Кров І лІмфа

 

Кров, лімфа, тканинна рідина складають внутрішнє середовище організму, в якому функціонують клітини і тканини. Внутрішнє се­редовище має відносну постійність (гомеостаз) і тим самим створює найсприятливіші умови для життєдіяльності організму як єдиного цілого.

ФункцІЇ кровІ

Кров, циркулюючи в замкнутій системі кровоносних судин, ви­конує цілий ряд функцій, найважливішими з яких є.

Транспортна функція. Кров постачає різним клітинам і тканинам поживні речовини (білки, жири, вуглеводи), кисень, мінеральні солі, вітаміни, ферменти, воду. Крім того, кров транспортує до органів ви­ділення — нирок, легень, шкіри, шлунка, кишок — кінцеві продукти обміну (вуглекислий газ, сечовину, сечову кислоту, аміак та ін.), які видаляються з організму.

Терморегулююча функція. Безперервно рухаючись і маючи ве­лику теплоємність, кров забезпечує сталість температури тварини. Під час роботи у м'язах, печінці та інших залозах утворюється багато тепла, але організм не перегрівається. Кров, протікаючи через легені, шкіру, де теплоутворення менш інтенсивне, віддає частину тепла цим органам. Температурні зміни крові впливають також на відповідний центр гіпоталамуса, який регулює утворення та віддачу тепла.

Захисна функція. В крові є різні антитіла (аглютиніни, лізини, преципітини, антитоксини, опсоніни), які захищають організм від хвороботворних мікробів та їх токсинів. Захисну функцію виконують і лейкоцити. Зсідання крові також належить до цієї функції.

Корелятивна функція. Вона полягає в постачанні органам гормо­нів та інших фізіологічно активних речовин.

Кров підтримує стабільність концентрації іонного складу, осмо­тичного тиску та інших показників гомеостазу, без чого неможлива нормальна діяльність органів.

Із крові утворюється тканинна рідина, яка безпосередньо контак­тує з клітинами і заповнює міжклітинний простір. Через тканинну рідину відбувається обмін між кров'ю і клітинами.

Кров наповнює кавернозні (печеристі) тіла статевих органів сам­ців та самок під час статевого збудження.

У кровоносних судинах та серці знаходиться лише частина кро­ві. Решта її (близько половини) депонується, як резерв, у кров'яних депо. Так, наприклад, у печінці може бути до 20\%, в селезінці — до 16 і в шкірі — до 10\% усієї маси крові організму. При необхідності (м'язова діяльність, підвищення температури, процеси травлення, емоційний стан) депонована кров переходить у судини і використо­вується тканинами та органами.

Загальна кількість крові різних тварин (у \% до маси тіла) неоднакова: у коня — 9,8, корови — 8, вівці — 8,1, свині — 4,6, собаки — 6,4, кіш­ки — 5,7, кроля — 5,4, курки — 8,5, костистих риб — 0,9-3,7. У дорос­лої людини кількість крові становить 6-8\% маси тіла, тобто 4,5-6 л.Кількість крові, її склад регулюються нервовою системою та за­лозами внутрішньої секреції. Якщо в кров надходить значна кількість води, то одна частина її виводиться нирками, а інша — надходить в тка­нинну рідину. При недостатньому вживанні води остання всмоктуєть­ся в кров з тканинної рідини, одночасно зменшується утворення і ви­ділення сечі. Значні дози радіоактивного випромінювання призводять до різких змін морфологічного складу крові, зокрема, до зменшення кількості лейкоцитів, внаслідок чого захисні сили організму слабнуть.

Склад та фІзико-хІмІчнІ властивостІ кровІ

Кров складається з рідкої фракції — плазми (60\%) та формених елементів (40\%).

Реакція крові слаболужна, рН артеріальної крові 7,4, венозної, яка містить більше вуглекислоти, — 7,35. Реакція крові відносно стала. Тривала зміна концентрації іонів на 0,1-0,2 може викликати тяжкі наслідки, а то й смерть. Сталість рН крові пояснюється буфер­ними властивостями плазми крові та еритроцитів, а також функці­єю легень, нирок, потових залоз та інших органів виділення, завдяки яким з організму виділяється СО2, кислоти, луги.Сталість рН цієї системи постійна. Якщо в крові збільшується кількість кислот, вони нейтралізуються бікар­бонатом натрію, а вугільна кислота, яка при цьому утворюється, під впливом ферменту карбоангідрази розщеплюється на воду та вуглекислий газ і виділяється через легені. Нестача вугільної кислоти компенсується зменшенням виділен­ня С02 легенями, а зайвина бікарбонатів виводиться кров'ю.

Фосфатна буферна система — дегідрофосфат (№Н2Р04) та гід-рофосфат (№2НР04). Перша сполука поводиться як слабка кислота, друга — як луг.

Буферна система білків плазми крові. Білки крові, маючи в сво­єму складі групу МН2, здатні нейтралізувати кислоти, а завдяки на­явності СООН — сполучатись з лугами.

Буферна система гемоглобіну. Серед буферних систем крові гемоглобіну належить перше місце. На його частку припадає 75\% буферної ємності крові. У тканинах гемоглобін, маючи слаболужну реакцію, зв'язує кислоти, а в легенях, після віддачі С02 і насичення киснем, поводить себе як слабка кислота (рН 6,8) і тим самим запо­бігає залуженню крові.

