Тема 14 розвиток провідних країн азії, африки та латинської америки в другій половині хх – на початку ххі ст. План
1. Крах колоніальної системи
2. Японія
3. Китай
4 Індия
5 Ізраїль
6. Крах апартеїду на півдні Африки
1. Крах колоніальної системи
Після завершення Другої світової війни колоніальна система вичерпала себе як таку. Саме у цей час почалися державотворчі процеси в країнах Азії та Африки.
Сьогодні виділяють декілька етапів процесу деколонізації:
І-й етап (1945–1955 рр.): крах французької та голландської колоніальної системи (1945 р. – незалежність отримав Лаос (остаточно у 1954 р.); 1954 р. – незалежність отримала Камбоджа);
руйнація англійської колоніальної системи (1947 р. було створено незалежні уряди в Індії та Пакистані, 1948 р. – в Бірмі, Ізраїлі, Шрі-Ланці (Цейлон)). Таким чином, протягом першого етапу деколонізації з'явилося 15 суверенних держав із населенням 1,2 млрд. осіб.
IІ-й етап (середина 50 – кінець 60-х рр.): незалежність отримало 7 країн Азії, 37 – Північної та Екваторіальної Африки. Особливе значення мав 1960 р., коли Генеральна Асамблея ООН з ініціативи СРСР прийняла Декларацію про надання незалежності колишнім колоніальним країнам. Цей рік увійшов в історію як «Рік Африки», позаяк одразу 17 країн стали незалежними.
ІІІ-й етап (почався у першій половині 70-х рр.): остаточно ліквідовано залишки колись могутніх колоніальних імперій. У 1975 р. впала остання з них – португальська, надавши незалежність Анголі, Мозамбіку, Сан-Томе і Принсіпі. У 1990 р. незалежність отримала Намібія – остання колонія в Африці.
Варто відзначити, що країни які отримали незалежність обрали для себе різні шляхи розвитку. Такі країни як Індія, Пакистан, Філіппіни, Кенія, Марокко, Туніс та ін. обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв'язків із західними країнами. Для цих держав характерним було заохочення приватного підприємництва, зміцнення конституційних основ та становлення власного суверенітету.
Ангола, Алжир, Гвінея-Бісау, Ефіопія, Мозамбік, Народно-Демократична Республіка Ємен, зазнаючи постійного впливу СРСР обрали соціалістичний напрямок. Для цієї групи характерна наявність державного сектора, централізоване регулювання економіки, насильницьке кооперування, створення авторитарних політичних структур із суттєвим обмеженням громадянських свобод, орієнтація на східний блок.
Феноменом трьох останніх десятиріч став вихід на передові позиції у світовій економіці нових індустріальних країн Сходу. Особливо сьогодні вражають темпи економічного розвитку таких держав: Південна Корея, Тайвань, Гонконг (1 липня 1997 р. Велика Британія передала суверенітет над Гонконгом Китаю), Сінгапур, яких називають «азіатськими драконами». Темпи їх економічного зростання у 70–80-ті рр. були чи не найвищими у світі й становили в середньому близько 8–10% на рік. Це дозволило їм стати передовими державами.
2. Японія
Післявоєнна Японія.
Після Другої світової війни Японія була окупована американським військами. Верховна влада у країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур. Було зроблено усе для того, щоб ліквідувати японський мілітаризм, та впровадити 3 травня 1947 р. Конституцію. Протягом 1946–1949 рр. було проведено аграрну реформу, яка забезпечила ліквідацію поміщицького землеволодіння. Близько 80% сільськогосподарських угідь було продано селянам. Таким чином, країна зазнала значного переформатування.
Наступним кроком було підписання мирної угоди. 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско (США) було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн. На ній держави-учасниці 7 вересня 1951 р. підписали з Японією мирний договір. Згідно з ним відновлювався суверенітет Японії. Територіальні статті передбачали визнання Японією незалежності своєї колишньої колонії Кореї. Колишні японські підмандатні території – Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови – було передано під управління США. Японія уклала кілька договорів та угод із Сполученими Штатами, зокрема «Пакт безпеки», договір про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та ін. Сан-Франциська система договорів зробила Японію союзницею США. Американці отримали право мати на японській території військові бази, найбільша з яких розташовувалася на острові Окінава. З укладенням мирного договору окупаційний режим у Японії перестав існувати.
Японське «економічне диво».
Не дивлячись на те, що Японія програла війну і її економіка зазнала значних втрат, наприкінці 60-х рр. вона спромоглася посісти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 70-х рр. – і за обсягом ВНП. Протягом 1955–1973 рр. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі – близько 11% на рік. Це явище дістало назву японського «економічного дива». Основними передумовами цього дива було: використання нових технологій, реформування податкової системи, відсутність військових витрат, відносна дешевизна японської робочої сили, надання значних кредитів США. Крім того, ще у 1955 р. був прийнятий 5-річний «план економічної незалежності», який передбачав прискорені темпи розвитку країни. Сьогодні економічні темпи розвитку країни дещо нижчі, але тим не менш у 2010 р. на неї припадало 12% промислового виробництва планети і майже 15% світового ВВП.
Внутрішнє становище країни.
У 1955 р. відбулося утворення Ліберально-демократичної партії (ЛДП), яка перебувала при владі протягом 38 років (до 1993 р.). За ці роки Японія перетворилася на одну із провідних країн світу. На три роки вона втратила владу через розкол в її лавах,, але вже 1996 р. ліберальні демократи знову повернули собі всю повноту влади і твердо утримують її в останні роки.