціаторові та виконавцеві державного фінансового контролю.