Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
агр.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
66.2 Кб
Скачать

Правовий режим майна (фермерського)

господарства

Під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його формування (придбання), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.

Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право при-дбавати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.

Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

Дисциплінарна відповідальність працівників аграрних підпри­ємств. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві, регулюється загальними нормами трудового законо­давства, які поширюються на всіх найманих працівників, а також спеціальними нормами аграрного права, які стосуються працівни­ків окремих видів аграрних підприємств.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на пра­цівників аграрних підприємств, які порушили правила внутріш­нього розпорядку та інші норми організації праці, дисциплінар­них стягнень, передбачених Кодексом законів України про працю (далі — КЗпП) та аграрним законодавством. Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бу­ти застосовано тільки один із таких заходів стягнення: догану, звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовують безпосередньо за ви­явленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлен­ня, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не може бути накладено пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП). До застосування дис­циплінарного стягнення треба витребувати пояснення від поруш­ника трудової дисципліни. За кожне порушення трудової дис­ципліни може бути накладено одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржено в установленому порядку. Під час об­рання виду стягнення потрібно враховувати ступінь тяжкості вчи­неного проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчи­нено проступок, і попередню роботу працівника (ст. 149 КЗпП).

Аграрним законодавством передбачені певні особливості дис­циплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у сільськогосподарських кооперативах дисциплі­нарні відносини регламентуються насамперед статутними норма­ми. Член кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, вико­нувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, додержуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дис­ципліни і правил техніки безпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК України у разі невиконання чи неналежного виконання обов'яз­ків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановле­них статутом кооперативу й законом, член виробничого коопера­тиву  може  бути  відрахований  із  кооперативу  за рішенням загальних зборів.

Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудо­вого розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати та­кож заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. При цьому за основу, як правило, беруться положення про дисциплінар­ну відповідальність, що діють у сільськогосподарських кооперати­вах або державних сільськогосподарських підприємствах.

Матеріальна відповідальність працівників аграрних під­приємств. На працівників аграрних підприємств поширюються норми КЗпП України про матеріальну відповідальність працівни­ків за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації під час виконання ними трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 130 КЗпП матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організа­ції під час виконання трудових обов'язків, покладається на пра­цівника тільки за умови заподіяння прямої дійсної шкоди, якщо шкода заподіяна з його вини. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шко­ду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-госпо­дарського ризику, а також за неодержані підприємством доходи. При цьому адміністрація підприємства зобов'язується створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечен­ня повного збереження довіреного їм майна (ст. 131КЗпП).

Працівник, який заподіяв шкоду підприємству, установі, ор­ганізації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або попра­вити пошкоджене.

У випадках, передбачених законом, застосовується також пов­на матеріальна відповідальність. Відповідно до ст. 134 КЗпП пра­цівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, у випадках, коли:

 

-   між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відпові­дальності за незабезпечення цілості майна та інших ціннос­тей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;

-   майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

-   шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

-   шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

-   шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умис­ним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (про­дукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інстру­ментів, вимірювальних приладів,  спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові  підприємством, ус­тановою, організацією в користування;

-   відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду,  заподіяну під­приємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків;

-   шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків;

-   службова особа винна у незаконному звільненні або переве­денні працівника на іншу роботу;

-   керівник підприємства, установи,  організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи дер­жавної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Питання повної матеріальної відповідальності працівників сіль­ського господарства регулюються також Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, якою затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

Правове забезпечення якості сільськогосподарської продукції - § 2. Державне регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

Страница 2 из 3

 

§ 2. Державне регулювання відносин щодо забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

Загальне   державне   регулювання   якості   та   безпеки   сільськогос­подарської   продукції   здійснюють   Кабінет   Міністрів   України,   Рада міністрів Автономної   Республіки   Крим та  центральні  органи  вико­навчої  влади   областей,   районів,   міст   Києва та  Севастополя.

Органами із спеціальною компетенцією в галузі державного регу­лювання якості та безпеки сільськогосподарської продукції під час її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення є уповноважені центральні органи виконав­чої влади в галузі охорони здоров'я, захисту прав споживачів, стан­дартизації, метрології та сертифікації, ветеринарної медицини, ка­рантину рослин, їхні органи в Автономній Республіці Крим, облас­тях,  районах,   містах  Києві та Севастополі у межах їхньої компетенції.

Зокрема, у складі Міністерства аграрної політики України фун­кціонує Функціями       державного   регулювання     якості     та      безпеки      сільськогос­подарської     продукції     є:

—   державне   нормування   показників якості та безпеки харчових продуктів,   продовольчої   сировини   і   супутніх   матеріалів;

— державна  реєстрація   спеціальних   харчових   продуктів;

— державна реєстрація   нормативних документів  на харчові  про­дукти,   продовольчу   сировину  і   супутні   матеріали;

— декларування   відповідності  харчових   продуктів,    продовольчої сировини  та   супутніх   матеріалів;

— сертифікація  харчових продуктів,   продовольчої сировини  і супутніх матеріалів,   запровадження систем контролю якості та безпе­ки  виробництва цих  продуктів,   сировини,   матеріалів;

— встановлення та додержання  порядку ввезення  в Україну хар­чових   дуктів,   продовольчої  сировини   і   супутніх  матеріалівп

— здійснення  контролю   за додержанням   порядку  ввезення хар­чових  продуктів,   продовольчої   сировини   і   супутніх  матеріалів.

