§ 3. Роль юристи в правовому забезпеченні відповідності екологічним правам екологічних обов'язків

Специфіка екологічної культури юриста полягає в тому, що вона обумовлена ціннісними уявленнями про об'єктивно існуючу еко­логічну систему — навколишнє природне середовище. При цьому в основі цих уявлень повинна знаходитися переконаність у тім, що деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закрі­плення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єк­тивна необхідність і не вимагають нормативно-правового оформ­лення.

Екологічні права — можливості (свободи) користуватися при­родним середовищем як природним середовищем проживання. Це права — на сприятливе навколишнє середовище; охорону здоров'я від впливу небезпечної екологічної обстановки; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями; на природокористування й ін. Узагальнено екологічні права можна назвати правом людини на екологічну безпеку, яке виключає не­гативний вплив загроз техногенного або природного характеру на її здоров'я і життя.

Екологічні права є Спорідненими з правом на життя, правом на охорону життя. Тому юрист у своїй діяльності повинен неухи­льно керуватися загальнообов'язковим екологічним і моральним імперативом: «Збиток, заподіяний навколишньому середовищу, рівноцінний збиткові, заподіяному майбутнім поколінням лю­дей». Реалізація екологічних прав неможлива без екологічних обо­в'язків, а невиконання обов'язків не може не відображатися на ступені і рівні додержання прав.

Екологічні обов'язки — юридичні необхідності зберігати при­родне середовище як природне середовище для проживання, і нести відповідальність за недотримання норм, установлених державою. У різних сферах природокористування обов'язки громадян урегу­льовані з різним ступенем деталізації і конкретизації; від їхнього дотримання багато в чому залежить стан забезпечення відповід­них екологічних прав громадян. До обов'язків громадян відносить­ся насамперед дотримання стандартів — системи технічних вимог і норм, що регламентують людську діяльність стосовно навколиш­нього середовища. Стандарти якості навколишнього середовища являють собою встановлені компетентними органами держави нау­ково обгрунтовані і гранично припустимі нормативи стану навколи­шнього середовища, перевищення яких створює загрозу для людини і самого середовища. Вимоги по охороні навколишнього середови­ща мають відповідати трьом видам стандартів: загальнотехнічним, стандартам на групу однорідної продукції й стандартам на конкретні види продукції.

До загальнотехнічних стандартів відносяться насамперед стан­дарти групи «Охорона природи». У стандартах цієї групи закріплю­ються вимоги держави по раціональному використанню природних об'єктів і забезпеченню таких технічних параметрів діяльності, при яких виключався б або зводився б до мінімуму негативний вплив людської діяльності на природу.

Нині екологічні права й обов'язки визнаються як пріоритетні у системі інших прав і обов'язків людини. Ця категорія прав і обов'язків трохи відрізняється від економічних прав і обов'язків грома­дян. Якщо останні складаються головним чином усередині суспіль­ства, то екологічні права й обов'язки уособлюють взаємини сус­пільства з природою. При орієнтації на економічні умови людина і суспільство повинні враховувати екологічні фактори. У противному разі в суспільстві формуються інтереси і потреби, спрямовані не на взаємодію з навколишнім середовищем, а тільки на споживання її благ (лікувально-оздоровчі властивості, естетичний ефект від ланд­шафтів і т. д.).

Як громадянину і посадовій особі (застосовувачеві права) юри­стові слід суворо додержуватися ст. 50 Конституції України, що закріплює найважливіші складові екологічних прав громадян: право на сприятливе навколишнє природне середовище; право на відшко­дування збитку, заподіяного погіршенням стану навколишнього се­редовища; право на одержання і використання екологічної інфор­мації. Ця група екологічних прав невіддільна від особи. Іншу групу становлять ті екологічні права й обов'язки, що тісно пов'язані з природокористуванням і спрямовані на заощадження використо­вуваних природних об'єктів і екосистем. Це і право вільно відпо­чивати в лісі (не допускаючи його засмічення), і право землеко­ристування (у залежності від цільового призначення земельної ділянки), і право водокористування (плавання, рибна ловля — без браконьєрства) і т. п.

У практичній діяльності юрист покликаний керуватися таким правилом: екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій проводити заходи, спрямовані на оздоровлення навколишнього природного се­редовища, попередження і зниження шкідливих для людини і на­вколишнього середовища наслідків. Керівники будь-якого рангу, інші посадові особи і фахівці, громадяни, пов'язані з діяльністю, що шкідливо впливає на навколишнє середовище і здоров'я людини, зобов'язані мати необхідну екологічну підготовку, яка врахо­вується при призначенні на посаду, атестації і переатестації пра­цівників. Особи, що не мають необхідної підготовки, не допуска­ються до виконання роботи, яка вимагає відповідних екологічних знань.

Рівень і якість екологічної культури юриста визначаються ефек­тивністю правового забезпечення додержання всіма громадянами і посадовими особами екологічних прав і виконання покладених на них екологічних обов'язків, тобто відповідністю екологічним правам екологічних обов'язків.