§ 13. Приватна юридична практика

Приватні юристи не є представниками держави. Вони не­залежні, покликані захищати інтереси своїх клієнтів. З економічної точки зору клієнт — це покупець послуг юриста. Як і будь-який інший продавець, юрист, котрий хоче домогтися успіху, повинен залучати до себе клієнтів, задовольняти їхні потреби й одержувати пла­ту за свою працю. Незалежність від держави юриста, що займаєть­ся приватною практикою, є визначальним чинником. Приватні юри­сти (нотаріус, адвокат) не користуються дотаціями з боку держави. Послуги такого юриста необхідні суспільству, що функціонує відпо­відно до норм права. У ділових аспектах приватної практики юрист керується звичайними ринковими принципами.

Україна знаходиться на шляху розвитку приватного нотаріату, адвокатури і т. д. Для неї досить корисний досвід приватної юриди­чної практики в посткапіталістичних державах.

У цих державах (наприклад США) приватна практика представ­лена в таких формах:

— одноособова практика: один юрист має свій особистий офіс;

— спільне користування офісом: два або більш юристів вико­ристовують одне приміщення і беруть участь у деяких витратах, однак мають своїх клієнтів і ведуть індивідуальний рахунок своїм доходам. Це найменш удала форма, оскільки часто юристи, що пра­цюють за згодою про спільне користування офісом, психологічно несумісні. Психологічна сумісність є однією з основних передумов створення юридичної фірми;

— юридична фірма: два або більш юристів використовують одне приміщення, розділяють витрати, клієнтів і доходи.

Осно­вна частина юридичної практики здійснюється юридичними кон­сультаціями, об'єднаними в рамках колегій адвокатів. Як правило, у консультації працюють від 10 до 25, іноді менше адвокатів. Загаль­на чисельність штату адвокатури за останні кілька років збільшилася в 2,5—3 рази. Міністерством юстиції України практикується видача (на основі Закону про підприємницьку діяльність) індивідуальних лі­цензій на заняття адвокатською практикою тим особам, що мають закінчену юридичну освіту (магістратуру), не є членами адвокатсь­ких асоціацій, здали іспит і одержали свідчення на заняття адвокат­ською діяльністю.

Юридичні консультації надають послуги з усіх основних галузей права, при цьому усе більше місце тут займає консультування з рі­зних юридичних аспектів підприємництва. Друга, традиційно зна­чуща область юридичної практики адвокатури — це представлення інтересів клієнтів у господарському (арбітражному) і загальному судах.

§ 14. Інтерпол як професійна міжнародна організація кримінальної поліції

Дотримання міжнародних стандартів у діяльності юриста проди­ктовано наявністю міжнародних організацій, у яких успішно спів­робітничають представники різних держав світу.

Прикладом може бути Інтерпол — міжнародна професійна ор­ганізація по боротьбі зі злочинністю. її прообразом є Міжнародна комісія кримінальної поліції, створена як постійно діюча організація 7.09.1923 р. у Відні, що був тоді найбільш інформованим про зло­чинність у світі.

Після закінчення Другої світової війни Міжнародна комісія кри­мінальної поліції була відтворена знову на конгресі в Брюсселі (1946 р.). її штаб-квартирою став Париж. У 1956 р. Міжнародна комісія кримінальної поліції була перетворена на Міжнародну органі­зацію кримінальної поліції, одержала новий статут, у якому офіційно закріплений термін «Інтерпол». Штаб-квартира розміщена у м. Ліоні (Франція). Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асам­блея. На її засіданні обираються робочі органи — Виконавчий комі­тет, очолюваний президентом, і Генеральний секретаріат на чолі з генеральним секретарем.

До складу організації входять національні центральні бюро (НЦБ). Нині їх 178 — по кількості держав, що стали країнами-учасницями Міжнародної організації кримінальної поліції. Вони висту­пають під відповідними іменами: «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Пекін», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Київ» та інші. Національні центральні бюро (НЦБ) є од­ночасно і підрозділами поліцій країн-учасніць, і структурними лан­ками Інтерполу. їх можна назвати «опорними пунктами» Інтерполу на місцях.

Україна прийнята до складу Інтерполу на 61-й Генеральній аса­мблеї (4—10 листопада 1992 р.). Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. створене Національне центральне бюро (НЦБ) Інтерполу, що виконує завдання по координації і взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами інозем­них держав про ведення боротьби з транснаціональною злочинніс­тю. Українське національне бюро Інтерполу входить до структури апарату МВС.

Об'єктом практичного впливу Інтерполу і НЦБ держав-учасниць є так звані «транснаціональні» (міжнародні) злочинці і злочини.

Транснаціональними вважаються злочини:

1) окремі стадії й епізоди яких були скоєні на території різних держав;

2) наслідки яких виявляються за межами країн, де вони були скоєні;

3) є небезпечними для внутрішніх інтересів більш ніж однієї країни.

