- •Юридична деонтологія Підручник
- •Переднє слово
- •§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології.
- •§ 2. Предмет юридичної деонтології
- •§ 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології
- •§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології
- •§ 5. Методи юридичної деонтології
- •§ 6. Функції і принципи юридичної деонтології
- •§ 7. Місце юридичної деонтології у системі суспільних і юридичних наук
- •§ 8. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна
- •§ 1. Професія «юрист»: поняття, загальні ознаки.
- •§ 2. Фах і кваліфікація юриста
- •§ 3. Місце і соціальне призначення юриста в суспільстві і державі. Сфери прикладання праці юриста
- •§ 4. Юрист як посадова особа
- •§ 5. Юрист як керівник
- •§ 6. Компетентність як показник професійної майстерності юриста
- •§ 7. Кадрова політика держави щодо діяльності юриста
- •§ 8. Престиж юридичної професії
- •§ 9. Громадські об'єднання юристів в Україні
- •Розділ III основні види професії «юрист»
- •§ 1. Суддя
- •§ 2. Прокурор
- •§ 3. Адвокат
- •§ 4. Нотаріус
- •§ 5. Юрисконсульт
- •§ 6. Працівник органів реєстрації актів громадянського стану
- •§ 7. Слідчий
- •§ 8. Державний виконавець
- •§ 9. Оперативний працівник правоохоронних органів
- •§ 10. Дізнавач
- •§ 11. Працівник державної кримінально-виконавчої служби (державний виконавець кримінальних покарань)
- •Розділ IV юридична освіта і юридична наука у системі професійної підготовки юриста
- •§ 1. Поняття, види і форми юридичної освіти
- •§ 2. Взаємозв'язок юридичної освіти, юридичної науки і юридичної практики
- •§ 3. Державний стандарт вищої юридичної освіти. Кваліфікаційний паспорт юриста
- •§ 4. Система вищих установ юридичної освіти в Україні
- •§ 5. Перепідготовка, стажування і підвищення кваліфікації юридичних кадрів
- •§ 6. Підготовка наукових кадрів у галузі юриспруденції
- •§ 7. Система наукових юридичних установ в Україні
- •Розділ V юридична практика. Юридична практична діяльність
- •§ 1. Поняття та ознаки юридичної практики
- •§ 2. Зміст і структура юридичної практики
- •§3. Функції юридичної практики
- •§ 4. Юридична практична діяльність як основа юридичної практики
- •§ 5. Процесуальна форма як внутрішня організація юридичної практики та її структура
- •§ 6. Юридичний процес і його види
- •§ 7. Юридична справа і її вирішення. Види процесуальних актів
- •Розділ VI основні види юридичної практики
- •§ 1. Класифікація юридичної практики
- •§ 2. Судова практика
- •1. Практика місцевого суду:
- •§ 3. Прокурорська практика
- •§ 4. Адвокатська практика
- •§ 5. Нотаріальна практика
- •§ 6. Практика юридичної консультативної служби
- •§ 7. Практика органів реєстрації (запису) актів громадянського стану
- •§ 8. Слідча практика
- •§ 9. Практика державної виконавчої служби
- •§ 10. Оперативно-розшуиова практика
- •§ 11. Практика органів дізнання
- •§ 12. Практика державної кримінально-виконавчої служби
- •§ 13. Приватна юридична практика
- •§ 14. Інтерпол як професійна міжнародна організація кримінальної поліції
- •§ 1. Кваліфікаційна атестація
- •§ 2. Кваліфікаційна атестація суддів
- •§ 3. Кваліфікаційна атестація прокурорських працівників
- •§ 4. Кваліфікаційна атестація адвокатів
- •§ 5. Кваліфікаційна атестація нотаріусів
- •§ 6. Кваліфікаційна атестація працівників органів реєстрації актів цивільного стану
- •§ 7. Кваліфікаційна атестація працівників органів внутрішніх справ
- •§ 8. Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів
- •§ 1. Загальні правила притягнення юристів-практиків
- •§ 2. Дисциплінарна відповідальність суддів
- •§ 3. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури
- •§ 4. Дисциплінарна відповідальність адвокатів
- •§ 5. Дисциплінарна відповідальність працівників нотаріату
- •§ 6. Дисциплінарна відповідальність працівників органів внутрішніх справ
- •§ 7. Вища рада юстиції України як вищий незалежний контрольно-наглядовий орган за дисциплінарною стороною діяльності суддів і прокурорів
- •Розділ IX правова культура юриста
- •§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль
- •Його професійної поведінки
- •§ 2. Роль правової культури юриста у розвитку правової культури суспільства
- •§ 3. Професійне мислення юриста
- •§ 4. Деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання
- •Розділ X психологічна культура юриста-практика
- •§ 1. Поняття, зміст і структура психологічної
- •Культури юриста-практика
- •§ 2. Психічний склад особи юриста-практика
- •§ 3. Система психічних властивостей юриста-практика як особи: темперамент, здатності, спрямованість, характер
- •§ 4. Психологія ділового спілкування юриста-практика і міжособистісних стосунків у службовому колективі
- •4) Ухвалення рішення;
- •§ 5. Психологічна сумісність і психологічний клімат у службовому колективі
- •§ 6. Конфлікт у колективі, його види та стилі вирішення
- •Розділ XI політична культура юриста-практика
- •§ 1. Поняття, зміст і структура
- •Політичної культури юриста
- •§ 2. Рівні політичної культури юриста. Субкультура професійних груп юристів
- •2) Відношення до влади;
- •3) Відношення до політичних явищ.
- •§ 3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста
- •Розділ XII етична культура юриста
- •§ 1. Поняття, зміст і структура етичної культури юриста
- •§ 2. Кодекс професійної етики юриста
- •§ 3. Професійний обов'язок юриста
- •§ 4. Професійна таємниця юриста-практика
- •§ 5. Присяга юриста
- •§ 6. Моральна деформація юриста-практика і її причини. Моральна відповідальність
- •Розділ XIII естетична культура юриста-практика
- •§ 1. Поняття, зміст і структура естетичної
- •Культури юриста
- •§ 2. Форми прояву естетичної культури юриста. Манера поведінки
- •§ 3. Службовий етикет юриста
- •Устремління
- •§4. Традиції і ритуали в юридичній практиці
- •§ 5. Зовнішній вигляд юриста
- •§ 6. Державна і професійно-правова символіка
- •§ 7. Вимоги до дизайну й ергономіки в юридичних установах
- •§ 8. Естетичні вимоги щодо оформлення правових документів
- •Розділ XIV економічна та еколопчна культура юриста
- •§ 1. Поняття, структура і зміст економічної
- •Культури юриста
- •§ 2. Поняття, зміст і структура екологічної культури юриста
- •§ 3. Роль юристи в правовому забезпеченні відповідності екологічним правам екологічних обов'язків
- •Розділ XV інформаційна культура юриста
- •§ 1. Правова інформатика, інформаційно-правове
- •Суспільство і юрист
- •§ 2. Поняття, зміст і структура інформаційної культури юриста
§ 3. Роль юристи в правовому забезпеченні відповідності екологічним правам екологічних обов'язків
Специфіка екологічної культури юриста полягає в тому, що вона обумовлена ціннісними уявленнями про об'єктивно існуючу екологічну систему — навколишнє природне середовище. При цьому в основі цих уявлень повинна знаходитися переконаність у тім, що деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закріплення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єктивна необхідність і не вимагають нормативно-правового оформлення.
Екологічні права — можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це права — на сприятливе навколишнє середовище; охорону здоров'я від впливу небезпечної екологічної обстановки; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями; на природокористування й ін. Узагальнено екологічні права можна назвати правом людини на екологічну безпеку, яке виключає негативний вплив загроз техногенного або природного характеру на її здоров'я і життя.
