18

“ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ. ОСНОВИ ЛІКУВАЛЬНОГО МАСАЖУ ”

Реабілітація – це відновлення здоров’я, функціонального стану та працездатності, порушених хворобами, травмами або фізичними, хімічними і соціальними факторами.

ВООЗ: “Реабілітація являє собою сукупність заходів, покликаних забезпечити особам з порушеннями функцій у результаті хвороб, травм і вроджених дефектів пристосування до нових умов життя в суспільстві, в якому вони перебувають”. Термін реабілітація походить від латинського слова habilis – “здатність”, rehabilis – “відновлення здатності”.

За думкою ВООЗ, реабілітація є процесом, направленим на всебічну допомогу хворим та інвалідам для досягнення ними максимально можливої при даному захворюванні фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності.

Перший і основний напрям реабілітації (медичної та фізичної) – відновлення здоров’я хворого за умов комплексного використання різноманітних засобів, направлених на максимальне відновлення порушених фізіологічних функцій організму, а у випадку неможливості досягнення цього – розвиток компенсаторних і замісних пристосувань.

Психологічний аспект реабілітації направлений на корекцію психічного стану пацієнта, створення умов для адаптації хворого до нових життєвих сутуацій, що обумовлені хворобою.

Професійний аспект вивчає питання працевлаштування, професійного навчання та перенавчання, визначення працездатності хворих.

Соціально-економічна реабілітація полягає в тому, щоб повернути постраждалим економічну та соціальну повноцінність.

Три види реабілітації, а саме:

• медична,

• трудова,

• соціальна

відповідають трьом класам наслідків хвороб:

1) медико-біологічні наслідки хвороб, що полягають у відхиленні від нормального морфофункціонального статусу;

2) зниження працездатності;

3) соціальна дезадаптація (порушення зв’язку з сім’єю і суспільством.

Завдання:

• відновлення побутових можливостей хворого – здатності до пересування, самообслуговування і виконання нескладної роботи;

• відновлення працездатності;

• попередження розвитку паталогічних процесів, які призводять до тимчасової чи стійкої втрати працездатності.

Ціль реабілітації – найбільш повне відновлення втрачених можливостей організму, але якщо це є неможливим, ставиться завдання часткового відновлення або компенсація втраченої функції і в будь-якому випадку – сповільнення прогресування хвороби.

Фізична реабілітація – складова частина медичної, соціальної та професійної реабілітації, що використовує засоби та методи фізичної культури, масаж та фізичні фактори. Основні принципи:

1. Індивідуальний підхід до хворого.

2. Свідома участь пацієнта в процесі реабілітації.

3. Поступовість фізичного навантаження.

4. Систематичність занять.

5. Циклічність: чередування роботи та відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу.

6. Системність впливу: чередування вправ для різних м’язевих груп.

7. Різноманітність у виборі фізичних вправ фізичної реабілітації.

8. Помірність впливу засобів.

В медичній реабілітації виділяють три або чотири етапи.

При трьохетапній:

• спеціалізований стаціонар,

• спеціалізований реабілітаційний центр або санаторій,

• відділення реабілітації поліклініки.

При чотирьохетапній реабілітації, що використовується в травматології:

• спеціалізована бригада швидкої допомоги,

• спеціалізований травматологічний стаціонар,

• стаціонарний центр реабілітації,

• відділення реабілітації поліклініки.

Процес реабілітації може бути розділений ще й наступним чином: 1-й етап – відновлювальна терапія, 2-й етап – реадаптація, 3-й реабілітація.

До засобів реабілітації відносяться:

• психотерапевтичний вплив,

• медикаментозна корекція,

• ЛФК (кінезотерапія),

• фізіотерапія,

• масаж,

• трудотерапія,

• санаторно-курортне лікування,

• фітотерапія,

• мануальний вплив та ін.

Провідне місце серед засобів фізичної реабілітації відводиться фізичним вправам, які є основою правильної побудови медичної реабілітації.

Провідне місце серед засобів фізичної реабілітації відводиться фізичним вправам, які є основою правильної побудови медичної реабілітації.

Необхідно більш доцільніше розібрати питання лікувальної фізичної культури.

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — метод лікування, що використовує засоби фізичної культури з лікувально-профілактичною метою та для більш швидкого відновлення здоров'я та працездатності хворого і запобігання наслідкам патологічного процесу.

