18. Сучасний етап розвитку вітчизняної лінгводидактики

19. Значення та завдання розвитку мовлення дітей у дз.

У сучасній дошкільній лінгводидактиці особливої ваги набуває третій напрям, який безпосередньо пов'язаний з особистісним спрямуванням завдань розвитку мовлення. Якщо на попередніх етапах переважали репродуктивні способи навчання мови та розвитку мовлення, то «Базо­вий компонент дошкільної освіти>> орієнтує на активну позицію дитини у процесі опанування мови. Цілеспрямована робота з орієнтування у мовних явищах підводить дошкільника до формування елементарних мовних узагальнень, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розумінні семантики слів, на граматичному - у сфері словотвору та словотворчості, на рівні розгорнутого зв'язного висловлювання (тек­сту) - в умінні складати самостійне зв'язне висловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно. Саме тому сучасна лінгводи-дактика орієнтує на широке застосування активних способів навчання, що стимулюють не лише репродукування одиниць мовлення в само­стійному висловлюванні дошкільника, а й їх продукування.

Коротко схарактеризуємо кожне із завдань, їх зміст визначається лінгвістичними поняттями та психологічними особливостями оволодін­ня мовою.

1. Виховання звукової культури мовлення зумовлюється тим, що звук - найменша одиниця мови, а розвиток сприймання мовлення і формування правильної звуковимови становлять онтогенетичне первинне завдання розвитку мовлення.

2. Розвиток словника. У дошкільному віці традиційно центральним завданням лексичного розвитку визначалося розширення словниково­го запасу в процесі ознайомлення з довкіллям, тобто кількісне накопи­чення лексики, насамперед в активному словнику.

8. Формування граматичної правильності мовлення.

4. Розвиток зв'язного мовлення передбачає формування діалогіч­ного і монологічного мовлення.

5. Формування елементарного усвідомлення явищ мови і мов­лення.

20. Зміст навчання дітей рідної мови

Змістова характеристика видів мовленнєвої компетенції дошкільників

Навчання мови і розвиток мовлення дітей не зводяться лише до мовленнєвої діяльності, реалізації та використання мовної системи.

Лексична компетенція - це запас слів у межах певного вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, правильне вжи­вання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів.

Фонетична компетенція — правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів; доб­ре розвинений фонематичний слух, що дає змогу диференціювати фо­неми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).

Граматична компетенція - неусвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність ко-рекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм.

Діамонологічна компетенція - це розуміння зв'язного тексту, вміння відповідати на запитання й звертатися із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.

Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соці­ально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкуван­ня, ініціативність спілкування. Кожний вид компетенції має базисні вікові характеристики.

Отже, навчати дітей різновидам мовленнєвої компетенції потрібно вже з раннього віку. Перед тим, як вступити до школи, дитина має засвоїти відповідні мовленнєві знання, вміння і навички, які необхідні їй для спілкування.