Державне нормування показників якості та безпеки харчових про­дуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалівпровадиться встановленням норм цих показників у нормативно-правових актах, стандартах та інших нормативних документах на продукцію. Державна     реєстрація       спеціальних    харчових      продуктів здійснюєть­ся      веденням  Державного   реєстру   спеціальних  харчових   продуктів та  реєстру   висновків  державної   санітарно-епідеміологічної   експер­тизи   на   продовольчу   продукцію.   Державній   реєстрації   підлягають усі   спеціальні   та   нові   харчові   продукти.    Виробник  або   постачаль­ник  цих   продуктів   зобов'язаний   отримати   висновок державної   са­нітарно-еп ід є міологічної   експертизи  до   введення   в   обіг   харчового продукту,   продовольчої   сировини   та   супутніх   матеріалів.    Порядок здійснення   державної   реєстрації    спеціальних   харчових    продуктів, ведення    реєстру    висновків    державної    санітарно-епідеміологічної експертизи  та   надання   наявної   в  Державному  реєстрі   спеціальних харчових продуктів та реєстрі  висновків державної санітарно-епіде­міологічної   експертизи   інформації,   а також  оплати   витрат  на  про­ведення   зазначених  робіт   і   надання   послуг установлюються   Кабі­нетом   Міністрів   України.

державної     реєстрації      нормативних      документів      на      харчові     продук­ти,      продовольчу    сировину    і    супутні   матеріали здійснюється     в     уста-новленому порядку Державним  комітетом України  з   питань техніч­ного    регулювання    та    споживчої    політики   .    Держспоживстандарт визначає   порядок державної  реєстрації   нормативних документів   на виробництво харчових  продуктів,   продовольчої   сировини  і  супутніх матеріалів,    а  також   забезпечує   систематичну   публікацію   в   засобах масової  інформації реєстрів  зареєстрованих  в  Україні   нормативних документів   і   формування   національного   фонду  нормативних доку­ментів   .

Чинне законодавство забороняє використання та державну ре­єстрацію нормативних документів на харчові продукти, продоволь­чу сировину й супутні матеріали без установлення в них показни­ків безпеки. Для державної реєстрації нормативних документів ви­робник харчового продукту повинен мати технологічну інструкцію або інший документ з описом технологічного процесу виготовлен­ня,   а також перелік продовольчої сировини,   речовин  і  супутніх матеріалів, що застосовуються в процесі виготовлення, із зазначенням даних про норми їх вмісту в кінцевому харчовому продукті. Рецеп­тура  є   власністю   виробника.

Підтвердження відповідності харчових продуктів, продовольчої си­ровини, супутніх матеріалів та технологічного обладнання для їх ви­робництва здійснюється шляхом декларування такої відповідності або сертифікації. Сертифікації підлягає також система їх вироб­нтівта н

У разі сертифікації харчові продукти, продовольча сировина і супутні матеріали підлягають випробуванню на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів та нормативно-правових актів у випробувальних лабораторіях, акредитованих у встановленому законодавством порядку. Підтвердження відповід­ності (декларування відповідності та сертифікація) харчових про­дуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів та сертифіка­ція систем якості здійснюються за обов'язковими показниками якості та безпеки, встановленими нормативними документами та нормативно-правовими   актами.

Порядок ввезення в Україну харчових продуктів, продовольчої си­ровини і супутніх матеріалів визначається Кабінетом Міністрів Ук­раїни. До продовольчої продукції, що ввозиться на територію Ук­раїни, застосовуються вимоги щодо процедур контролю, експертиз, надання дозволів, встановлення санітарно-епідеміологічних норма­тивів, регламентів, аналогічно тим, що їх застосовують до відповід­ної продукції, виробленої в Україні. Отже, харчові продукти, про­довольча сировина та супутні матеріали, що їх ввозять на терито­рію нашої держави, мають відповідати вимогам безпеки для довкіл­ля, тварин та здоров'я, життя і майна людей, встановленим зако­назамежі       країни.

Продовольча продукція, що ввозиться в Україну і перебуває під митним контролем, але не дістала документального підтвердження якості та  безпеки,   повинна  бути  вивезена  за  межі  країни.

Контроль за додержанням порядку ввезення харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів здійснюється митною службою України. Митне оформлення для вільного використання на території України імпортних харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів дозволяється за наявності: сертифі­ката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності; вис­новку державної санітарно-епідеміологічної експертизи або свідоц­тва про державну реєстрацію спеціального харчового продукту, або гігієнічного сертифіката на плодоовочеву продукцію; ветеринарно­го свідоцтва на сировину та харчові продукти тваринного поход-ження; карантинного дозволу на харчові продукти і сировину рос­линного походження; маркування харчових продуктів і продоволь­чої  сировини   згідно   з   законодавством  України.

Державне регулювання якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх розроблення, виробництва, над­ходження    на    територію    України    в    режимі    імпорту,     зберігання,  транспортування, реалізації, використання, утилізації або знищен­ня складається з державного нагляду і контролю, що здійснюють­ся спеціально уповноваженими центральними органами виконав­чої   влади  та їхніми   органами   на   місцях.