ЛФК розглядають як метод патогенетичної терапії, оскільки у разі застосування засобів ЛФК у загальну відповідну реакцію всього організму включаються і ті фізіологічні механізми, які беруть участь у патогенетичному процесі.

ЛФК є методом активної функціональної терапії, оскільки засоби ЛФК здатні збільшувати функціональні резерви органів і систем, підвищувати функціональну адаптацію хворого і забезпечувати профілактику функціональних розладів. Істотно, що єдність функціонального і морфологічного не обмежує терапевтичної ролі ЛФК рамками функціональних впливів, бо, поліпшуючи функцію, можна одночасно поліпшити структуру органа і навпаки.

Засоби ЛФК є в основному неспецифічними подразниками. Вони не мають етіологічної специфічності, оскільки не впливають на етіологію — причину захворювання, чого досягають шляхом застосування фармакологічних засобів. Однак засобам ЛФК властива деяка біологічна специфічність, адже завдяки їм з'являється певний вибірковий фізіологічний і терапевтичний ефект.

Загальні показання до призначення ЛФК - умовно виділяють 4 групи захворювань. До 1-ї групи включають усі захворювання, при яких засоби ЛФК справляють в основному тонізуючу і симптоматичну дію (практично це всі захворювання, за винятком легких травм і хвороб із початковими або мало вираженими функціональними порушеннями). До 2-ї групи відносять захворювання, патогенез яких пов'язаний з порушенням функцій (гіпер- і гіпотонічна хвороба, функціональні захворювання нервової системи та ін.). У цій групі ЛФК справляє нормалізуючу і відновлювальну дію. До 3-ї групи включають захворювання, при яких необхідні компенсація порушених функцій і підвищення адаптаційних можливостей організму (парези, захворювання опорно-рухового апарату різної етіології та ін.). До 4-ї групи належать усі захворювання, за яких необхідна стимуляція регенерації тканин організму (наслідки різних травм, інфаркт міокарда та ін.).

Протипоказання до призначення ЛФК: відсутність контакту з хворим унаслідок його важкого стану або порушень психіки; гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг; наростання недостатності кровообігу; синусова тахікардія (понад 100 ударів за 1 хв) і брадикардія (менше ніж 50 ударів за 1 хв); часті приступи пароксизмальної тахікардії або миготливої аритмії; екстрасистолія з частотою екстрасистол понад 1 : 10; негативна динаміка ЕКГ, що свідчить про погіршення кровообігу у коронарних судинах; атріовентрикулярна блокада II—III ступеня; артеріальна гіпертензія (понад 29,3/16 кПа, або 220/120 мм рт. ст.) на тлі задовільного стану хворого: артеріальна гіпотензія (менше ніж 12,0/6,7 кПа, або 90/50 мм рт. ст.); часті гіпер- або гіпотензивні кризи; загроза кровотечі й тромбоемболії; анемія з кількістю еритроцитів до 2,6—З-10¹²/л, збільшення ШОЕ понад 20—25 мм/год, звичайний лейкоцитоз.

Необхідно окремо зауважити, що не завжди протипоказання до призначення загально-розвиваючих вправ виключають вправи місцевої дії. Але при цьому останні не повинні спричинювати помітного функціонального напруження серцево-судинної та дихальної систем, посилення обміну речовин тощо.

Фізіологічні механізми лікувальної дії фізичних вправ:

• тонізуючу дію;

• трофічну дію;

• формування компенсацій;

• нормалізацію функцій.

Лікувальну дію фізичних вправ добре ілюструє концепція моторно-вісцеральних рефлексів, сутність якої викладено нижче.

В організованій формі ЛФК проводять з урахуванням спадкоємності етапів реабілітації в стаціонарах, поліклініках, диспансерах і санаторіях, де обладнують кабінети ЛФК. ЛФК також проводять у загальних і спеціальних центрах (відділення на базі лікарень) медичної реабілітації, центрах професійної реабілітації і в комбінованих (медичних і професійних) реабілітаційних центрах. Така схема відповідає міжнародним уявленням про побудову цих центрів, а також розробкам Експертної комісії ВООЗ з питань реабілітації.

Засоби лікувальної фізкультури:

• фізичні вправи,

• природні чинники,

• лікувальний масаж.