В окремих випадках, наприклад при тривалому згодовуванні жуйним кислого жому, має місце порушення кислотно-лужної рівно­ваги у кислий бік. Такий стан називається ацидозом. Зрушення реак­ції крові в лужний бік носить назву алкалоза.Розрізняють компенсований та некомпенсований ацидоз та алкалоз. При компенсованому ацидозі або алкалозі, хоч і зменшується буфер­на здатність крові, проте рН залишається постійним. При відхиленні рН в той чи інший бік настає некомпенсований ацидоз чи алкалоз.

Осмотичний тиск крові дорівнює 7-8 атм. Він являє собою силу, що зумовлює перехід води з меншої концентрації до більшої. Завдяки осмотичному тиску відбувається постійний обмін води між кров'ю, лімфою та клітинами. Залежить він від розчинених у плазмі солей, глюкози, сечовини та інших речовин.Осмотичний тиск плазми крові дорівнює осмотичному тиску 0,9\%-го розчину №СІ. Такий розчин називається фізіологічним, або ізотонічним.

Розчини, у яких осмотичний тиск перевищує осмотичний тиск кро­ві, називаються гіпертонічними, а в яких він нижчий — гіпотонічними.

Склад плазми кровІ

Плазма складається з води (90-92\%) і сухих речовин (8-10\%), переважно білків і мінеральних речовин.

Основні білки плазми — це альбуміни, глобуліни і фібриноген. За­гальна кількість їх 6-8\%. Альбуміни — водорозчинні білки, глобуліни розчиняються в сольових розчинах.

КлІтини кровІ та Їх функцІЇ

Клітини крові представлені еритроцитами, лейкоцитами та тром­боцитами.

Еритроцити

Еритроцити, або червоні кров'яні тільця, становлять основну масу формених елементів крові.У ссавців вони округлої форми, дво-якоувігнуті, без'ядерні. Еритроцити птахів, амфібій, рептилій і риб мають ядра. Основна функція еритроцитів транспортна. Вони поставляють клітинам кисень, поживні речовини, а від клітин заби­рають вуглекислий газ. Крім того, еритроцити беруть участь у регу­ляції рН крові, адсорбують на своїй поверхні деякі отрути. Кількість їх у різних тварин різна.У людини кількість еритроцитів коливається у межах 4,5-5,5 млн в 1 мм3.

Збільшення кількості еритроцитів називається еритроцитозом, а зменшення — еритропенією. Еритроцитоз має місце при знижен­ні барометричного тиску, хронічних захворюваннях легень, серця, пов'язаних з гіпоксією, яка активізує еритропоез. Еритропенія настає при кровотечах, різних формах анемій та інших хворобах.

Мембрана еритроцитів складається з двох шарів фосфоліпідів і такої ж кількості шарів мономолекулярних білків.

Структура еритроцитів губчаста, насичена білковим пігментом — гемоглобіном.

Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку; руйну­ються — у селезінці та печінці. Тривалість життя їх — 100-120 днів.

Гемоглобін — основна складова частина еритроцитів, яка забезпе­чує дихальну функцію крові. Належить до групи хромопротеїдів-складних білків. У процесі гідролізу гемоглобін розпадається на білок глобін (96\%) та небілкову, простетичну групу гем (4\%), що містить двовалентне залізо.

Гемоглобін з'єднується з киснем, утворюючи нестійку сполуку — оксигемоглобін (НЬ + 02 -— НЬ02), який надає крові червоного кольору.

З'єднання гемоглобіну з киснем залежить від концентрації цього газу в навколишньому середовищі. Якщо в легенях найбільше кисню, то ге­моглобін, згідно з законом дифузії газів, майже повністю перетворюєть­ся в оксигемоглобін. У капілярах тканин напруження кисню дуже низь­ке, внаслідок чого він відділяється під гемоглобіну і використовується клітинами в процесі обміну речовин. Оксигемоглобін, віддавши кисень, називається відновленим, або редукованим, гемоглобіном.

Гемоглобін також легко з'єднується з окисом вуглецю, або чадним газом, утворюючи стійку сполуку — карбоксигемоглобін (НЬСО). Це отруйна речовина, нездатна приєднувати кисень. При отруєнні чадним газом необхідно дихати свіжим повітрям. Вдихання чистого кисню збіль­шує розщеплення НЬСО в 20 разів.Сполука гемоглобіну з вуглекислим газом називається карбогемоглобівом (НЬС02).

Під впливом сильних окислювачів (бертолетова сіль, анілін, перманганат калію) гемоглобін перетворюється в метгемоглобін (МеґНЬ), де залізо з двовалентного перетворюється в тривалентне. У сільськогосподарських тварин кількість метгемоглобіну збільшуєть­ся при отруєнні нітратами. Нагромадження метгемоглобіну в орга­нізмі у великій кількості викликає смерть.

У скелетних м'язах та міокарді міститься м'язовий гемоглобін — міо­глобін, білкова частина якого має меншу молекулярну масу порівняно з гемоглобіном крові. Багато міоглобіну є у китів, дельфінів, моржів та інших водяних ссавців, які можуть довгий час перебувати під водою.

У крові плода з'являється фетальний гемоглобін. Він активніше з'єднується з киснем, ніж гемоглобін дорослої тварини. У перші міся­ці життя фетальний гемоглобін поступово замінюється гемоглобіном дорослих.

Вміст гемоглобіну в крові сільськогосподарських тварин колива­ється у межах 11-15 г на 100 мл крові .