1. Дайте визначення предмета вікової психології.

Предмет вікової психології – вікові періоди розвитку , причини та механізми переходу від одного вікового періоду до іншого, загальні закономірності та тенденції, темп та направленість психічного розвитку в онтогенезі.

2.У ЧОМУ ВІДМІННІСТЬ СУЧАСНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ПРЕДМЕТ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ ВІД ІСНУЮЧИХ РАНІШЕ?

На перших порах становлення вікової психології завдання її полягало у нагромадженні фактів і систематизації за часовим принципом . Цьому завданню відповідала стратегія спостереження. Та вже тоді дослідники намагалися зрозуміти рушійні сили розвитку , однак для цього вони ще не мали об’єктивних можливостей. Стратегія спостереження сприяла нагромадженню різноманітних фактів. Необхідно було їх систематизувати , виокремити етапи розвитку особистості, з’ясувати його основні тенденції, зрозуміти причини та механізми.Сучасна вікова психологія структурно та функціонально спрямована на розв’язання важливих теоретичних і практичних завдань , на формулювання загальної концепції вікового розвитку людини , пізнання його особливостей на кожному віковому етапі загалом і в контексті суспільного процесу.

3.З якими причинами пов'язано історична зміна розуміння предмета вікової психології?

Певні уявлення про психіку людини , означувану колись словом « душа» , зародилися у сиву давнину , а наукові знання про неї були здобуті зусиллями багатьох поколінь дослідників. З часом термін « душа» еволюціонував у термін « свідомість», увійшло в науковий обіг поняття «несвідома психіка». Наприкінці ХІХ ст. здобуваючи владу над розумом , наука почала різнобічно вивчати особистість , динаміку її внутрішнього життя , внутрішні сили, що керують її поведінкою, виокремлюючи в цих процесах особливості, зумовлені її віком.

4. А. В. Толстих вважає, що предмет вікової психології - «особистість через призму її онтогенетичного розвитку». Як ви розумієте це твердження?

Вікова психологія має справу з такими особливими одиницями аналізу , як вік і період розвитку. Це означає , що її науковим предметом є не самі психічні явища, які стосуються різних рівнів і компонентів психічного розвитку людини. Формувалася вона поступово: спершу виникла дитяча психологія, пізніше – шкільна психологія. Потім –психогеронтологія, далі – акмеологія, потім психологія пренатального періоду. У цьому процесі нагромаджувалися й узагальнювалися знання з окремих розділів вікової психології, зосереджених на розгляді певного періоду онтогенетичного розвитку. Як відносно самостійного циклу.

5. РОЗ'ЯСНІТЬ ПОНЯТТЯ «ПРЕФОРМОВАНИХ» І «НЕПРЕФОРМОВАНИЙА» ТИПИ РОЗВИТКУ. Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв).Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським):1. Преформований. 2. Непреформований.Преформований тип розвитку — це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.Діти різних епох розвиваються по-різному і досягають різних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені чітко ні ті стадії, через які вона повинна пройти, ні кінцевий результат, якого вона має досягти.

