Впливи й взаємодії в природі

У класичній механіці кількісним заходом усякого впливу тіл один на одного стану, що викликає зміну, руху, є сила. У словнику В. Даля можна прочитати, що сила – це "джерело", початок, основна (невідома) причина всякої дії, руху, прагнення, спонукання, усякої речовинної зміни в просторі або початок змінюваності світових явищ. Класична механіка Галилея й Ньютона звільнила поняття сили від "прагнень", "бажань" і іншого, властивого одушевленої матерії, і стала основою наукового розуміння слова "сила". Поряд із силою був уведений ряд інших понять: імпульс (кількість руху), енергія. Як і сила, енергія кількісно характеризує взаємодію тел.

Із часу Галилея й Ньютона застосовується поняття механічної сили, що робить рух. Розвиток ядерної фізики виявив, що поняття сили як причини руху не застосовний, загалом кажучи, до елементарних часток. Термін "сила", застосовуваний в атомній фізиці, стає синонімом поняття "взаємодія". Відсутність повної ясності в розумінні сили у фізику привело до широкого дослідження переходу від формального введення сил до більш глибокого аналізу природи взаємодій. Результати досліджень приводять до висновку, що в природі, поряд із впливом, у якім причиною руху є сила, існує вплив, який утворюється рухом. Такою властивістю має вихровий рух часток, який "включає" у роботу механізм взаємодії. Ця взаємодія названа електромагнітним. Однак, під час створення теорії електромагнетизму, у науці панував принцип механіки, який вплинув на формування основ електродинаміки. Своєрідною силою, що приводить у рух заряджені частки, визнаний електричний заряд, який був оголошений кількісним заходом електромагнітної взаємодії. Ця помилкова позиція привела до того, що струнке "будинок" електромагнетизму, створене Фарадеєм і Максвеллом, замість того, щоб зайняти гідне місце "теорії всього", виявилося особою приватною теорією у фізику. Немає необхідності створювати нову "теорію всього". Треба "звільнити" великі рівняння Максвелла від "оковів" механіки. Механіка Ньютона – дуже важлива теорія фізики повинна бути обмежена принципом: сила – причина руху.

Властивості електромагнітних явищ забезпечують не електричні заряди, а вихровий рух часток у структурних утворах. Визнання маси кількісним заходом електромагнітної взаємодії перетворює рівняння Максвелла в узагальнені рівняння вихрового руху матерії, що становлять основу теорій: електромагнетизму, гравітації, квантування й пульсації матерії.

Поняття "взаємодія" не припускає систему впливів, аналогічну взаємодіям більярдних куль. Це складний структурно-енергетичний "організм", механізм якого забезпечує глобальну мету в природі – збереження всього існуючого в ній. Рух часток у даному механізмі має властивість невичерпного. Ця властивість забезпечує механізм постійної пульсації матерії, що має природне джерело чистої енергії. Якщо представити, що даний механізм припинить на мить свою роботу, то зникне все живе й неживе в природі.

Принцип інерції

У механіку цей принцип формулюється в такий спосіб. Тіло, на яке не діє ніяка сила, може рухатися тільки прямолінійно й рівномірно. Швидкість тіла не може змінитися, раз немає підстави для її зміни; не може змінитися положення тіла або кривизна його траєкторії, раз зовнішня причина не викликає їхньої зміни. Інертність визначається як властивість матеріального тіла, що проявляється в збереженні руху, чиненого при відсутності діючих сил, і в поступовій зміні цього руху із часом, коли на тіло починають діяти сили.

У сучасній фізиці тривають дотепер багаторічні дискусії про інерційні властивості матерії й про те, що є кількісним заходом інерції всієї матерії. З'являються думки, що " у сучасній фізиці немає навіть поняття інерційних властивостей матерії взагалі; уважається, що інерція властива не всієї матерії, а тільки механічному руху"[17]. Робляться висновки про те, що заходом інерції всієї матерії, тобто її руху, є маса. З таким твердженням не можна погодитися, якщо в поняття маси вкладати зміст кількісного заходу механічної взаємодії у вигляді зіткнень, що рухаються тел.

Для розв'язку розглянутої проблеми слід прийняти, як основу, відоме положення в сучасній фізиці. Усі зміни в природі ( матеріальному світі) можуть відбуватися тільки при наявності інерційних впливів. "Явище інерції властиве всім розділам класичної й сучасної фізики, а отже усьому матеріальному світу й не тільки матеріальному"[18].

Процес прояву інерційних властивостей складається з інерційного впливу й опору йому середовища, підданої впливу. Якщо говорити про інерцію як про основну властивість матерії, то слід зазначити, що інерція це взагалі властивість матеріальної субстанції чинити опір переходу з одного стану матерії, що рухається, в інший стан. Цей опір виражається в тому, що зміна зовнішнього впливу не є миттєвим. Чим більше інерція, тим більше часу потрібно для переходу.

Заходом інерції всієї матерії є маса, але не в її спрощенім механічнім розумінні, а маса як еквівалент (кількісний захід) електромагнітного впливу будь-якого структурного утвору матерії. Сутність і механізм такого впливу описані далі.