5. Психологічні основи мррм

Психологічними засадами лінгводидактики є вчення психологів і

психолінгвістів про розвиток мовленнєвих функцій, усвідомлення мов­лення дітьми (Л. Виготський, С. Рубінштейн, Б. Баєв, М. Жинкін, Д. Ель-конін, А. Маркова, Г. Леушина, С. Карпова, Г. Костюк, І. Синиця, В. Се-миченко, Ф. Шохін, Г. Розенгарт-Пупкотаін.), про мовленнєву діяльність (О. Леонтьєв). Предметом психологічного дослідження є мовлення, мовленнєва діяльність, спілкування (комунікація).

Мовлення - це оволодіння і застосування особистістю певної мови під час її спілкування з іншими людьми і в процесі мовленнєвої діяль­ності. Вперше розмежування понять «мова» і «мовлення» в лінгвістичну науку ввів швейцарський учений Ф. де Соссюр.

За словами Піаже, дитина говорить лише для себе, вона не переймається поглядами співрозмовника і не намагається вплинути на нього, оскіль­ки він для неї є першим зустрічним, дитина ще не усвідомлює різниці між власною думкою і думкою інших. За образним виразом ученого, така розмова нагадує розмови, що часом «ведуться у вітальнях, де ко­жен говорить про себе і ніхто нікого не слухає».

Отже, на думку Ж. Піаже, «егоцентричне» мовлення має такі особ­ливості: а) не виконує комунікативної функції, тобто функції спілку­вання, і відбувається незалежно від того, чи слухає хтось, чи ні; б) це мовлення для себе (Его — я) та про себе; в) воно не враховує погляду інших і не пристосовується до них; воно скорочене, незв'язне тощо.

Психологічну періодизацію мовленнєвого розвитку дитини розро­била А. Маркова¹. В основу цієї періодизації покладено становлення і диференціацію функцій мовлення та форм, що їх обслуговують. Під мовленнєвими функціями розуміють види мовленнєвої діяльності з різними завданнями, цілями, що випливають із ширших сфер спілку­вання. Форми мовлення - це система суспільне вироблених засобів для здійснення мовленнєвої діяльності. А. Маркова, виділяючи понят­тя «мовленнєвий вік», пов'язує його з віковою періодизацією та про­відною діяльністю дітей. У кожний віковий період з'являються нові функції мовлення, їх усвідомлення дитиною, нові мовленнєві форми.

Немовлячий період (до 1 року): мовленнєві функції - соціально-емоційний контакт із дорослими; на кінець року з'являється індикативна функція (називання ознак предметів). Форми мовлення: гукання, гудін­ня, белькіт, складовий контур слова, слово.

Ранній вік (від 1 до 3 років): мовленнєві функції - узагальнюваль-на (слово вживається щодо групи, класу предметів), вказівна (це м'ячик). Форми мовлення: речення, ситуативне та діалогічне мовлення.

Дошкільний вік (від 3 до 6-7 років): мовленнєві функції - соціальний контакт, регулювальна, планувальна функції мовлення. Форми мовлен­ня: діалогічне, монологічне, контекстове, пояснювальне; мовлення-по-відомлення, розповідь, опис, міркування, інструкція.

Оволодіння значеннями слів, художніх виразів необхідне дітям для розуміння тексту (описового, розповідного, пояснювального та ін.), воно є засобом проникнення у зміст художнього твору, розуміння ставлення автора до зображуваних ним персонажів. Відтак одним із мотивів розу­міння, за Г. Костюком, є потреба розповісти іншим про щось, поділитися з ними своїми думками: описати, пояснити, довести, переказати, висло­вити своє судження про почуте, прочитане.

Отже, дослідження психологів є науковими засадами методики роз­витку рідної мови у дітей, вони допомагають вихователям ураховувати особливості психічного розвитку дітей на кожному віковому етапі.