Фізичні вправи за направленністю дії поділяють на:

• загальнорозвиваючі,

• спеціальні.

За характером м’язевого скорочення:

• динамічні (ізотонічне скорочення),

• статичне ( ізометриче скорочення).

За ступенем активності:

• активні,

• пасивні.

За анатомічною ознакою:

• для дрібних (кисть, стопа, обличчя),

• середніх (шия, передпліччя, гомілка, стегно),

• великих (кінцівки, тулуб) м’язевих груп.

За характером вправ:

дихальні, корегуючі, на розслаблення м’язів, на розтягування м’язів, на рівновагу, ритмопластичні, з використанням гімнастичних предметів і приладів.

Дихальні вправи групують таким чином: «локальні» (для збільшення об'єму вентиляційної функції окремих частин легень), з опором диханню (для зміцнення дихальних м'язів), такі, що підвищують рухливість грудної клітки і діафрагми, з відтворенням звуків (для полегшення видиху), дренажні, з дозованою затримкою дихання і з вольовим керуванням диханням. їх можна виконувати в динамічному і статичному режимах, використовуючи чи виключаючи рухи кінцівок і тулуба. На відміну від спокійного звичайного дихання, яке повинно бути оптимальним за частотою і глибиною, дихальні вправи можуть мати своїм завданням гіпер-і гіповентиляцію легень.

Форми застосування лікувальної фізкультури:

Форми, в яких проводять ЛФК, пов'язані з методами проведення занять. Розрізняють гімнастичний, спортивно-прикладний та ігровий методи.

1. Гімнастичний метод переважає в ранковій гігієнічній гімнастиці (РГГ), лікувальна гімнастика (ЛГ), гімнастику у воді,

2. Спортивно-прикладний метод проведення занять широко використовують у прогулянках, дозована ходьба по рівних маршрутах і теренкур, ближній туризм, біг підтюпцем, дозоване. У ЛФК набули поширення тренажери велосипедного і човникового типів, як форму ЛФК виділяють дозовані ігри.

Розрізняють ігри на місці, малорухливі, рухливі та спортивні. У ЛФК популярні кегельбан, городки, бадмінтон, настільний теніс, волейбол, теніс, а також елементи баскетболу, ручного м'яча, футболу і водного поло.

Режими рухової активності в умовах стаціонару

	Іа – суворий ліжковий Іб-ліжковий щадний	ІІ – ліжковий розширений	ІІІ – палатний	ІV – вільний
Дані клінічної картини	розвиток гострого захворювання, період загострення або важка декомпенсація.	припинення розвитку гострого захворювання. Початкове видужування або вихід зі стану важкої декомпенсації, загострення хронічного захворювання.	помітне покращення загального стану організму хворого.	наявність лише залишкових явищ, ослаблення функцій організму при добре вираженій адаптації до фізичних навантажень.
Цільова настанова	підтримання функцій організму Забезпечення фізичного і психічного спокою, підтримання основних функцій і мобілізація основних сил: профілактика ускладнень.	стимулювання функцій організму Підсилення екетрокардіальних факторів кровообігу, стимулювання ЦНС, обміну речовин, дихання.	сприяння відновленню порушених функцій організму	ліквідація залишкових явищ порушених функцій
Характерис-тика режимів	Іа – суворий ліку-вально-оберігаючий режим, спокій, постійне перебування в ліжку. Статичні дихальні вправи. Активні рухи в дистальних відділах кінцівок. Легкий масаж ніг і живота. Іб – активні рухи в ліжку. Динамічні дихальні вправи. Самостійне повертання на бік. Активні рухи в проксимальних і дистальних відділах кінцівок. Індивідуальна ЛГ і масаж.	Допускаються активні неквапливі вправи і перехід в сидяче положення в ліжку (2-3 рази в день від 10 до 15 хв.), потім в кріслі 4-5 раз в день по 20-30 хв. Активне споживання їжі.	Допускається перебування в сидясому положенні в кріслі до 50% всього часу дня. Пересування в палаті. Дозоване ходіння по відділенню з послідуючим відвідуванням їдальні і спеціальних кабінетів.	Дозволяється вільне ходіння по відділенню, підіймання по сходах на 2-3-й поверх, прогулянки по території лікарні. Заняття ЛГ в кабінеті ЛФК і на майданчику Трудотерапія.
Засоби лікувальної фізкультури	1. Дихальні вправи: статичні, динамічні, спеціальні. 2. Масаж нижніх кінцівок і грудної клітки. 3. Активні рухи в дистальних відділах кінцівок. 4. Пасивні рух у великих суглобах. 5. Повертання на бік, підіймання тазу за допомогою медперсоналу, потім самостійно.	1. Лікувальний масаж. 2. Дихальні вправи. 3. Активні вільні рухи з великою амплітудою, лежачи. 4. Елементарні фізичні вправи в повільному темпі, сидячи.	1. Активні вільні рухи кінцівок і тулуба. 2. Дихальні вправи. 3. Дозоване ходіння в повілльному темпі. 4. Вправи з легкими предметами. 5. Використання елеме-нтів гри. 6. Застосування засобів загартовування. 7. Трудотерапія.	1. Активні вільні рухи кінцівок і тулуба з максимальною амплітудою 2. Рухи з обтяженням. 3. Дозоване ходіння і підіймання по сходах від одного до трьох поверхів. 4. Вправи на снарядах в кабінеті ЛФК. 5. Ігри малої і середньої рухливості. 6. Дозовані прогу-лянки по території лікарні. 7. Трудотерапія.

