2.3. Політична стабільність режиму Білорусі впродовж 2006- 2011 роках

Основою формування існуючого політичного режиму Білорусі є сильні патримоніальні та персоналістські традиції в реалізації політики. Виходячи з цього, американські дослідники С. Екам та Т. Кузьо, використовуючи термінологію Х. Лінца, визначають політичний режим Білорусі як султаністський, наводячи наступні характеристики: 1) екстремальний патримоніалізм, при якому доля держави тісно пов’язана із життям лідера; 2) злиття приватної і державної власності, що являється причиною корупції в Білорусі; 3) низький рівень інституціоналізації та законодавства; 4) відкидання плюралізму; 5) султаністські режими слабкі і руйнуються в результаті знищення, оскільки вони не здатні іти зміни мирним шляхом. Втрачаючи легітимність суспільства по причині неефективної політики та узурпації влади, султаністські режими спираються виключно на силу, яка направлена виключно на збереження власної влади⁷⁹. Однак все-таки більш можна говорити по наявність авторитарного режиму у Білорусі, який відрізняється від султаністського режиму наявністю законодавчих норм, більш-менш розвинутих державних інститутів управління, бюрократичної системи⁸⁰. Нинішня концентрація влади в одних руках дозволяє доволі ефективно справлятися з можливими внутрішніми загрозами. Крім того, політичний режим Білорусі має широку підтримку серед населення та здатний успішно протистояти внутрішнім і зовнішнім спробам демократизації політичної системи. Як показує досвід, режим Лукашенка здатний протистояти будь-яким проявам тиску міжнародного чи білоруського суспільства.

Поглянемо на ІСР Білорусі та простежимо наскільки режим здатний виживати під впливом політичних чи економічних криз.

	2006	2008	2010 Травень	2011 червень	2011 вересень	2011 Грудень
Білорусь	0,773	0,78	0,774	0,78	0,737	0,767

Табл. 2.4. ІСР Білорусі з урахуванням горизонтальних загроз.

Ось як виглядає динаміка ІСР протягом останніх шести років.

Рис. 2.4. Динаміка ІСР Білорусі з врахуванням горизонтальних загроз.

Після обрання втретє Президентом Білорусі Олександра Лукашенка у березні 2006 року нестабільність політичного режиму зростає з 0,77 до 0,78 у 2008 р. Політичний режим Білорусі від початку президентства Лукашенка є авторитарним. Президент узурпував державну владу, фактично підпорядкувавши собі парламент та суди, значно обмежив права і свободи громадян. Президент спирається на каральні органи (МВС та КДБ), наділені надзвичайно широкими повноваженнями. Партії жодним чином не впливають на державну владу, оскільки вони законодавчо позбавлені реальних прав як на повноцінну участь у виборах, так і на парламентську чи урядову діяльність. Недержавні організації (НДО) також не розвинені, оскільки влада, з одного боку, придушує незалежні НДО, ускладнюючи їх діяльність (наприклад, обкладає податками чи де-факто забороняє орендувати приміщення), а з іншого, – утворює численні псевдогромадські об’єднання (молодіжні і дитячі організації, профспілки тощо)⁸¹.

19 грудня 2010 року пройшли чергові президентські вибори, результатом яких стала чергова перемога О. Лукашенка (79,65%)⁸² та силовий розгін акцій протесту, ув’язненням опозиційних кандидатів, обмеженням свободи слова. Дестабілізація політичного режиму восени 2011 року зумовлена фінансово-економічною кризою: стрімко знецінилася національна валюта, безупинно зростають ціни на товари та послуги, неухильно падають доходи громадян⁸³. Хоча, якщо оцінювати загалом макроекономічну ситуацію в країні, то навіть у пік світової кризи Білорусь змогла залишитися у числі не багатьох країн, де ВВП продовжував рости. ВВП на душу населення з 2000 року збільшився в 2,7 раз (з 5086 до 13874 дол)⁸⁴.

Як в Україні та Росії, рівень корупції у Білорусі є високим. У 2006 році за рівнем корупції Білорусь посідала 150 місце із показником 2.1⁸⁵, тоді як у 2011 році цей показник поліпшився до 2.4 (143 місце)⁸⁶. У рейтингу економічної свободи на початку 2012 року посідала 153 місце⁸⁷.

Соціальна база режиму на протязі останніх років залишається стабільна. Крім того, значна частина населення позитивно оцінює не тільки саму фігуру президента, а й політичний режим, а також його внутрішню соціально-економічну політику в цілому. Так, згідно соціологічним опитуванням, проведеним Незалежним інститутом соціально-політичних та економічних досліджень в 2007 році, президенту довіряло 56,9% населення, уряду 50,9%, армії 60,4%, суду 45,5%⁸⁸. На початку 2008 року, 50,2% громадян були впевнені, що ситуація розвивається у правильному напрямку, і біля 34,5% стверджували, що у неправильному⁸⁹. Якщо порівнювати із попередніми роками, то негативна динаміка по відношенню населення до режиму практично відсутня. Так, у вересні 2005 року 53,3% населення стверджували, що ситуація в країні розвивається у правильному напрямку і 30,2% – в неправильному⁹⁰. Кардинально ситуація змінилася у 2011 році, коли довіра до президента на кінець року склала 31,2%⁹¹. Рівень довіри був підірваний окрім негативного стану справ в країні і подією 11 квітня 2011 року, коли відбувся теракт в мінському метрополітені. На стабільності режиму позначилися і вияв акцій громадянської активності (мовчазні протести і акція «Стоп-бензин»), що пройшли весною-літом 2011 року⁹².

Падіння легітимності режиму на початку 2000-х років в суспільстві та частково в управлінському колі стали одним із факторів переходу до тоталітаризму. Крім того, у доповненням стали ще такі фактори як: необхідність продовження терміну перебування при владі незаконним шляхом, необхідність більш жорсткішого контролю над інформацією для приховання реального стану справ в економіці⁹³.

Якщо порівнювати отримані показники індексу політичної стабільності гібридних режимів по трьох країнах – Україні, Росії, Білорусі, то нестабільність режиму Росії з 2003 по 2011 вища, ніж в Україні чи Білорусі. Також, в процесі дослідження була виявлена тенденція, що чим більш авторитарна є влада, тим вищий рівень нестабільності політичного режиму. Однак, це можна пояснити тим, що стабільність в авторитарних країнах може бути встановлена штучно, сильною владою. Зокрема, стабільність режиму Білорусі ґрунтується на використанні репресій та примусу. Використовуючи дану модель, ми змогли показати реальний стан стабільності режиму, а не таким яким показує його влада.