29. Чому концепцію еріксона називають психосоціальною теорією розвитку особи, епігенетичною концепцією, концепцією життєвого шляху особи

Психосоціальна концепція розвитку особистості, розроблена відомим психологом Е. Еріксоном, показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Еріксон увів поняття «групова ідентичність», яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття сталості та безперервності свого «Я», незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності – тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості . Кожна стадія характеризується завданнями цього віку, а завдання висуваються суспільством. Але вирішення завдань визначається вже досягнутим рівнем психомоторного розвитку людини і духовної атмосфери суспільства, в якому людина живе. Таким чином, можна узагальнити, що розвиток особистості відбувається протягом всього життя, але основні новоутворення з’являються у дитячому віці, де і закладаються основи самосвідомості, адекватності самооцінки та світогляду.Центральним для створеної Еріком Еріксоном теорії розвитку его є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства стадій. Процес розгортання цих стадій регулюється відповідно до епігенетичних принципом дозрівання. Під цим Еріксон розуміє таке:

1) у принципі, особистість розвивається поступово, перехід від одного ступеня до іншої вирішений готовністю особистості рухатися в напрямку подальшого зростання, розширення усвідомлюваного соціального світогляду та радіуса соціальної взаємодії;

2) суспільство, в принципі, влаштовано так, що розвиток соціальних можливостей людини приймається схвально, суспільство намагається сприяти збереженню цієї тенденції, а також підтримувати як належний темп, так і правильну послідовність розвитку.

Еріксон розділив життя людини на вісім окремих стадій психосоціального розвитку его. Згідно з його твердженням, ці стадії є результатом епігенетичні розгортається «плану особистості», який успадковується генетично. Епігенетична концепція розвитку базується на уявленні про те, що кожна стадія життєвого циклу настає у визначений для неї час ("критичний період»), а також про те, що повноцінно функціонуюча особистість формується тільки шляхом проходження у своєму розвитку послідовно всіх стадій. Крім того, відповідно до Еріксону, кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою - поворотним моментом у житті індивідуума, який виникає як наслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і соціальних вимог, що пред'являються до індивідуума на цій стадії.

30. Які умови і чинники перешкоджають позитивному виходу з кризи людини і на що можна спертися?

Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище,технологічна).Криза — це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі.Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні , що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини. Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі — з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою. Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати. У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку. Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку організації бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої організації, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому керівництву необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.