	V – щадний	VІ – щадно-тренуючий	VII –тренуючий
Цільова настанова	Пристосування організму до фізичних навантажень побутового характеру.	Адаптація організму до фізичних навантажень побутового і трудового характеру	Відновлення здоров’я, психологічного статусу і фізичної працездатності. Визначення групи працездатності і підготовка до трудової діяльності.
Характеристика режимів	Перші два-три дня після виписки рухова активність хворого в порівнянні з досягнутою в стаціонарі знижується наполовину. На 4-5 день перебування вдома показана дозована хода по кімнаті, комплекс ЛГ, тривалість і інтенсивність фізичної нагрузки відповідно ІІІ режиму рухової активності стаціонару.	Допускається дозована хода по рівній місцевості і опанування сходів в межах 2-3 поверхів. Комплекс ЛГ відповідно ІV режиму рухової активності стаціонару.	Допускається дозоване ходіння в помірному і швидкому темпі, фізичні вправи швидкісного характеру з охопленням малих і середніх м’язевих груп. Вправи з ізометричним напруженням. Ігри середньої рухливості.
Засоби лікуваль-ної фізкультури	1. Ранкова гігієнічна гімнастика. 2. Комплекс вправ ЛГ по ІІІ режиму рухової активності стаціонару. 3. Дихальні вправи. 4. Дозована ходьба в повільному темпі. 5. Масаж. 6. Загартовування.	1. РГГ. 2. ЛГ по ІV режиму рухової активності стаціонару. 3. Дозована ходьба в помірному темпі з короткочасними прискореннями. 4. Дихальні вправи. 5. Терренкур. 6. Масаж. 7. Загартовування.	1. РГГ. 2. ЛГ з включенням вправ швидкісного характеру з елементами змагання, вправи статичної напруги. 3. Дихальні вправи. 4. Ігри малої і середньої рухливості. 5. Дозована ходьба в помірному і швидкому темпі. 6. Терренкур. 7. Ближній туризм. 8. Загартовування.

ФІЗІОТЕРАПІЯ (від грец. physis — природа + «therapeia» — лікування) — складова фізичної реабілітації, область медицини, що вивчає фізіологічну дію природних (вода, повітря, сонячне тепло і світло) і штучних (електричний струм, магнітне поле та інші) фізичних факторів, а також розробляє методи їхнього лікувального профілактичного застосування.

Не зважаючи на співзвучність назви (physical therapy), є аналогом апаратної електротерапії в англомовних країнах. Аналогом (синонімом) назви physical therapy (physiotherapy) є фізична реабілітація.

До методів фізіотерапії відносяться:

• бальнеотерапія (лікування мінеральними водами, грязелікування),

• кліматерапія (печерне лікування, вплив гірського повітря),

• гідро- та термотерапія (водолікування, термічне лікування),

• інгаляція (лікування через дихальні шляхи),

• механотерапія (лікувальна гімнастика і всі види масажу),

• електро- і фототерапія (лікування електричними променями и світлом).

Фізіотерапія — це ефективний метод лікування широкого спектру різних захворювань. Вона також сприяє швидкій реабілітації після різних хірургічних втручань. Загалом, існують три основні групи фізіотерапії:

1. Скелетно-м’язова група — набір методик для лікування м’язів, кісток і суглобів (також має назву ортопедичної фізіотерапії). Дана група зазвичай включає болі у спині, розтягнення, м’язову перевтому, артрити, бурсити, робочі і спортивні травми, проблеми з поставою, обмеження рухливості. А також цей метод підходить для реабілітації після операцій.

2. Кардіо-пульмонологічна група — лікування відхилень в кардіо-респіраторній системі, включаючи астму, емфізему і хронічні бронхіти. До цієї групи також входить реабілітація після операцій на легені.

3. Неврологічна група — лікування порушень нервової системи: набутих травм голови, постінсультних станів, травм спинного мозку, хвороби Паркінсона і розсіяного склерозу. До цієї групи також входить реабілітація після операцій на мозку.

Фізіотерапевтичні процедури

Водолікування

Загальні показання:

1. Холодні процедури (до 30 °C) діють загальнотонізуюче. Вони підвищують обмін речовин, опірність організму, тонус серцево-судинної та нервової систем.

2. Гарячі ванни (вище 39 °C) пред'являють підвищені вимоги до роботи серцевого м'язу, їх застосовують дуже рідко. Вони показані при нирковій кольці, при деяких гострих отруєннях (пара бензину); їхнє застосування потребує обережності (від передозування).

3. Теплі ванни (36-38 °C) показані при різних захворюваннях суглобів, периферійних нервів (радикуліти, плексити, неврити), міозитах; при хронічних отруєннях солями важких металів - ртуттю, свинцем (особливо теплі сульфідні).

4. Процедури індиферентних температур (33-36 °C) показані при перевтомі, безсонні, нестійкості нервових процесів, вегетоневрозах, тиреотоксикозі.

Теплолікування

Загальні показання. Теплолікування застосовують при підгострих та хронічних ураженнях опорно-рухового апарату (суглоби, м'язи, кістки), жіночої статевої сфери, при захворюваннях та наслідках травматичних пошкоджень периферійної нервової системи (радикуліти, плексити, неврити, невралгії), при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки без схільності до кровотеч та не в період загострення, процесах спаювання у черевній порожнині, різних наслідків травм. Найефективніше застосування теплолікування при підгострих процесах та у початковому періоді хронічного перебігу хвороби, коли ще не відбулися грубі анатомічні незворотні зміни в ураженому органі (тканині).

Протипоказання. Гострі інфекційні захворювання, новоутворення, туберкульоз, гострі гнійні захворювання, ураження ЦНС з порушенням чутливості, вагітних всіх строків, виражені форми атеросклерозу.

Світлолікування

Видимі інфрачервоні промені

Показання: хронічні запальні процеси суглобів, жіночих статевих органів, печінки та жовчних шляхів, плеври, сечовивідних шляхів, порожнин носа, нервів, м'язів.

Протипоказання: новоутворення, схильність до кровотеч, захворювання серця з недостатністю кровообігу, виражений атеросклероз та гіпертонія, туберкульоз, захворювання ЦНС з порушенням чутливості.

Ультрафіолетові промені

Показання. Загальні ультрафіолетові опромінення із профілактичною метою застосовують для попередження явищ світлового голодування, при нестачі природного сонячного світла (райони Крайньої Півночі, підземні роботи), для підвищення опірності організму інфекціям, профілактиці рахіта. Загальні опромінення із лікувальною метою застосовують при порушенні обміну речовин, фурункульозі, псоріазі, екземі, нейродерміті, захворюваннях суглобів. Місцеві опромінення застосовують при рожистому запаленні, невралгіях, невритах, радикулітах, інфекційних неспецифічних поліартритах, бронхіальній астмі, хронічних та підгострих запаленнях жіночої статевої сфери, трофічних виразках шкіри, пролежнях, для лікування ран, інфільтратів, гематом. Застосовуючи еритемні дози ультрафіолетових променів, враховують їхню болезаспокійливу, протизапальу, десенсибілізуючу дію.

Протипоказання: гострі форми туберкульозу, новоутворення, недостатність кровообігу, виражений атеросклероз, гіпертонічна хвороба, загальне виснаження, недокрів'я, тиреотоксикоз, захворювання нирок з недостатністю їхньої функції, захворювання нервової системи з розладами чутливості.

Ультразвук

За допомогою ультразвуку в організм вводять лікарські засоби (анальгін, гідрокортизон, еуфілін) - фонофорез. Розрізняють місцевий вплив безпосередньо на уражену ділянку та сегментарний - на рефлексогенні зони.

Електролікування

Гальванізація та Електрофорез

Показання до застосування: для зменшення болю при невралгіях, невритах, нейроміозитах, плекситах, радикулітах; для посилення регенеративних процесів, якщо є порушення проводимості нервових шляхів при травматичних, інфекційних, токсичних невритах, плекситах, парезах, паралічах; з метою регулюючого впливу на функції ЦНС при неврозах, гіпертонічній хворобі І-ІІ стадії, виразковій хворобі, порушеннях сну, наслідків контузій, струсів мозку, судинних розладів у ділянці головного мозку та кінцівок; для покращення обміну та трофіки тканин; для розсмоктування інфільтратів при хронічних та підгострих запальних процесах у суглобах, органах малого тазу тощо.

Вибір іону при електрофорезі диктується його фармакологічною дією. Наприклад,

• електрофорез новокаїну застосовують для знеболювання при невритах, невралгіях, розтягненні зв'язок, забитті;

• електрофорез кальцію — при захворюваннях вегетативної нервової системи, порушенні обміну кальція, для покращення трофіки кісток, підвищення здатності крові згортатися при кровотечах:

• електрофорез йоду — при атеросклерозі церебральних судин, травматичних невритах, деяких запальних процесах у малому тазу, післяопераційних спайках, рубцях.

Протипоказання: поширена екзема, дерматити, бешиха, злоякісні пухлини, атеросклероз у вираженій формі, серцево-судинна недостатність ІІ-ІІІ ступеню, індивідуальна непереносимість постійного струму.

Імпульсний струм низької частоти та низької напруги

Струм з прямокутною формою імпульса — показання — неврози з порушенням сну, фантомно-больовий синдром, астеноневротичний синдром при початковому атеросклерозі судин мозку, гикавка і т. д.

Змінний струм високої частоти

1. Дарсонвалізація — показання — невралгії, випадіння волосся, шкірні парестезії, трофічні виразки, рани, які погано загоюються, тріщини заднього проходу, геморой; — протипоказання — злоякісні новоутворення та схильність до кровотеч.

2. Індуктотермія — показання — підгострі та хронічні запальні процеси, особливо ті, що розташовані глибоко у тканинах та органах, пневмонія, артрити, радікуліти, плексити, неврити, спастичні коліти, гострий нефрит; —протипоказання — злоякісні новоутворення, гострі запальні процеси (небезпека загострення), схильність до кровотеч, порушення чутливості (небезпека опіку), гнійні процеси.

3. Електричне поле ультрависокої частоти — показання — гострі запальні процеси, фурункули, карбункули, гідраденіти, синусити, гайморити, хронічні тонзиліти, отити, остеомієліти, відмороження усіх спупенів; —протипоказання — злоякісні новоутворення, схильність до кровотеч.

4. Мікрохвильова терапія — показання — такі ж як при УВЧ-терапії, а також бурсити, міозити, періартрити, захворювання зв'язочного апарату та сухожилля.

Постійне електричне поле високої напруги

Франклінізація — показання — невротичні стани, що супроводжуються головним болем та безсонням.

Електроаерозольінгаляція

показання — бронхіальна астма, бронхіти, гострі та хронічні запалення легенів.

МАСАЖ

Масаж – це метод механічного дозованого впливу на тканини організму за допомогою спецільних прийомів, які виконують руками або апаратами з лікувально- профілактичною чи гігієнічною метою.

Слова “масаж” – французського походження від дієслова “розтирати”. Але у французську мову воно прийшло з арабської: “мас” означає “доторкатись”. Різні автори також вважають, що вираз пішов від грецького “masso” (стискати руками), латинського “masse” (пристаюче до пальців), древньоєврейського “машень” (прощупувати).

Виникнення масажу загубилось в глубокій давнині. Літературні джерела свідчать, що масаж був відомий ще за 25 століть до н.е., а на території Китаю 10 тис. років тому використовувалась техніка акупунктури (різновид масажу). На думку засновника вітчизняної системи масажу, професора І. М. Саркізова-Серазіні: “Ні один народ, як в далекому майбутньому, так і в сьогоденні, не може собі одному приписати честь відкриття і розробки методики масажао. Було б невірним стверджувати, що масаж винайшли китайці, індуси, греки.”

В країни Західної Європи масаж прийшов на початку XVIII століття.

Основою всіх масажних прийомів є нервово-рефлекторний і механічний вплив на тканини, органи і системи людського організму. Під час масажу відбувається подразнення різноманітних нервових закінчень розміщених в шкірі, зв’язках, сухожиллях, м’язах, судинах та внутрішніх органах. Потік імпульсів, що виникає при подразненні всіх цих рецепторів, виклаикає загальну реакцію організму у вигляді функціональних зсувів в різних органах та системах. Велику роль грають гуморальні фактори: утворюються високоактивні речовини, які покращують кровопостачання і обмінні процеси. Під впливом масажу кількість функціонуючих капілярів може збільшитись у 45 разів, а загальна місткість їх зростає у 140 разів.

Протипокази до призначення масажу:

• гострі лихоманкові стани,

• гострі запальні процеси,

• кровотечі та схильність до них,

• захворювання крові,

• гнійні процеси будь-якої локалізації,

• захворювання шкіри,

• тромбофлебіт,

• активна форма туберкульозу,

• хронічний остеамієліт,

• доброякісні та злоякісні новоутворення різної локалізації,

• фізична чи психічна перевтома.

У курсі масажу виділяють:

• попередній,

• основний,

• заключний етапи.

Тривалість процедур індивідуальна, залежить від захворювання, віку хворого, загального стану, особливостей ділянки, котру масажують. Перша процедура повинна складати 75% часу, який відводиться на масаж.

Існують наступні системи масажу:

• вітчизняна,

• шведська,

• фінська,

• східна.

За методом масаж поділяється на:

• ручний,

• апаратний,

• комбінований.

Види масажу:

• лікувальний,

• спортивний,

• гігієнічний,

• косметичний.

Форми масажу:

• загальний,

• частковий,

• виконаний масажистом,

• самомасаж.

Шведська система масажу включає в себе звичайні прийоми, але вони менш інтенсивні, сильні, при їх виконанні намагаються приникати глибоко в тканини. Завдання шведського масажу полягає в розтиранні ущільнень, розтягуванні судинно-нервових пучків і м’язів, а не в покращенні крово- і лімфообігу. Фінська система містить невелику кількість прийомів, серед яких домінує розминання подушечкою великого пальця. Східна система різко відрізняється від класичного масажу. Східний масаж роблять не лише руками, але й ногами, стараючись “витиснути” із м’язів венозну кров і надати суглобам еластичності.

Спортивний масаж поділяється на:

• тренувальний,

• попередній,

• відновлений,

• масаж при спортивних травмах.

Тривалість масажу окремих ділянок в сеансі загального ручного масажу:

• спина, шия, таз – 20 хв.,

• нижні кінцівки – 20 хв.,

• верхні кінцівки – 10 хв.,

• груди, живіт – 10 хв.

Час на виконання окремих прийомів розподіляють наступним чином:

• на розминання – 50% часу,

• на розтирання – 40%,

• на погладжування, вібрацію – 10%.

Основні правила при виконанні масажу:

1. Всі прийоми виконуються по ходу лімфатичних судин по напрямку до лімфатичних вузлів.

2. Лімфатичні вузли не масажують.

3. М’язи пацієнта повинні бути максимально розслаблені.

4. Масажні прийоми повинні виконуватись нижче больового порогу.

5. Техніку починають з більших ділянок тіла, щоб прискорити загальний крово- та лімфообіг.

6. Між прийомами не повинно бути пауз.

Основні прийоми масажу:

1. погладжування,

2. розтирання,

3. розминання,

4. вібрація.

Ручний масаж:

• сегментарно-рефлекторний

• точковий.

Сегментарно-рефлекторний масаж – це масаж визначених зон поверхні тіла, через які можна впливати на внутрішні органи.