Сутність та еволюція економічних систем

сутність ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Економічна система — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Крім продуктивних сил та відносин економічної власності, до складу економічної системи входять техніко-економічні, організаційно-економічні відносини та господарський механізм.

Техніко-економічні відносини — відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації та ін.

Вони розвиваються на основі суспільного поділу праці, про що йтиметься далі при розгляді причин виникнення товарного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — відносини між людьми з приводу організації виробництва (в тому числі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання) матеріальних благ і послуг.

Основними елементами цих відносин є менеджмент, маркетинг, обмін виробничим досвідом та ін.

Господарський механізм — сукупність форм, методів та важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини.

Двома основними елементами господарського механізму є ринкові та державні методи управління економікою. Ринкове саморегулювання економіки відбувається шляхом вільної конкуренції, стихійного коливання попиту і пропозиції, економічних криз тощо. Державне регулювання здійснюють застосуванням економічних (проведення податкової, фінансово-кредитної та інших форм політики), правових (прийняття нового та вдосконалення чинного законодавства) та адміністративних (за допомогою наказів, розпоряджень тощо) важелів.

Відносини економічної власності, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини є окремими елементами системи економічних відносин.

Техніко-економічні відносини разом з продуктивними силами формують технологічний спосіб виробництва. За час існування людської цивілізації виникали та розвивалися три технологічних способи виробництва:

1) заснований на ручній праці (з початку існування первіснообщинного ладу до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто часу здійснення промислової революції, після якої основою виробництва стала система машин);

2) заснований на машинній праці (з часу промислової революції до початку науково-технічної революції, яка розпочалася із середини 50-х років XX ст.);

3) заснований на автоматизованій праці (почався в середині 50-х років і триває до наших днів).

Якщо у розвинутих країнах світу швидко формується технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці (широкому використанні промислових роботів третього покоління, тобто «інтелектуальних роботів», інформаційних технологій, верстатів з програмним числовим управлінням, автоматизованих технологічних ліній виробництва тощо), то в Україні переважає технологічний спосіб виробництва, який базується переважно на ручній та машинній праці. Про це свідчить те, що у народному господарстві України до 40% працюючих зайняті ручною працею, а верстати, устаткування, машини фізично зношені майже на 70 % й морально застарілі на 95 %. Це значно впливає на особливості підприємницької діяльності.

ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ

Розглянемо коротко еволюцію економічних систем з часу виникнення людського суспільства.

Економічна система первіснообщинного ладу ґрунтувалася на ручній праці, суспільній власності, натуральному господарстві (за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, яке їх виробило), на регулюванні общиною процесу споживання. На пізніх етапах її розвитку таке регулювання починає здійснювати верхівка общини. Техніко-економічні відносини характеризуються появою перших двох суспільних поділів праці: відокремлення скотарських племен від землеробських та відокремлення ремесла від землеробства. Зароджуються обмін, товарне виробництво.

Економічна система рабовласницького ладу ґрунтувалася на технологічному способі виробництва, заснованому на ручній праці, домінуванні власності фараонів на землю, позаекономічному примусі до праці мільйонів рабів, а отже на рабовласницькому типі приватної власності. Водночас виникає колективна (селянські общини) та державна форми власності (на дороги, іригаційні споруди, порти, грошову систему), з'являється державне регулювання економіки. Розвиваються банківська справа, лихварський, торговельний капітал, з якими тісно пов'язано виникнення підприємництва. (В Україні у 90-ті роки XX ст, відродження підприємництва також почалося передусім у сфері торгівлі, якою займалося майже 3 млн осіб.) Техніко-економічні відносини визначаються третім суспільним поділом праці (виділенням класу купців, появою торговельного капіталу), але переважаючим було натуральне господарство.

Економічна система феодального суспільства розвивалася на основі ручної праці, переважанні натурального господарства. Цій системі властиві панування феодальної власності на землю, позаекономічний примус до праці (відробна рента), значна частка державної та церковної власності. Позаекономічний примус до праці поєднувався з економічним (праця на власній землі власними засобами виробництва), наявністю приватної власності на засоби виробництва. Із запровадженням грошової форми земельної ренти посилюється розвиток товарного виробництва. Проте єдиний внутрішній ринок лише почав зароджуватися, що обмежувало ринкові важелі регулювання І економіки. Домінуючим елементом господарського механізму було державне регулювання. Виникає підприємництво, пов'язане з виробничою діяльністю, створенням кустарних виробництв, мануфактури.

Економічна система капіталізму у своєму розвитку проходить дві стадії. На нижчій (початок XVI — кінець ?ХІХ ст.) зароджується і розвивається технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці, поглиблюється суспільний поділ праці (у США наприкінці XIX ст. налічувалося до 12 тис. занять, ремесел, професій), відбувається первісне нагромадження капіталу (відокремлення ^Працівників від засобів виробництва та результатів праці), встановлюється панування капіталістичної власності. Товарне виробництво набуває найбільшого розвитку. Пануючою формою власності була індивідуальна капіталістична власність, яка найбільшою мірою асоціюється з економічною свободою підприємців, а отже зі свободою підприємницької діяльності. Наприкінці XIX ст. інтенсивно розвивається акціонерна форма власності — найсприятливіша для панування монополій. Значну роль у розвитку економічної системи відіграють держава і державна власність, але переважають ринкові важелі саморегулювання економіки.

На вищій стадії розвитку капіталізму, яка триває і в наш час, починає (з середини 50-х років) активно формуватися технологічний спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці. Після кризи 1929—1933 рр. надзвичайно активно зростає роль держави і державної власності (на засоби виробництва, значну частку національного доходу, фінансово-кредитні інститути тощо), в економіці відбувається поєднання економічної сили монополій (в тому числі олігополій) з економічною та політико-правовою силою держави, формується державно-корпоративний капіталізм. Домінуючою формою власності на вищій стадії капіталізму стає колективна капіталістична власність — основа появи та розвитку інституту менеджерів. Водночас з'являється трудова колективна власність, розвиваються наддержавні форми капіталізму (економічна інтеграція країн Західної Європи), пануючим елементом господарського механізму стає державне регулювання, яке дедалі більше поєднується з наддержавним. На початку XX ст. виникає маркетинг. Проте відбувається поступовий підрив товарного виробництва і з'являється безпосередньо суспільне виробництво (найвища форма організації суспільного виробництва порівняно з натуральним і товарним), здійснюється соціалізація економічної системи.

Ці основні особливості економічної системи капіталізму наприкінці XX ст. по-різному виявляються в окремих її різновидах або в певних капіталістичних системах. Такими різновидами є американська, французька, японська, шведська (її ще називають шведською моделлю соціалізму), південнокорейська економічні системи. Більш узагальнено виділяють американський, європейський та східноазіатський капіталізм. Зокрема, Японію називають зразком державне керованого капіталізму, Німеччину — соціально-ринкового, США — ринкової економіки. Відмінності між економічними системами виявляються у різних типах менеджменту (зокрема, виділяють американський та японський типи) та ін.

Характеризуючи сутність і еволюцію економічних систем, ми називали такі форми організації суспільного виробництва, як натуральне господарство і товарне виробництво. Оскільки останнє виступає матеріальною основою підприємницької діяльності, розглянемо причини виникнення та сутність товарного виробництва, його еволюцію та механізм взаємозв'язку з підприємницькою діяльністю.