Переднє слово

Цей підручник має на меті ввести початкуючого юриста в май­бутню професію, ознайомити його з місцем юриста-практика в сус­пільстві; показати ринок праці і сферу докладання знань; розкрити деонтологічні вимоги, що пред'являються до фахівця; дати загальне уявлення про принципи, норми, уміння і навики, якими він повинен оволодіти, щоб відповідати своєму професійному призначенню. Сту­денту (курсанту) необхідно знати, що чекає його в майбутньому, з тим щоб вибрати кар'єру не тільки можливу, але і відповідну.

Запропонований підручник складається з 16 розділів, в яких осо­блива увага приділяється основним юридичним професіям, видам юридичної практики і особливостям юридичної практичної діяль­ності. Викладені психологічні, політичні, правові, економічні, еколо­гічні, етичні, естетичні, інформаційні норми-вимоги, якими повинен оволодіти юрист, щоб бути підготовленим до професійної діяль­ності. Розкриваються професіограми основних юридичних профе­сій.

Нове бачення структури кожного з розділів і основного змісту юридичної деонтології грунтується на змінах у політиці, економіці і законодавстві України, що відбулися більш ніж за 15 років після проголошення незалежності і вступу на шлях побудови конституцій­но проголошеної демократичної, соціальної, правової держави.

Глибокі формаційні перетворення, які переживає Вітчизна, сприй­няття традиційних стандартів демократії позначаються на розвитку юридичної науки. Сучасна деонтологія чутливо реагує на перетво­рення в суспільстві, тісно пов'язана з прогресом юридичної науки в цілому, зростанням культурного і освітнього рівнів населення країни. Все це неминуче і безперервно вносить нові поняття в зага­льну юридичну деонтологію, які своєчасно доводяться до відома майбутніх юристів-фахівців. Деонтологічні стандарти юристів—пра­цівників правоохоронних органів, судів, нотаріату, юридичної служби і а інших структур суспільства і держави повинні бути доступні ши­роким шарам громадськості.

Підручник орієнтований на міжнародні стандарти діяльності юристів різних професій; передбачає адаптацію студента (курсанта, слухача) до профілю одержуваної спеціальності.

Розділ І

ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ

ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології.

Термін «деонтологія»

Юридична деонтологія — галузь юридичної науки і навчаль­на дисципліна, яка є системою знань про кодекс професійної поведі­нки правознавця, тобто про систему правових, політичних, психоло­гічних, етичних, естетичних, інформаційних та інших норм-вимог, що загалом визначає соціально-правовий режим професійного спілку­вання юриста з колегами і клієнтами, а також про основні види юри­дичних професій та характер юридичної практики у співвідношенні її з наукою і освітою.

Кодекс професійної поведінки правознавця — це оптимальний (належний) звід правил дозволяючого, зобов'язуючого, забороняю­чого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти і ке­руватися юрист у відносинах, що виникають при виконанні служ­бових (посадових) повноважень. Дозволяючі норми в своєму тексті містять слова «має» право, «може» (суддя має право займатися пе­дагогічною діяльністю); забороняючі — «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію в своїх інтересах); зобов'язуючі — «зобов'язаний», «повинен дотримувати» (слідчий не повинен брати участі в страйках); рекомендаційні — «повинен» в сенсі «бажано» або «доцільно стриматися» (суддя по­винен утримуватися від фінансових і ділових відносин, які можуть кинути тінь на його безсторонність, перешкодити належному вико­нанню судових обов'язків).

Термін «деонтологія» походить від грецьких слів: 1) «деон» — родовий відмінок слова «деонтос» — «потрібне, належне»; 2) «ло­гос» — наука. Разом — «наука про належне». Витоком юридичної деонтології є етика: обов'язок особи поводитися адекватно соціаль­ним законам встановлюється через мораль.

Ознаки деонтології як науки:

1) є суспільною наукою, оскільки вивчає діяльність юриста в су­спільстві; його взаємодію з клієнтами, які представляють різні со­ціальні групи; служить меті врегулювання суспільних відносин правовими засобами. Під час здійснення професійних повноважень юрист постійно стикається з необхідністю вирішувати (а деколи в лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоїть життя і честь людей. Ухвалення юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, ко­лективом, в якому він працює, перед суспільством;

2) є юридичною наукою, оскільки джерелами її вивчення є не тільки етичні стандарти, що містяться в деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і між­народними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т. д.), але і нормативні акти, що офіційно закріплюють спе­ціальний правовий статус юристів — службових і посадових осіб. Останні, як правило, визначають напрямок формування правової культури адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства. Звідси випливає можливість проникнути в гли­бини тієї або іншої юридичної спеціальності, розкрити їх особливості і вести мову про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, прокурор­ського працівника, державного виконавця, працівника податкової поліції, органів внутрішніх справ чи міліції (поліції) тощо;