Транснаціональними злочинцями вважаються:

1) правопорушники, що ховаються від покарання в іншій країні;

2) члени міжнародних кримінальних угруповань, що вчинили або організували злочини, які зачіпають інтереси декількох держав.

Так, сферами діяльності транснаціональних злочинних груп, пов'язаних з економікою, є індустрія наркобізнесу; протизаконний оборот зброї; торгівля радіоактивними матеріалами; викрадення і контрабанда автомобілів; організація злочинних нападів на ван­таж; організовані форми протизаконної міграції; організована про­ституція; торгівля органами людського тіла; організація злочинних зазіхань на об'єкти культури; комп'ютерні злочини; протизаконна торгівля дикими тваринами; протизаконне знищення небезпечних відходів; шахрайські операції з кредитними ресурсами; підробка грошових знаків; контрабанда; організований міжнародний теро­ризм (замовлені убивства); навмисне банкрутство й ін.

Для ефективної боротьби з транснаціональною злочинністю за допомогою кримінальної реєстрації Інтерполом розроблена система обліку і класифікації транснаціональних злочинців і злочинів. Існує загальна і спеціальна реєстрація. Об'єктом загальної реєст­рації є відомості про транснаціональні злочини і злочинців, а спе­ціальної — дактилоскопічні відбитки і фотознімки правопорушни­ків.

НЦБ Інтерполу в Україні — це сучасний підрозділ, потенціал якого відповідає міжнародним стандартам як у відношенні кваліфі­кації кадрів, так і в технічному забезпеченні. Кадри для Інтерполу готують установи освіти системи органів внутрішніх справ із чис­ла курсантів, що пройшли спеціальне навчання і володіють двома робочими мовами (робочими мовами Інтерполу є англійська, фран­цузька, іспанська, арабська).

Основні функції Національного Центрального Бюро (НЦБ) Ін­терполу в усіх країнах, як правило, єдині:

1) забезпечення обміну офіційною і конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформацією з питань боротьби з транснаціональ­ною злочинністю між національними поліцейськими й іншими правоохоронними органами, Генеральним секретаріатом ЦНБ Інтерполу інших країн;

2) організація через відповідні національні органи охорони правопорядку заходів щодо виявлення осіб, предметів, документів, роз­шукуваних державами-членами Інтерполу;

3) направлення у Генеральний секретаріат і у держави-члени Інтерполу прохань і оповіщень національних правоохоронних орга­нів про розшук осіб, предметів і документів, здійснення спостере­ження за особами, підозрюваними в злочинній діяльності, а також іншої інформації з метою попередження і розкриття злочинів;

4) формування банку даних про осіб, факти, предмети і доку­менти на підставі інформації, отриманої в процесі міжнародного поліцейського співробітництва;

5) сприяння (у межах своєї компетенції) реалізації рішень і реко­мендацій Генеральної асамблеї і Генерального секретаріату Інтер­полу, підготовка аналітичних документів із проблем міжнародного співробітництва в галузі боротьби зі злочинністю й ін.

Співробітництво України в рамках Інтерполу ґрунтується на національних законах і міжнародних зобов 'язаннях, прийнятих нею поза цією організацією.

Основний акцент у діяльності Укрбюро робиться на практичне сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду в попередженні, розкритті і розслідуванні кримінальних справ, роз­шуку і екстрадиції (видачі) злочинців. Разом з функціями НЦБ Інте­рполу відбувається рівнобіжне розслідування кримінальних справ, оскільки в НЦБ надходять запити про дані злочини від слідчих че­рез Головне управління внутрішніх справ або Управління МВС України, що виконуються співробітниками Інтерполу. Сама криміна­льна справа в НЦБ Інтерполу не надходить і ним не розслідується. Вона знаходиться в слідчого, котрий дав доручення і запит. Після виконання доручень НЦБ направляє їх у вигляді супровідних доку­ментів до матеріалів кримінальної справи.

Можна виділити п'ять основних форм відносин у сфері між­народної боротьби зі злочинністю: 1) одержання доказів з-за ко­рдону для використання в розслідуванні; 2) видача злочинців (ек­страдиція); 3) передача кримінального провадження; 4) передача нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими особами; 5) передача засуджених осіб.

Розглядаються кримінальні справи в таких сферах: економіка і фінанси; інформатика, інтелектуальна власність; торгівля людьми; боротьба з незаконним виготовленням підроблених грошових зна­ків, документів; боротьба з незаконним оборотом наркотиків; боро­тьба з незаконним оборотом вогнепальної зброї, боєприпасів; бо­ротьба з тероризмом; попередження, розкриття і розслідування злочинів, пов'язаних із транспортними засобами й ін.

Розділ VII

ПРОФЕСІЙНА АТЕСТАЦІЯ ЮРИСТІВ-ПРАКТИКІВ І МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ЇХ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