Військово-адміністративний устрій Задунайської Січі.
Задунайська січ – осередок козацької вольності за Дунаєм і це була остання січ українського козацтва і її заснувала частина козаків , які протягом 70-х років XVIII століття перейшли річку Дунай на територію , що контролювалась Османською імперією. Кількість козаків , що перейшла Південний Буг і оселилася на території Туреччини становила 10 тисяч чоловік , до них приєдналися козаки , що сиділи у гирлі Дунаю ще під час російсько-турецької війни 1768-1774 роках , які не бажали повертатися у складі російської армії і тому залишились у гирлі Дністра , проте своєї організації не створювали.21
Запорожці розселялися в Очаківській окрузі , на Березані , понад Тилігулом , поблизу Хаджибея і Балти тощо. Тому такі події зацікавило Туреччину , яка в 1776-1778 роках , вирішує питання про статус колишніх запорожців у турецьких володіннях. Тому Султанський уряд у Стамбулі вирішує надати їм (козакам) окрему територію у пониззі Дністра , в Кучурганах для заснування Січі , а також дозволили обирати старшин. Потім було дозволено обирати кошового отамана , яким став Гнат Коваль, якому також було надано звання бунчужного паші.22
30 серпня 1778 році в Очакові ,так же само , як і Російській імперії присягали імператриці і Київському генерал-губернатору , тут козацькі старшини прийняли присягу і забов”язувались служити «турецькому дворові».
В 1781 році було розмежовано кордони Задунайської січі , що включала в себе: Очаківський округ , Буджацькі степи від Дністровського лиману до річки Прут і на північ до міста Бендер , а також село Каушани. Усі ці вищеперераховані території віддавались козакам , лиш для того щоб вони служили Туреччині.
На території Задунайської січі козакам вдалось відновити власну військово-адміністративну організацію – Кіш та поділ на курені , що знаходився в Акермані.
Кіш – це тимчасове місце перебування козаків та військового табору , але водночас Кіш та Січ сприймали , як однакові адміністративні одиниці , тобто ядром цих двох військово-адміністративних одиниць становили – козаки , тому Кіш і Січ вважались однаковими. А також варто зазначити що слово Кіш було запозичене у татар так само , як «козак» , «осавул» , «чауш» , «чабан» тощо.23
Адміністративно-територіальна система Задунайського Коша наслідувала адміністративно територіальний устрій Нової січі. Про це свідчить існування 38 куренів , з тими самими назвами , які були на новій Січі. Також вибирали той самий перелік військових і курінних старшин.24
За таких умов запорожці за Дунаєм зберігали систему військового самоврядування, зосереджуючи у своїх руках всю повноту , адміністративної , військової й судової влади на Січі. Тому можна сказати , що Кіш, а згодом Січ, являлась адміністративним і військовим центром.
У міцності , навколо площі , на якій збиралася рада , так зване «Велике коло» або велика Загальновійськова Рада де збиралося усе Запорозьке Товариство і воно уособлювало всю повноту законодавчої , адміністративної та судової влади і забезпечувала законотворчість , контроль діяльності та формування внутрішньої і зовнішньої політики Задунайської січі і всіх попередніх січей. Загальна рада збиралась кожного року 1 січня для звіту козацької старшин перед товариством й обрання кошового отамана , а також січової і курінної старшини.
Проте із історичними обставинами , що склались на території Османської імперії , а саме відсутність сталого місця перебування козацького Коша то військово-адміністративний устрій не був до кінця вирішений і ця проблема залишалась актуальною для козаків , тому вони не маючи постійної території для осілості і були змушені оселятися на території малозаселені , частина козаків навіть полишила Туреччину і переселилась в Банат – володіння Австрійської імперії.
Зазначені обставини призвели до кризи козацького товариства, оскільки козацькі частини були надміру розпорошені й не мали єдиного центрального укріплення. За таких умов козаки перебували у постійному хаотичному русі в пошуках нової території, придатної не лише у стратегічному плані , а й у господарському.
Очевидно, така ситуація додатково протидіяла реалізації турецьких планів стосовно розгрому Росії і просування на Балкани, оскільки Задунайське козацтво на період російсько-турецької війни 1787-1791 роках діяли окремими загонами, підлягаючи при цьому турецькими начальниками. Практично задунайські козаки поступово вливалися у турецьку армію про це свідчить те , що під час військової кампанії 1789 року задунайські козаки входили до військових гарнізонів Аккерманської і Бендерської фортець.посилання.
Про слабкість військової системи козаків свідчить знищення Задунайського Коша - некрасівцями - в 1784 році , але козаки внаслідок цього конфлікту переселились і заснували новий Кіш у 1785 році.25 Відновлений центр й надалі визнавав зверхність султанської влади , оскільки повністю залежав від місцевих правителів пашів і підпорядковувався владі Браілівського намісника.
Проте тут слід пам’ятати , що на територію Османської імперії переселилась значна частина козаків , а число некрасовців було мізерним , що не давало їм змоги вести якісь конкретні бойові дії проти українських козаків , а лише робити грабіжницькі наскоки на Кіш коли козаки були відсутніми , тому козаки і потіснили некрасівців і продовжили закладати Задунайський Кіш на території Туреччини , який проіснував до 1828 року.
Варто звернути увагу на те, що адміністративно-територіальна система Задунайської Січі суттєво змінилась і складалась із Сейменів.
Проте Задунайська січ відрізнялась від Нової Січі тим що в ній було слабше військово-адміністративна система , оскільки довгий час задунайські козаки не могли осісти і заснувати коша , по-друге чимало козаків були розпорошені по території Османської імперії часто проголошували себе кошовими отаманами невеликої козацької групи солдат що налічувала п’ять десятків і більше, тому є чимало козацьких отаманів , які діяли незаконно; по-третє задунайські козаки під протекцією Туреччини не використовували артилерії і не було поширено кавалеристів , тому єдиною військовою одиницею у задунайських козаків була козацька піхота і тому не дивно , що Задунайська січ відрізнялась власною слабкістю і не могла протистояти некрасівцям які постійно вели бойові дії проти козаків.
В Задунайській Січі керівні позиції належали старшині , проте там не було поширене кріпацтво. 26
Тому можна зробити висновок , а саме , що обидві січі були схожими у тому що сповідували одинакові цінності а саме відтворення січі , проте ці дві січі опинилися під сферами впливу різних держав , які прагнули їх перестроїти на власну сторону.
З ліквідацією січі чимала кількість козаків перейшла Дунай і опинилася на службі у султана , що створило для Російської влади чималу проблему , оскільки головний противник Росії використовував війська , які довго служили російській імператриці і знали про «Ахілесову п’яту» російської армії.
Обставини склались зовсім інакше для козаків у Туреччині , яка не змогла співпрацювати із козаками , а лише показала свою неефективність управління державою , що вилилось у повстання некрасовців (які противились українським козакам і не бажали ділити із ними території) проти козаків , а також у повстанні кримських мурз , які використовували козаків у своїх цілях не дивлячись при тому на наслідки. Ці всі події все більше відштовхували козаків від підданства султанові , тому козаки вже вдруге шукають приводу , щоб повернутися у Російську імперію.
Отже, Задунайська Січ намагалась зберегти та прилаштувати до нових обставин існування традиційний військово-козацький адміністративний устрій. Попри це, через реалії тих часів Задунайська Січ виявилась «блідою» копією Нової Січі , хоча й за умови збереження базисних засад військово-козацької демократії.
Поряд із цим, в Задунайській Січі був відсутній іноземний гарнізон, на відміну від Нової Січі, де стояв російський контингент. Зазначені обставини дозволяли вести звичний спосіб життя для козаків, що відповідало давнім традиціям запорожців.