3) є нормативною наукою, оскільки визначає і обґрунтовує соці­альні нормативні приписи — етичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони і зобов'язання (веління, імперативи), що пред'яв­ляються до юриста будь-якої професії — про правила поведінки, норми спілкування, тактику взаємодії як з колегами, так і з клієнта­ми тощо. Ці правила поведінки не індивідуалізовані, розраховані на необмежене число аналогічних ситуацій, що виникають в ході юри­дичної діяльності. Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної поведінки юриста;

4) є інтегрованою і разом з тим цілісною наукою, в якій не мо­жна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне і есте­тичне від юридичного, можливо лише виділити психологічну, полі­тичну, етичну, естетичну, економічну, екологічну, інформаційну підсистеми культури особи юриста, які знаходяться в розвитку, зв'язку і гармонії. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності тільки приписами закону, оскільки в законі неможливо передбачити всі без винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому разом із за­коном юрист зобов'язаний оволодіти в необхідній мірі (залежно від спеціальності) системою дозволяючих, зобов'язуючих, забороняю­чих і рекомендаційних норм психології, політики, етики, естетики, економіки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регулятивів), яка разом з правовою культурою повинна забезпечити ефекти­вність і надійність виконання професійного обов'язку, створити нор­мативну модель юридичної практики;

5) є прикладною (практичною) наукою, оскільки характери­зує юриспруденцію через призму юридичної професії і практи­чної діяльності юриста; визначає особливості юридичної практи­чної діяльності і встановлює основні нормативи культури юриста, що відповідають стандарту його професіоналізму;

6) є антропологічно орієнтованою, гуманістичною наукою, що ставить у центр розгляду особу юриста, а також розкриває вплив професійної юридичної діяльності на психіку особи, її моральні якості, естетичні смаки. Антропологічна спрямованість юридичної деонтології виражається в тому, що вона формує систему вимог, які пред'являються до юриста як: а) високоорганізованого індивіда (психологічна структура); б) учасника політичного життя (ідейно-політична суть); в) спеціаліста (професійний зміст); г) носія висо­ких моральних принципів (етична основа); д) володаря стійких ес­тетичних смаків (розуміння прекрасного) та ін. Вона пред'являє вимоги до юриста особистого характеру — володіти не тільки знан­нями в галузі права, але і умінням орієнтуватися в політичних про­блемах суспільства, розбиратися в психології ділового спілкування, дотримувати професійну таємницю, уміти доступно висловлювати свої думки, із смаком одягатися тощо.

Слід зазначити, що в навчальній літературі немає єдності у визна­ченні поняття юридичної деонтології, за винятком розгляду її як вступної юридичної дисципліни або, точніше, вступу до юриспру­денції. Різноманітність підходів до розуміння цієї науки і навчальної дисципліни є позитивним явищем. Це збагачує її зміст і з часом до­зволить удосконалити дефініцію. Своєрідність підходів до поняття і змісту юридичної деонтології спостерігається в навчальних посібниках Н. В. Коваля, С. С. Сливки, С. Д. Гусарєва і О. М. Карпова, О. Д. Гусарєва і О. Д. Тихомирова, О. В. Шмоткіна та інших. Так, О. В. Шмоткін розуміє під юридичною деонтологією систему за­гальних знань про юридичну науку і юридичну практику, вимоги до професійних і особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей¹. С. Д. Гусарєв і О. Д. Тихомиров підкреслюють, що юридична деонтологія вивчає існуючу систему юридичних знань, завдань і функцій правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології вони включають питання юридичної практики, а також етикет юриста та ін.² С. С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про вну­трішній імператив службового обов'язку, який створює передумови і мотиви вибору юристом норм поведінки в практичній діяльності, у формуванні власних норм для кожної ситуації³.

У кожному з визначень предмета юридичної деонтології містять­ся цінні положення, які входять до скарбниці теоретико-прикладних досягнень в цій галузі знань. Проте вони не вичерпують різномані­тності вимог, що пред'являються до юриста як особи, а головне не створюють моделі юриста-професіонала, багатобічно і в повно­му обсязі не виписують той стандарт фахівця, який необхідний су­часному цивілізованому суспільству. А такий стандарт — це не тільки внутрішній імператив службового обов'язку, але і зовнішній прояв у поведінці і діяльності, показник багатогранної професійної культури юриста, поданий на тлі взаємовпливу юридичної практики, юридичної освіти і науки.

Термін «деонтологія» введено в науковий обіг у 1834 році анг­лійським філософом і юристом Ієремія Бентамом при викладі ети­чних установок, необхідних для кар'єри і досягнення особистого матеріального благополуччя. Він запропонував модель науки про норми професійної поведінки людини, що має владу, і виклав їх в книзі «Деонтологія, або Наука про мораль». У ті часи ще не ста­вилося питання про створення юридичних документів про деонтологічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін «деонтоло­гія» ми використовуємо в ширшому сенсі, ніж той, який міститься

В його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави­ла (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриста в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма­тиви моральної (етичної) культури, нормативи психологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, есте­тичної, інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно­шення до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує в цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх взаємозалежності.

Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юриди­чних спеціальностей не виключає, а передбачає необхідність стан­дарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви­ражає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі­єнтиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін.