8.3 Дидактичні характеристики технології формування нових знань

До дидактичних характеристик у цьому випадку належать мета навчання або мета і методи формування нових знань, а також відповідні форми або типи уроків, дидактичні та технічні засоби навчання.

Основне завдання викладача під час повідомлення нового навчального матеріалу полягає у тому, щоб учні зрозуміли його. Сприйняття інформації учнями – це не механічне фотографування, це складний процес її переробки, унаслідок чого створюється загальна орієнтація в явищах, розуміння закономірностей, зв’язків у технічному процесі, а також створення загальних уявлень про поняття. Такі уявлення і поняття виробляються у свідомості тільки тих учнів, котрі здійснюють пізнавальну діяльність разом із викладачем. Свідоме засвоєння знань і вмінь містить не тільки просте запам’ятовування слів, термінів, формул, символів у єдності з їхнім змістом, воно засноване на єдності чуттєвого й інтелектуального як однієї з основних умов свідомості в навчання.

Відповідно до інтеріоризації процесу переробки інформації та послідовності її надходження до сенсорної, оперативної та довгострокової пам’яті процесу формування нових знань властиві такі етапи:

• актуалізація чуттєвого досвіду й опорних знань і вмінь;

• формування пізнавальних і професійних мотивів;

• аналіз мети повідомлення;

• первинне усвідомлення і сприйняття учнями інформації про ООД;

• осмислення внутрішніх закономірностей і зв’язків з іншими вивченими поняттями і явищами;

• узагальнення і систематизація понять згідно з досвідом практичної діяльності;

• підбиття підсумків.

Повідомлення нового матеріалу здійснюється як самим викладачем, так і у формі діалогу з учнями, у процесі самостійної роботи з навчальною та спеціальною літературою, технічними засобами навчання, із дидактичними матеріалами, із застосуванням програмного навчання.

Найбільш поширеним методом повідомлення нового матеріалу є його усний виклад, який може здійснюватися у вигляді розповіді, бесіди, пояснення, лекції.

Перевагами такого методу є:

• вплив слова викладача на керування пізнавальною діяльністю, сплив на думку і почуття учнів;

• вплив на свідомість учнів шляхом висловлення ставлення викладача до інформації, унаслідок чого з’являється можливість виховання через навчання;

• забезпечення системності у вивченні навчального матеріалу;

• рухливість, гнучкість, можливість включати різноманітні засоби і прийоми, враховувати різноманітність спеціальностей і спеціалізацій;

• можливість постійно використовувати нові дані, підходи, що не знайшли свого відображення в навчальній літературі, можливість здійснення в мовленні зв’язку теорії з практикою;

• економія часу на вивчення обов’язкового матеріалу шляхом виключення дублювання, а також не дуже важливого для формування практичних дій навчального матеріалу.

Ці методи мають низку недоліків, що пов’язаних із неможливістю індивідуалізації пізнавальних процесів і пристосування до індивідуалізації пізнавальних процесів і пристосування до індивідуальних особливостей кожного з учнів.

Лекція як форма проведення заняття зазвичай використовується у вищих навчальних закладах. Для побудови її змісту, як правило, використовується або другий, або третій тип навчання, оскільки в цьому разі можливе застосування тільки повної ООД.

Лекція складається з таких частин:

• вступу, у якому викладається значення розглядуваного питання, план пояснення, формується пізнавальний інтерес;

• теоретичний аналіз проблеми та її експериментальна апробація (ООД з усіма чотирма компонентами, які задані способом, прийнятним для обраного типу навчання);

• приклади, що ілюструють вияв визначеної закономірності в природі та техніці;

• технічне використання результатів і наслідків цього;

• перспективи подальшого розвитку теорії та практики.

Розповідь є більш короткою, ніж лекція, і охоплює, як правило, тільки певне частину заняття. Вона присвячена менш широким, але більш емоційно насиченим питанням. У ній використовуються різні логічні методи мислення у поєднанні з живою оповіддю. План розповіді довільний. Він не обов’язково повідомляється учням, багато в чому залежить від мети, обсягу матеріалу і рівня підготовленості учнів. У розповіді слід використовувати цитати, історичні відомості, аналогії, біографії відомих учених, інформацію про розвиток економіки та виробництва тощо.

Будь-яка розповідь обов’язково має сюжет і включає такі етапи або компоненти:

• вступ (вирішується проблема, з’ясовуються розбіжності та їхня сутність, труднощі їхнього вирішення і використання накопиченого досвіду, формується активність та інтерес, збуджуються емоції, загострюється увага і бажання довідатися про головне);

• кульмінаційна частина, що містить пошук і вирішення проблеми (обґрунтування, опис і проведення дослідів, вивчення приладів, процесів, логічні міркування); між зав’язкою і кульмінацією немає чітких меж, обґрунтування проблеми поступово переходить у розкриття її сутності;

• закінчення, що є розкриттям наслідку, який випливає з проблеми: практичне використання результатів для подальшого розвитку науки, техніки і виробництва.

Формування нових знань шляхом розповіді має велике виховне значення, оскільки тут образно показується, як унаслідок вирішення технічного протиріччя відбувається заміна застарілої техніки новою і як це впливає на подальші дії людей. Технічне вдосконалення виробництва не завжди здійснюється саме по собі. Іноді воно супроводжується гострою боротьбою думок членів виробничого колективу пов’язуєтсья з попередніми техніко-економічними розрахунками. Відображення в розповіді боротьби думок, пафосу перемоги прогресивного рішення дозволяє виховувати в майбутніх робітників та службовців твердість, переконаність, професійний інтерес і професійну гордість.

Пояснення як метод викладання відрізняється і структурою, і функціями. Основною функцією пояснення є доказовий виклад орієнтовної основи діяльності, пов’язаної з вивченням правил, законів, математичних і фізичних дій, професійних дій, явищ. Викладач, проектуючи структуру пояснення, мусить зважати на те, що в ній необхідно дати повний опис об’єкта, порівняти його з попередніми, а далі описати повну ООД.

Відповідно до цього структура пояснення має містити:

• опис об’єкта або його вихідного стану;

• порівняння об’єкта з попередніми об’єктами;

• визначення завдання або опис образу продукту діяльності;

• міркування про те, що є умовами перетворення або вирішення завдання: що з чим пов’язане, що на що впливає, якою є динаміка взаємодії деталей і вузлів, явищ і процесів, визначення сутності загального принципу роботи, практична оцінка об’єкта і його значення в технології;

• способи дії або впливу на об’єкт із метою його перетворення, а також технологія перетворення.

У практичному навчання (на заняттях із виробничого навчання, на виробничих і технологічних практиках) формування орієнтованої основи діяльності здійснюється на початку заняття, для чого використовуються інструктажі.

Інструктаж – це виклад, що має характер вказівок і попереджень, які належать до практичного виконання завдань. Інструктувати – це не тільки бачити, не тільки усувати небажані наслідки, але і передбачати їх. Інструктаж може бути вступним, поточним і підсумковим (заключним). Характеристика діяльності викладача (майстра виробничого навчання або інструктора) наведена в табл. 8.2.

Для стислості та більшості наочності усе викладене в розділі 8.3. представлене в табл. 8.3.

При будь-якому способі викладу нового матеріалу слід звернути особливу увагу на ведення конспектів учнями.

Таблиця 8.2.

Характеристика діяльності викладача під час проведення інструктажів

Вид інструктажу	Мета інструктажу	Діяльність викладача, майстра або інструктора
Вступний	Активізація уваги, моти­вація діяльності, ознайом­лення з діяльністю м умо­вами її здійснення. Повна ООД. Другий тип нявчання	Ознайомлення із завданням», цілями та зміс­том діяльності Аналіз засобів діяльності (інструментів, матеріалів, організаиїїробо­чого місця). Характеристика результатів виконання діяльності. Умови виконання діяльності та правила техніки безпеки при ії здійсненні. Технологія й організація робіт
Поточний індивіду­ альний	Перевірка і коригування діяльності учнів, роз’яс­нення нєзасеоєшіх поло­жень окремим учням. Неповна ООД, повна ООД	Перевірка устаткування, оцінка готовності робочого місця. Перевірка засвоєння ООД. Роз’яснення положень вступного інструкта­жу. Перевірка первинного виконання. Орга­нізація праці учнів
Поточний груповий	Корі кування дій групи при роз’ясненні окремих положень	Аналіз типових помилок у дії, роз’яснення причин і способів їхнього усунення
Заключний	Аналіз, коригування й узагальнення результатів	Перевірка результатів згідно з наявними критеріями, обговорення порядку та якості виконання роботи

Таблиця 8.3.

Дидактичні характеристики основних методів навчання

Метод навчання	Мета використання	Структура діяльності
Лекція	Розкриття значних за обсягом питань, узагальнення засвоєного матеріалу	Вступ (значення цього питання, план пояснення). Теоретичний аналіз проблеми та її експериментальна апробація (ООД з усіма чотирма компонентами, задани­ми прийнятним для обраного типу навчання способом). Приклади, що ілюструють вияв визначеної зако­номірності в природі та техніці. Наслідок і технічне використання результатів. Перспективи подальшого розвитку теорії та практики
Розповідь	Необхідність вихо­вання і розвитку учнів шляхом емоційного впливу	Вступ (порушується проблема). Кульмінаційна частина - пошук і вирішення проблеми. Закінчення - розкриття наслідку, що вппливас з про­блеми: практичне використання результатів, подаль­ший розвиток науки, техніки, виробництва
Пояснення	Доказовий виклад орієнтовної основи діяльності пов’язаної з вивченням правил, законів, математичних і фізичних дій, профе­сійних дій, явищ	Опис об’єкта або його вихідного стану. Порівняння об'єкта з попередніми. Визначення завдання або опис образу продукту діяльності. Міркування про те, що умовами перетворення або рішення завдання. Способи дії або впливи на об’скт із метою його перетворення, технологія