18. Позначте основні тенденції в розвитку вікової психології в період першої третини XX в.

Прогресивні ідеї вітчизняних освітніх діячів першої третини ХХ століття, спрямовані на гуманізацію навчально-виховного процесу, висвітлені у дисертаційних дослідженнях Н.Бєлкіної (М.Демков), Г.Головка (Я.Мамонтов), Г.Груць, Т.Пінчук, О.Таран, (С.Русова), О.Неживого, (В.Дурдуківський), Л.Ніколенко (Я.Чепіга); Н.Сікорської (С.Русова, О. Духнович) та ін; у роботах таких науковців, як Є.Коваленко, (С.Русова), І. Зайченко, Ж.Ільченко,(Я.Чепіга, С.Русова). Отже, інтенсивний розвиток ідей гуманістичної педагогіки, який викликає посилення інтересу до теорії вільного виховання та об’єктивна необхідність вивчення історичного досвіду розвитку ідей вільного виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці з одного боку, а з іншого – недостатнє розкриття у педагогічних дослідженнях проблем вільного виховання в кінці ХIX – першій третині ХХ століття зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Ідеї вільного виховання в реформаторській педагогіці кінця ХІХ – першої третини ХХ століття”.

На початку 20-х років ХХ століття у ряді державних документів (“Декларація про соціальне виховання”, “Схема народної освіти УРСР” та ін.) простежується розвиток ідей педоцентризму. Позитивними тенденціями впливу ідей вільного виховання на розвиток української школи у першій

третині ХХ століття визначено: посилене вивчення індивідуальних вікових особливостей розвитку дитини; зміну ставлення до дитини у процесі виховання та навчання; збагачення педагогічної теорії та практичного досвіду України новітніми світовими науковими досягненнями; активний пошук нових форморганізації педагогічного процесу; надання важливого значення самостійній активно-творчій діяльності

учнів.Надмірна політизація освітньої галузі після 1924 року, спричинена зміною політико-ідеологічних орієнтирів, слабка матеріальна база освіти та низькийтеоретичний і методичний рівень значної частини

вчителів певною мірою гальмували процес наукового осмислення світових досягнень у галузі педагогіки та

вікової психології.

19. Які існують принципові позиції з проблеми детермінації психічного розвитку людини?

З.С. Карпенко виокреми- ла п’ять основних історичних типів детермінізму: 1) докласична (міфо- логічна) раціональність – допарадигмальний стан розвитку психології – методологічний нігілізм – символічний детермінізм; 2) класична раціо- нальність – поява перших психологічних парадигм дуалістичного змісту – методологічний ригоризм (монізм) – каузальний (причинно- наслідковий лінійний, механічний) детермінізм; 3) некласична раціона- льність – мультипарадигмальність – спроба методологічної тріангуляції, плюралізм – взаємний імовірнісний детермінізм, 4) постнекласична ра- ціональність – парадигмальна анархія – методологічний ліберелізм – неодетермінізм (нелінійний, системний, круговий, мережевий); 5) уні- версальна (постнекласична) раціональність – інтегративна парадигма- льність – методологічний холізм – акаузальний, телеологічний синхро- нічний холаргічний детермінізм

Проблема детермінації психічного розвитку Питання про детермінації (причинногообумовленості) психічного розвитку спочатку був поставлений ще в філософії. Тривалу історію має суперечка про те, які чинники (рушійні сили) - біологічні (внутрішні, природні, пов'язані зі спадковістю) або соціальні (зовнішні, культурні, середовищні) - відіграють у розвитку найважливішу роль. Традиційно виділяють дві крайні точки зору на обумовленість розвитку - природою (спадковістю) або середовищем (вихованням, навчанням). Природна позиція - нативізм - пов'язується з ім'ям французького філософа Ж.Ж. Руссо (1712-1778), який вважав, що існують природні закони розвитку, і діти потребують лише в мінімальному впливі з боку дорослих. У біології існувало напрямок, який трактувало розвиток як розгортання якоїсь заздалегідь передбаченої (преформованими) біогенетичної програми, її втілення в реальному процесі життя. Преформізм - вчення, в якому організм розглядається як «біологічна матрьошка», що містить у собі зародки всіх наступних поколінь, і тому нічого нового в ньому з'явитися не може, не потрібно ні вдосконалення, ні еволюції. Натівісти-Преформісти в психології вважали, що знання та навички закладені в самій структурі організму людини, тому їх репертуар носить вроджений характер і, отже, спадковість - визначальний фактор.