2.2 Спеціалізація козаків
Козацьке військо за часів Нової та Задунайської Січі все ще не мало повноцінного поділу на роди зброї , як це було в тогочасних регулярних військах Європи. Поряд із цим поступово виявляється певна спеціалізація козаків.
При цьому , як в Новій , так і Задунайських Січах козаки найуспішніше вели бій в якості піхоти. Козацька піхота була добре озброєною. Козак мав за озброєння мушкет або рушницю , шаблю й ратище. Це все тому що козак-піхотинець мав на озброєння холодну і вогнепальну тому в той час коли західноєвропейські війська мали один вид озброєння тому могли вести лише наступальну або оборонну функцію а оскільки в Європі на той час було поширено поділ підрозділів піхоти на пікінерів та мушкетерів , тому воїн мав виконувати лише одну функцію (оборонну чи наступаючу) тому козаки мали чимало переваг оскільки використовували зброю як в оборонну так і наступаючу функцію.37
Тому такий вид боєздатності військ був набагато ефективним на той час і тому ця боєздатність козачого війська була пристроєна для війни із добре боєздатним на той час татарсько-турецьким військом.
Козацька кіннота
Козаки були популярними як піший вид військ і тому кавалерія була мало поширеним явищем серед козаків , оскільки не кожен козак міг позволити собі коня , і тому саме формування кавалерії , як рід військ почалось в п’ятдесятих роках XVII століття , до того ж часу козацька кавалерія значно поступалась полякам і татарам. Тому й не дивно що така ситуація з кіннотою , в значній мірі, призвела до того що Хмельницький заключав договори із Кримським Ханством , яке мало на той час найкращу легку кінноту у Східній Європі.
Козацька кіннота формувалась і розвивалась , як мобільний рід військ. Саме тому козацька кіннота була легкою , що дозволяло її маневрувати на полі бою. Історики порівнюють козацьку кавалерію із попередниками , а саме між драгунами , гусарами і уланами.
Козацька кавалерія також була добре озброєна , а саме кінний козак озброювався мушкетом , шаблею та ратищем й чотирма пістолетами тобто тією ж зброєю як і піхота.
Що стосується використання та дії козацької кавалерії то спочатку ця військова одиниця не вела самостійних військових операцій , тобто кіннота опиралася у своїх діях на козацький табір , проте з часом кіннота еволюціонувала і протягом XVIII століття , по мірі ліквідації козацького устрою то деякі козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини було перетворено у регулярні гусарські полки російської армії.38
Козацьку кавалерію як і російську кавалерію реформували згідно того періоду. Реформування російської армії в 1732 році в період «реформ Б.Х.Миниха» у російського військового командування виникла ідея перетворення іррегулярного козацькі частини в регулярні драгунські під командуванням стройових офіцерів проте ця ідея не була реалізованою. Проте чин козацького бригадира був присвоєний І.М. Краснощекова за указом імператриці Анни Іванівни від 16 березня 1738 року.
Іншу ідею уніфікації козачого військового ладу висловив наказний отаман С.Д. Ефремов , який представив в 1765 році до Військової колегії проект створення козацьких полків як постійних військових підрозділів. Всього передбачалось створити 20 постійних козацьких полків у складі 600 шабель , давши їм однакове обмундирування і назви по станицях , проте і цей проект не був реалізований.39
Число формованих полків залежало від потреб російського військового командування і не завжди було постійним. Тому в XVIII столітті сотні почали іменуватись , як полки , а на чолі полків стояли полковники.
Згідно військовому статуту складеному в 1755 році кіннота здійснювала відображення флангових обходів , відволікаючі маневри , прорив побудов противника в слабкому місці а також переслідування відступаючого противника. Козачі з”єднання згідно статуту в основному включалися до складу зведених кавалерійських з”єднань , при цьому козакам відводилися допоміжна роль. Спільні дії з важкою кіннотою підвищувало бойову виучку козацьких частин. Тому до кінця XVIII століття , остаточно визначилися традиційні козацькі методи ведення бою.
Що стосується ведення бою козацькими кавалеристами , то їхні дії характеризувалися високою маневреністю на полі бою і стрімкістю фронтальних атак , а також широким використанням ударів у фланг і в тил противника.
У наступі козаки діяли «лавою» або зімкнутою кінною масою. Лава – представляла собою бойовий порядок кавалерії , який мав на меті розладнати зімкнуті бойові побудови противника або прикрити маневр власних військ. При використанні цього прийому бою проводилась стрімка атака розгорнутим ладом , притому що лава складала в себе передову частину кількість якої становив 1-2 сотні від полка , що розташовувалось за нею підтримку і резерви. При цьому лава відрізнялася значною маневреністю , а також її наступ часто підтримувалося мушкетним вогнем , при цьому частина стрільців для цього спішувалась , а частина вела вогонь із сідел. В потрібний момент лава могла розділятися на кілька груп для обходу противника і одночасної атаки в декількох напрямках.40
Козацька кіннота використовувала різні методи проти противника , а саме тактичний прийом – «ятір». Тактичний прийом полягав у тому що частина козаків помилковим відступом заманювала противника в засідку , в кращому випадку це був тісний прохід в якому інші козаки атакували його з усіх боків.