Екологічні права є Спорідненими з правом на життя, правом на охорону життя. Тому юрист у своїй діяльності повинен неухильно керуватися загальнообов'язковим екологічним і моральним імперативом: «Збиток, заподіяний навколишньому середовищу, рівноцінний збиткові, заподіяному майбутнім поколінням людей». Реалізація екологічних прав неможлива без екологічних обов'язків, а невиконання обов'язків не може не відображатися на ступені і рівні додержання прав.
Екологічні обов'язки — юридичні необхідності зберігати природне середовище як природне середовище для проживання, і нести відповідальність за недотримання норм, установлених державою. У різних сферах природокористування обов'язки громадян урегульовані з різним ступенем деталізації і конкретизації; від їхнього дотримання багато в чому залежить стан забезпечення відповідних екологічних прав громадян. До обов'язків громадян відноситься насамперед дотримання стандартів — системи технічних вимог і норм, що регламентують людську діяльність стосовно навколишнього середовища. Стандарти якості навколишнього середовища являють собою встановлені компетентними органами держави науково обгрунтовані і гранично припустимі нормативи стану навколишнього середовища, перевищення яких створює загрозу для людини і самого середовища. Вимоги по охороні навколишнього середовища мають відповідати трьом видам стандартів: загальнотехнічним, стандартам на групу однорідної продукції й стандартам на конкретні види продукції.
До загальнотехнічних стандартів відносяться насамперед стандарти групи «Охорона природи». У стандартах цієї групи закріплюються вимоги держави по раціональному використанню природних об'єктів і забезпеченню таких технічних параметрів діяльності, при яких виключався б або зводився б до мінімуму негативний вплив людської діяльності на природу.
Нині екологічні права й обов'язки визнаються як пріоритетні у системі інших прав і обов'язків людини. Ця категорія прав і обов'язків трохи відрізняється від економічних прав і обов'язків громадян. Якщо останні складаються головним чином усередині суспільства, то екологічні права й обов'язки уособлюють взаємини суспільства з природою. При орієнтації на економічні умови людина і суспільство повинні враховувати екологічні фактори. У противному разі в суспільстві формуються інтереси і потреби, спрямовані не на взаємодію з навколишнім середовищем, а тільки на споживання її благ (лікувально-оздоровчі властивості, естетичний ефект від ландшафтів і т. д.).
Як громадянину і посадовій особі (застосовувачеві права) юристові слід суворо додержуватися ст. 50 Конституції України, що закріплює найважливіші складові екологічних прав громадян: право на сприятливе навколишнє природне середовище; право на відшкодування збитку, заподіяного погіршенням стану навколишнього середовища; право на одержання і використання екологічної інформації. Ця група екологічних прав невіддільна від особи. Іншу групу становлять ті екологічні права й обов'язки, що тісно пов'язані з природокористуванням і спрямовані на заощадження використовуваних природних об'єктів і екосистем. Це і право вільно відпочивати в лісі (не допускаючи його засмічення), і право землекористування (у залежності від цільового призначення земельної ділянки), і право водокористування (плавання, рибна ловля — без браконьєрства) і т. п.
У практичній діяльності юрист покликаний керуватися таким правилом: екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій проводити заходи, спрямовані на оздоровлення навколишнього природного середовища, попередження і зниження шкідливих для людини і навколишнього середовища наслідків. Керівники будь-якого рангу, інші посадові особи і фахівці, громадяни, пов'язані з діяльністю, що шкідливо впливає на навколишнє середовище і здоров'я людини, зобов'язані мати необхідну екологічну підготовку, яка враховується при призначенні на посаду, атестації і переатестації працівників. Особи, що не мають необхідної підготовки, не допускаються до виконання роботи, яка вимагає відповідних екологічних знань.
Рівень і якість екологічної культури юриста визначаються ефективністю правового забезпечення додержання всіма громадянами і посадовими особами екологічних прав і виконання покладених на них екологічних обов'язків, тобто відповідністю екологічним правам екологічних обов'язків.