6 ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

ПОНЯТТЯ ПРО ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК

Після свого народження людська дитина є несвідомою, безпомічною і безсловесною істотою, цілком залежною від дорослих у виживанні. Психічні прояви та фізичні реакції новонародженого є простими, адаптація до світу лише починається. Внаслідок тривалої соціалізації дитини та розгортання її психічного розвитку відбувається становлення зрілої, автономної та автентичної особистості.Психічний розвиток - процес накопичення кількісних та якісних прогресивних змін психіки, що зумовлюють формування особистостіТаким чином, психічний розвиток є процесом, так як має динамічний характер - розпочавшись ще до народження дитини, розгортається та триває, за думкою більшості вчених, все життя людини. В ході психічного розвитку відбувається накопичення кількісних та якісних перетворень психіки, які забезпечують формування і функціонування особистості.Особливості психічного розвитку людини Хоча темпи і результати онтогенетичного становлення особистості є дещо різними, варіативними, та сам процес психічного розвитку індивіда характеризується рядом типових особливостей. Розкриємо зміст найголовніших з цих особливостей:1) суперечності як основа психічного розвитку. В основі психічного розвитку, як і будь-якого іншого, лежать суперечності, які бувають внутрішніми (між складовими психіки самого індивіда) та зовнішніми (між індивідом та соціумом). Між цими видами суперечностей існує стійкий взаємозв'язок, зовнішні є первинними, виникаючими внаслідок контактів індивіда з соціумом, однак саме ці суперечності трансформуються у внутрішні, активізуючи людину до дій та зумовлюючи прогрес психіки;2) неперервність психічного розвитку. Розпочавшись ще до народження дитини і бурхливо розгортаючись після її народження, психічний розвиток триває кожного дня без перерв, "відпусток" чи відпочинку. Навіть уночі мозок продовжує переробляти інформацію, що надійшла вдень. Виняток становить лише явище затримки психічного розвитку, спричинене тяжкими фізичними або психічними травмами мозку, але воно досить рідкісне і відноситься до відхилень;3) дискретність - розподіл онтогенезу людини на окремі вікові періоди зі специфікою психічного розвитку у кожному. Розподіл цей умовний, так як, хоча межі вікових періодів і визначені науковцями чітко, але психіка переходить від одного періоду до іншого поступово; 4) незворотність. Ті прогресивні зміни, які сформувались внаслідок психічного розвитку, вже не зникають, а залишаються надбанням особистості і впливають на подальше психічне функціонування. Регресивні тенденції можна помітити лише як окремі форми захисної поведінки людини, що досліджувались З.Фрейдом; 5) взаємозв'язок психічного з іншими напрямками розвитку - фізичним, соціальним, фізіологічним. Так, у немовлячому віці психіка дитини розвивається на основі фізичних надбань - наприклад, коли немовля навчається самостійно сидіти, то значно розширюється коло його сприймання дійсності, і також руки дитини використовуються для дослідження предметів. У підлітків процес статевого дозрівання зумовлює зміни образу "Я", починається усвідомлення себе як дорослого - це є підтвердженням зв'язку фізіологічного та психічного розвитку. Взаємозумовленість психічного та соціального розвитку легко простежити на прикладі вступу 6-річної дитини до школи - новий соціальний статус школяра спричинює суттєві зміни психіки. Отже, коли науковці хочуть підкреслити взаємозв'язок даних напрямків розвитку індивіда, то згадують про його зростання, дозрівання та соціалізацію; 6) нерівномірність. В певному віковому періоді одні компоненти психіки розвиваються прискорено, а інші - уповільнено, а в наступному віковому періоді вони чергуються (ті функції, що розвивались повільно, прискорюються, а ті, що прискорено - уповільнюються). Так, щодо розвитку пізнавальної сфери дитини можна простежити наступну динаміку: впродовж немовлячого періоду інтенсивно розвиваються відчуття та сприймання, активізується пам'ять, а мислення та уява лише зароджуються, в наступному - ранньому віці найпотужніше розвивається пам'ять і мислення, в дошкільному на перше місце за темпами розвитку виходить уява;

Дана якість потрібна, щоб уникнути перевантаження психіки

7) перехід від нижчих психічних структур до вищих. Нові структури психічної діяльності виникають шляхом диференціації наявних структур, тобто цілісних форм, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об'єднання у нове ціле. Інакше кажучи, процес цей іде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої, а не на чистому місці (перша структура своєю основою має безумовно рефлекторну системну роботу мозку). Вона не просто виявляється, а утворюється з того, що є вже в індивіда, і що він засвоює із суспільного середовища. Доказом того, що генетично раніші структури не зникають з виникненням пізніших, є можливість повернення до них;8) "спіралеподібний" характер розвитку психіки. Визнання прогресивної спрямованості онтогенезу людської психіки як переходів від менш до більш Володіючи системою узагальнених, абстрактних операцій при розв'язуванні задачі людина може при потребі вдаватися до конкретних дій і навіть до наочно-дійових способів мисленняЗагострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, упертості, норовливості, конфліктах з дорослими, повторюється у дітей-семиліток і у підлітковому віці, але з новими змістом і формами. Г.С. Костюк досконалих її форм не означає, що він іде прямолінійно. Як зазначають деякі дослідники, у ньому спостерігаються ніби повернення до пройдених етапів, повторення на новій основі раніше пережитих взаємовідносин індивіда із суспільним середовищем, тобто, образно кажучи, психічний розвиток іде не по прямій, а "по спіралі";

9) взаємозв'язок кількісних та якісних змін психіки. Психічний розвиток людини є процесом, в якому кількісні накопичення психічних функцій спричинюють якісні перетворення, забезпечуючи формування якісних психічних новоутворень. При цьому психічні процеси та властивості дитини мають здебільшого якісні відмінності щодо психіки дорослих;10) планомірність та наступність психічного розвитку. Планомірність становлення особистості виявляється через систематичний, впорядкований характер психічних змін, що є стійкими в часі і незалежними від варіативних факторів (на кшталт настрою, зовнішності людини тощо). Наступність психічного розвитку має місце як взаємозв'язок попередніх та перспективних, майбутніх психічних змін в загальній динаміці становлення особистості, нашарування новоутворень психіки на її попередні прогресивні вияви. Таким чином, психічний розвиток являє собою не послідовність окремих, неузгоджених між собою змін, а носить цілісний, системний характер, внаслідок чого зміни в одній області психіки викликають зміни інших психічних проявів