Правове становище орендних підприємств в Україні

Орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства або майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.

Під цілісним майновим комплексом мається на увазі господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства або його підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.

Орендодавцями щодо майнових комплексів, що належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення.

Існують два спеціальних правила щодо цілісних майнових комплексів:

1) право власності на цілісні майнові комплекси, що передаються в оренду, не припиняється;

2) міститься заборона передачі в суборенду цілісних майнових комплексів.

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати заподіяні йому збитки.

На даний час орендні підприємства існують згідно з Класифікатором організаційно-правових форм підприємств. Однак орендні підприємства більше не реєструються. Вони створювались та під час переходу України до ринкової економіки та втрати рентабельності окремими підприємствами чи їх окремими структурними підрозділами, що мають закінчений цикл виробництва. Метою виникнення орендних підприємств було надання можливості трудовому колективу цих підприємств знайти економічно вигідні шляхи використання основних фондів та працювати, отримуючи прибуток.

Правовий режим земель сільськогосподарського призначення Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Відповідно до вимог Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. Це найважливіша із усіх категорій земель. Головною особливістю її є те, що земля тут виступає в якості основного засобу виробництва продуктів харчування і кормів для тваринництва, а також сировини для промисловості.

До складу земель сільськогосподарського призначення входять:

- сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації) ( 50, ст. 21-22).

До складу земель сільськогосподарського призначення входять також особливо цінні продуктивні землі з високородючими грунтами. Це - чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах, лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти, темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені па лесах і глеюваті, бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі, підзолисто-дернові суглинкові грунти, коричневі грунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі грунти Закарпаття.

Особливо цінні продуктивні землі підлягають особливій охороні, збереженню і відтворенню їх родючості у процесі сільськогосподарського використання.

На жаль, в Україні в останній час спостерігається стійка тенденція скорочення площ продуктивних сільськогосподарських угідь. Одночасно збільшується кількість так званих порушених земель.

Тому особливого значення набуває підвищення культури землеробства, дотримання правил господарського використання земель, проведення робіт щодо збереження і підвищення родючості ґрунтів, суворе дотримання земельного законодавства, що встановлює правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

До складу земель сільськогосподарського призначення входять земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. У разі необхідності за бажанням територіальних громад сіл, селищ, міст у порядку землеустрою може здійснюватися перерозподіл земельних ділянок сіножатей і пасовищ з метою максимального наближення громадських сіножатей і пасовищ до населених пунктів.

Земельні ділянки для ведення садівництва та городництва також відносяться до складу земель сільськогосподарського призначення. Використання земельних ділянок садівничими чи городницькими об'єднаннями громадян здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Установлений Земельним кодексом України правовий режим земель сільськогосподарського призначення має мету недопущення виведення із сільськогосподарського обігу цих земель; забезпечення збереження і підвищення їх родючості у поєднанні з найбільш ефективним господарським використанням. З урахуванням цього земельним законодавством закріплено важливий принцип про те, що землі сільськогосподарського призначення надаються перш за все для сільськогосподарських цілей.

Для будівництва промислових підприємств та інших несільськогосподарських потреб земельні ділянки несільськогосподарського призначення чи не придатні для сільського господарства надаються за згодою з власником землі.

До складу правового режиму земель сільськогосподарського призначення входить:

- надання земель у власність та користування;

- вилучення сільськогосподарських земель із користування;

- надання прав громадянам та юридичним особам щодо користування земельними ділянками;

- визначення обов'язків сільськогосподарських землекористувачів.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування:

- громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, а також для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарським підприємствам - для організації товарного сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства;

- несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям та об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації одержують земельні ділянки із земель права державної та комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та організації товарного сільськогосподарського виробництва.

У разі ліквідації державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, установи, організації землі, які перебували у їх постійному користуванні, повертаються власнику.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у разі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- безоплатної передачі із земель права державної і комунальної власності;

- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

- одержання у спадщину;

- виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств.

Правовий режим майна та сільськогосподарського кооперативу

Для здійснення своєї статутної діяльності кооператив формує відповідні майнові фонди:

• пайовий, який формується із пайових внесків членів кооперативу;

• неподільний – із вступних внесків і відрахувань доходу кооперативу. Цей фонд не може бути розподілений між членами кооперативу, крім випадків, зазначених у законі;

• резервний – утворюється із різних джерел і призначений для покриття можливих втрат (збитків);

• спеціальний – складається з цільових внесків членів кооперативу та інших надходжень.

Для реалізації свого права стати членом кооперативу фізична або юридична особа, крім подання письмової заяви, повинна сплатити вступний і пайовий внесок.

Згідно із Законом «Про сільськогосподарську кооперацію» вступний внесок – це внесок фізичної або юридичної особи в грошовій формі понад пай при вступі в кооператив для організаційного забезпечення його діяльності в розмірах, встановлених статутом. Вступний внесок зараховується в неподільний фонд і у разі виходу з кооперативу не повертається. Вступні внески здебільшого утворюють початкову матеріальну базу, кошти якої використовуються, в основному, на організаційному етапі створення кооперативу і вносяться до моменту його державної реєстрації.

Пайовий внесок (пай) – майновий внесок члена кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.

Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» поділяє пайові внески на основні і додаткові. Обов’язковий пайовий внесок вноситься в обов’язковому порядку і є підставою для надання права голосу і можливості брати участь в діяльності кооперативу тощо. Ознаками додаткового пайового внеску слід вважати наступні: 1) це внесок понад обов’язковий пайовий внесок; 2) передається лише за власним бажанням; 3) вноситься до пайового фонду.

У Законі «Про сільськогосподарську кооперацію» врегульована й майнова відповідальність кооперативу. Згідно зі ст. 23 Закону, кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Члени кооперативу відповідають за зобов'язання кооперативу тільки в межах пайового майнового внеску.

Здійснення виробничої діяльності в сільському господарстві неможливе без використання земель як основного засобу виробництва, що є істотною особливістю сільськогосподарського виробництва. Йдеться про використання насамперед не будь-яких земель, а земель сільськогосподарського призначення. Чинне законодавство України передбачає кілька можливих способів отримання сільськогосподарським кооперативом землі для ведення виробничо-господарської діяльності, а саме, через:

• передачу йому земельної ділянки у власність місцевими радами відповідно до їхньої компетенції;

• придбання кооперативом земельних ділянок у власність;

• оренду земельних ділянок.

Земельні ділянки передають у власність сільськогосподарським кооперативам відповідні місцеві ради, на території яких вони (ділянки) розташовані.

Земельна ділянка сільськогосподарського кооперативу може також бути сформована внаслідок об'єднання в один масив приватних земельних ділянок громадян, які створюють кооператив. Особи, які вступатимуть до членів кооперативу після його створення, можуть вносити свою земельну ділянку чи передавати право користування нею як обов'язковий пайовий внесок.