Що стосується оборони козаки спішувалися і відбивали атаку ворога вогнем стрілецької зброї та артилерії після чого атакували його в кінному строю.
У другій половині XVIII століття козачі з”єднання ще не мали одностайного озброєння і форми , тому що козаки виступали на війну споряджуючись і обмундировуючись за власний рахунок. А також козацька кавалерія вела розвідувальну службу про це свідчить те що : «Мініх 1736 року завчасно відправив в Січ запорожців для організації спостереження за рухом турецьких і татарських сил в районі Очакова та Бендер , а особливо за діями Білгродської і Буджацької орд».41
Артилерія
Артилерія – це рід військ та вид вогнепальної зброї , який призначався для ураження противника та руйнування його оборонних споруд за допомогою вражаючих елементів великої ваги та розмірів – ядра тощо.42
Гармати козаки захоплювали в татарських і турецьких містах , а також гармати потрапляли до козаків внаслідок повстань та захоплення дворянських замків , проте не лише так вони получали гармати , оскільки гармати їм надавали правителі тих держав , які бажали залучити запорожців на свою службу. На превеликий жаль власного виробництва гармат козаки не мали. Тому кількість гармат , які перебували в козацькому війську , не перевищували 20-30 одиниць.
Артилерія , яка використовувалось у козацькому війську , в переважній більшості була малокаліберною і це було пов’язано з тим , що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому й не дивно , що використовувались легкі гармати. А крім того ні Російська імперія ні Польща не були зацікавлені в озброєнні великокаліберними гарматами.
У козацькому війську використовувались чотири види гармат : мортири , мідні гармати , залізні ковані й чавунні гармати. Це були невеликі за своїм розміром гармати , що забезпечувало козацькому війську рухливість під час військового походу.
Мортири – ця гармата діаметром та являла свого роду мідну ступку завдовжки 100 мм., та діаметром 90 мм. , її калібр становив 40 мм.,
Мідні гармата – була різного розміру , але мала однакові пропорції: довжина 5 , зовнішній діаметр 4 і калібр одна чверть довжини; а з глухої сторони вони мали шпиль завдовжки півтори чверті.
Залізна гармата – зброя мала залізну ковану трубу, яка скріплювалась вісьмома залізними кільцями й була відкрита з обох кінців , до одного з яких кріпилися залізні дужки, на які і вкладалися зарядні ящики. Довжина трубки становила 640 мм., а самого ящика – 240 мм. В результаті довжина усієї гармати становила 880 мм., ширина ящика з верхнього кінця – 175 , а з нижнього – 110 мм. Товщина стінок цієї гармати становила 20 мм., а калібр мав розмір 60 мм.
Чавунна гармата – складається із чавунного ствола з хвостом та підставки для прицілу. Довжина ствола становила 640 , а хвоста – 120 мм , в результаті загальна довжина становила 760 мм. Діаметр з казенної частини у такій гарматі становило 160 , а при дулі 120 мм. Чавунна гармата мала калібр 55 мм.
Гармати надавалися усім козацьким загонам , у тому числі й пішим. У Січі існували особливі військові чини , що командували артилерією. А саме це були – пушкарі. Для її зберігання відводилось спеціальне приміщення – пушкаря. Оскільки основним супротивником козаків були татарська орда , збройні сили яких відзначались великою рухливістю , тому такою ж мала бути й козацька артилерія. І лише окремі гармати важили по 100 кілограм і на мою думку їх використовували для оборони власних укріплень.
У запорожців часто практикувалось спішування кінноти та дії піхоти з артилерією і дії кінноти у пішому строю. Такі ж самі тактичні прийоми запозичували в козаків сусідні держави.43
Тому козаки володіли різними типами зброї і були добре пристосовані до ведення бою із татарською кавалерією. І можна стверджувати що їхній тип ведення бою є унікальним явищем цього часу , оскільки саме козаки вплинули на послаблення Османської імперії.
Тому можна зробити висновок , що артилерія як різновид військ був постійним родом війська і набув найбільшого поширення на запорізькій Січі. Це враховуючи той факт , що на Січі не виготовляли артилерій ну зброю , тобто ця зброя була козацьким трофеєм захопленим у поході чи подаровані державою, що симпатизувала козакам.