6.1.3. Особливості нам’яті

Навчання передбачає нагромадження корисної інформації, яка відповідає цілям навчального процесу, та її активне застосування в освоюваній діяльності. Сприйняття залежить від особливостей пам’яті, типу мислення, темпераменту, а та­кож центральної нервової системи. Розглянемо послідовно вплив кожної із цих характеристик особистості на вибір технології навчання. При цьому слід згадати, що механізм аналізу й діагностики учнів уже розглядався у четвертому розділі підручника під час вивчення теми «Аналіз і діагностика стану навчального процесу».

У класичній педагогічній і психологічній літературі пам’ять вважають основою навчання, ефективність якого пов’язують із повнотою засвоєння знань, міцністю їхнього збереження в часі, готовністю до адекватного використання в різних ситуаціях пізнавальної та практичної діяльності.

Пам’ять розуміємо як здатність особистості сприймати, засвоювати, структурувати й зберігати інформацію, а також використовувати її в різних ситуаціях для рішення практичних завдань.

Як відзначають психологи, у життєдіяльності людини спостерігається цікавий парадокс. З одного боку, і люди стар­шого віку, і молодь скаржаться на брак пам’яті, а з іншого, і це науково доведений факт, усі ми користуємося лише невеликою частиною своєї пам’яті. У середньому в людини на службі лише 3-8% пам’яті, а решта не використовується навіть у випадку її гострої нестачі.

Обсяг пам’яті у нас величезний. Випадки видатної пам’яті демонструють її невичерпні можливості. Наприклад, деякі музиканти запам’ятовують великі твори, почувши їх лише один раз (С. І. Танєєв, російський композитор і музикант), деякі організатори знають на ім’я та в обличчя тисячі людей (Цицерон знав кожного зі своїх 3000 воїнів), художники по пам’яті малюють ової картини (Айвазовський усі картини писав у майстерні).

За часовими аспектами роботи пам’яті її поділяють на довгострокову і короткочасну.

Довгострокова пам'ять служить для збереження протягом тривалого часу засвоєних людиною знань, навичок практичної діяльності, мотиваційних настанов, принципів вибору вхідної інформації, правил декодування. Довгострокова пам’ять - це інформаційна база для життєдіяльності. Збережені в цій пам’яті уявлення утворюють систему еталонів, які відіграють особливу роль в упізнанні об’єктів, в оцінці й доборі нової інформації, у формуванні образів. Зміст довгострокової пам’яті не залишається незмінним, він перетворюється шляхом сигналів, що надходять із короткочасної пам’яті, та під впливом постійних процесів систематизації, перебудови зв’язків, які відбуваються в ній.

Короткочасна нам^!ять служить для нетривалого збереження інформації протягом кількох секунд або хвилин. Так, якщо нам назвали який-небудь факт або потрібний номер телефону, ми протягом кількох секунд зберігаємо його в пам’яті, поки не використаємо, і забуваємо.

У наш час дослідники поділяють систему короткочасної пам’яті на дві підсистеми: сенсорну (миттєву) і короткочасну (оперативну).

Сенсорна (миттєва) пам’ять служить для прийому та збере­ження інформації, що надходить на сенсорний вхід людини протягом часток секунди (0,05-1 с). У цей період здійснюється первинна переробка інформації, що надходить, її відбір (фільтрація), сканування (зчитування), після чого частина дібраної інформації надходить для подальшої переробки в короткочасну (оперативну) пам’ять і потім у довгострокову.

Короткочасна пам’ять служить для введення і вилучення інформації з довгострокової пам’яті. У короткочасній пам’яті інформація може зберігатися до 10 с. Так, під час читання те­ксту людина сприймає кожне слово завдяки тому, що короткочасна пам’ять кілька секунд зберігає його образ, а потім вилучає з довгострокової пам’яті частину інформації, необхідну для упізнання й розшифровки. Результатом є вилучення з прочитаного тексту основного змісту, що потім переводиться до довгострокової пам’яті, із забуванням основних слів.

Іншими словами, короткочасна пам’ять на початковому етапі дас можливість реалізувати наявні еталони довгостро­кової пам’яті, співвіднести їх із новою інформацією в цей момент дії, а потім уводить до довгострокової пам’яті нову інформацію.

Основною умовою навчання с одержання інформації з навко­лишнього світу. Інформація надходить до органів чуттів у формі оптичних, акустичних, тактильних (дотикових), термічних, слухових та інших подразників. Потужність органів чуттів мож­на розуміти як то» максимум інформації, який ці органи здатні передати за одиницю часу на сенсорну пам’ять. Німецькі та австрійські вчені встановили, що оптичний канал має потужність 10⁷біт/с, тоді як акустичний 1,5 х 10⁶ біт/с, потужність інших каналів набагато менша, у межах 10-100 байт/с.

Відповідно до цього на Заході наприкінці 50-х років виникла теорія inteligent eye - «розумне око», представники якої ствер­джують, що око розвинуло мозок. Підгрунтям цієї теорії спостереження і результати досліджень, отримані психологами.

Радянська психологія не прийняла цю теорію повністю, але погодилася з тим, що зоровий аналізатор відіграє особливу роль у навчанні. Так, І. М. Янг відзначав: «За деякими даними, орган слуху дорослої людини може пропустити за той самий час 1000 одиниць інформації, а орган зору 100 000». Психолог Б. Г. Ананьев підкреслював, що сприйняття через зорову систему йде на трьох рівнях: через відчуття, сприйняття й уявлення, а через слухову систему - тільки на рівні уявлення. Це означає, що під час читання Інформація сприймається краще, ніж «на слух»: 20% слухової інформації може втрати­тися, тому що:

-мислення протікає у 8-10 разів швидше, ніж мовлення;

• існують чинники, які відвертають увагу (реакція на зовнішні подразники);

-через кожні 5-10 с мозок «відключається», спрацьовують його захисні властивості.

Саме тому важливим є повторення тієї самої інформації. В. Ф. Шаталов повторював одне й те саме не менше трьох разів, широко використовуючи наочність.

Більше ніж 400 років існує педагогіка, а в ній - дидактичний принцип наочності навчання, але лише зараз він одержав теоретичне і наукове підтвердження.

М. Ф. Краснов наводить цікаві дані з приводу сприйняття людиною інформації: «Дослідження продемонстрували, що людина запам’ятовує 15% інформації, одержуваної у мовній формі, 25% - у зоровій; якщо ж обидва ці способи передачіінформації використовуються одночасно, вона може сприйняти до 65% змісту цієї інформації».

Аналогічно, за даними ООН, людина запам’ятовує лише 10% прочитаного, 20% почутого і 30% побаченого. Якщо людина і чує, і бачить, рівень її запам’ятовування збільшується до 50%, а якщо чує, бачить і після цього обговорює - до 70%. Використання аудіовізуальних засобів зменшує на 40% необхідний для навчання час і на 20% збільшує обсяг засвоєної інформації.

Перцепцією в інформаційній психології називається сприй­няття та перенесення подразнення органами чуттів до сенсорної пам’яті. Унаслідок перцепції інформація сприймається сен­сорною пам’яттю, де відбувається фіксація зовнішніх ознак протягом часток секунди, після чого інформація надходить до каналу короткочасної (оперативної) пам’яті.

При цьому слід зазначити, що короткочасне запам’ятовування характеризується тим, що може вмістити невелику інформацію (16 біт/с і зберігати її не більше 10 с). Це можна підтвердити на прикладі такого явища. Удари дзвону, що вже пролунали, можна порахувати, звуки музики, що прозвучали, можна почути І «склас­ти» у єдину гаму звуків. Але слід враховувати: якщо речення вимовляється більше 10 секунд, то розуміння його змісту усклад­нюється. Тому якщо учневі під час заняття пропонують за одини­цю часу суб’єктивної інформації більше, ніж швидкість апперцеп­ції, то ефективність сприйняття матеріалу знижується через пере­вантаженість пам’яті.

