38. У чому специфіка бихевіорального підходу до проблеми соціалізації дітей?

Біхевіоризм (від англ. behavior - поведінка) виник у рамках поведінкового напряму у психології. Ще одна назва цієї теорії – теорія научіння. Основоположником біхевіоризму є американський вчений Джон Б. Уотсон (1878 -1990рр.). Він критикував психологію за суб’єктивізм і практичну безкорисність, заперечував свідомість як предмет наукового дослідження. Предметом біхевіоризму він оголосив поведінку. Мета її вивчення – практичне використання.Д. Уотсон побудував свою психологічну теорію на підґрунті вчення І.П. Павлова про умовні рефлекси. Базуючись на ньому, вчений стверджував, що особистість є сукупністю поведінкових реакцій і, таким чином, є предметом научіння. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул чи ситуацію. Цей процес біхевіористи описували такою формулою: S R, де S – стимул; R - реакція. Таким чином, всі види поведінки - це навички, набуті у процесі ефективного повторення деяких дій у відповідь на зовнішні чи внутрішні подразники. Наведена формула пояснює пристосування організму до умов зовнішнього середовища. Пристосування – це робота м’язів, залоз і т. ін. у відповідь на стимул. Поведінка, таким чином, трактується дуже широко (судинні реакції, скорочення м’язів, виділення секрету залозами) і разом з тим досить вузько, бо не враховує низку реакцій фізіологічного та психологічного характеру, що не спосте-рігаються. Тому теорію Д. Уотсона вважають механістичною.Отже, біхевіористи заперечували генетичну чи психо¬логічну спадковість. Головне джерело розвитку особистості вбачали в навколишній дійсності (середовищі). Вважали, що особистість формується і розвивається протягом усього життя у процесі соціалізації, виховання і навчання, але ранні роки – найбільш важливі. Підґрунтям усіх знань є здібності, що закладаються у дитинстві. Раціональні та ірраціональні процеси подані однаковою мірою, все залежить від типу і складності поведінки. У людини майже повністю відсутня свобода волі, її поведінка детермінована зовнішніми обставинами, подана - автоматизованими соціальними навичками і рефлексами.На думку біхевіористів, на замовлення можна сформувати будь - який тип особистості (вченого, поета, бандита, ) бо навіть всі емоційні властивості особистості – результат вироблення класичних умовних рефлексів. Звідси навички і научіння складають провідну проблему біхевіоризму. Навичка – це індивідуально набута дія. Д. Уотсон описував процес формування навичок, побудував криву, що відображає залежність формування навичок від кількості вправ. Спочатку формування навичок відбувається швидкими темпами, далі уповільнюється, і, нарешті, кількість вправ не впливає на вдосконалення навичок. Ця ділянка називається плато. Процес формування навичок відбувається шляхом сліпих спроб і помилок, та не може бути керованим. Саме тут виявляється механістичний характер учення Д. Уотсона.

Вивчення поведінки і процесу формування навичок здійснювалося на тваринах. Одержані результати були перенесені на людину. Такий підхід у психології називається біологізаторським. Біологізаторський підхід не заперечував і сам Д. Уотсон. Людину він розглядав як реагуючу істоту, ототожнював її з тваринами. Він писав, що людина «…являє собою тварину, яка відрізняється словесною поведінкою». Біологізаторський і механістичний характер учення