Далі частина вхідної інформації, пройшовши через фільтр короткочасної пам’яті, надходить у довгострокову пам’ять і, структуруючись, утворює її обсяг. У процесі довгострокового запам’ятовування відбувається переробка інформації, що попе­редньо пройшла через рівні сенсорної та короткочасної пам’яті. Довгострокова пам’ять, у свою чергу, стимулює роботу сенсорного регістру і короткочасної оперативної пам’яті (про що свідчать зворотні зв’язки). При цьому добір вхідної інфор­мації і зміст формованих образів спрямовується у відповіднінастанови й еталони наявних суб’єктів. Як можна побачити, взаємодія цих трьох рівнів пам’яті й утворює замкнений контур системи регуляції діяльності. При цьому швидкість надходжен­ня інформації до довгострокової пам’яті є меншою, ніж до короткочасної.

Шляхом лабораторних досліджень закономірностей проце­су забування було встановлено, що в перші години після надходження інформації інтенсивність забування є високою, потім вона збільшується, а через деякий час обсяг один раз запропонованої інформації майже дорівнює нулю. Наприклад, якщо розрив між теоретичними і практичними заняттями скла­дає три дні, то «схоронність» знань, отриманих на уроці, складе 40%, через п’ять днів - 33%, а через два тижні - 12%.

Установлено, що повторення тієї ж інформації призводить до зменшення інтенсивності забування. Чотириразове її повто­рення в різних формах сприяє переходу до довгострокової пам’яті близько 60-70% обсягу початкової Інформації. У педа­гогіці навчальна тема вважається засвоєною, якщо в пам’яті учня залишилося більше 70% нової інформації.

У реальному навчальному процесі повторення супрово­джується збільшенням загального обсягу інформації за рахунок з’ясування деталей, особливостей. Зрозуміло, що чим частіше звертатись до навчального матеріалу, тим краще він засвоїться.

Не слід забувати, що звернення до навчального матеріалу повинне стимулювати мислення, тому та сама форма надання матеріалу знижує інтерес до інформації та погіршує її запам’я­товування.

Наведена схема та кількісні характеристики пам’яті дозво­ляють зробити ряд висновків про закономірності процесу навчання, які обов’язково слід використовувати в процесі розроблення технологій навчання.

Комбінований вплив візуальної й аудіоінформації дає найкращі результати, оскільки органи зору та слуху збіль­шують коефіцієнти подразників і впливають на довгострокову пам’ять. Виходячи з цього, слід використовувати переважно словесні та наочні методи формування нового матеріалу. При цьому доцільно застосовувати різні прийоми, що підсилюють подразники (емоційні, вольові, почуттєві).

Для найкращого сприйняття інформації її слід структурувати таким чином, щоб за невеликого обсягу вона мала найбільший зміст.

Речення, які вимовляє викладач, повинні бути чіткими, зрозумілими та короткими. Довжина проголошення кожного речення не повинна перевищувати 10 секунд. Між ними необ­хідно робити паузи.

Найкраще пристосуватися до невеликої швидкості переходу до довгострокової пам’яті можна в такий спосіб:

• шляхом повторного викладу навчального матеріалу;

• шляхом постійного варіювання навчального матеріалу в різних формах під час повторення (матеріал має викладатися з різним акцентом, із різними прикладами, за допомогою різних дидактичних і технічних засобів);

• проведенням дискусії та ділових ігор, що збільшує час пере­робки інформації;

• веденням під час занять записів (конспектування), що сповільнює процес сприйняття інформації короткочасною пам’яттю і тим самим дозволяє наблизитися до швидкості надходження інформації до довгострокової пам’яті;

• виключенням непотрібної («марної») інформації, струк- туруванням і добором найбільш ємної інформації, виклю­ченням чинників, що заважають (зайвих міркувань, непотріб­них засобів в аудиторії);

-уведенням завдань, пов’язаних із рішенням проблем. Ефек­тивність завдань із використанням прикладів заснована на тому, що ці завдання вимагають таких рефлекторних процесів мислення, за яких відповідні відомості можуть довше збері-гатися в короткочасній пам’яті, що підвищить імовірність їхнього надходження до довгострокової пам’яті.