Про матеріальність миру

Матеріальною основою Всесвіту слід визнати "ефір" або "фізичний вакуум". Він матеріальний. Однак частки, що заповнюють його, не мають здатність впливати на навколишнє середовище й тому не можуть бути виявленими фізичними приладами. Самі ж частки піддаються впливу реальних часток. У фізичнім розумінні частки ефіру – це "ніщо". Вони перебувають у стані "динамічного хаосу". Реальні частки відрізняються певною формою руху складових їхніх часток. Це вже структурні утвори. Вихровий рух часток у цих утворах забезпечує ним певні властивості й здатність впливати на навколишнє середовище. Такі утвори переходять у розряд "щось" матеріального світу. У природі відбувається постійний своєрідний "обмін речовин": частки фізичного вакууму переводяться в реальні частки й навпаки. Якісне різноманіття й багатство матеріального світу становлять різні види структурної організації матерії. До них ставляться планетарні системи, атоми речовини, клітки живих організмів, елементарні зарядові стани. Спільність принципу будови різних видів структурних утворів полягає в тому, що вони мають ядро й навколишня його хмара вихрового обертання заряджених часток, що утворює електромагнітне поле. Кількість часток і розміри хмари залежать від маси ядра даного структурного утвору. Хмара часток забезпечує збереження структурного утвору й взаємодія між ними. Невичерпний рух часток хмари (результат дії певного механізму) дозволяє ставитися до структурного утвору як до енергетичного "організму". Дослідження закономірностей і сутності невичерпного рухів часток у структурних утворах, що забезпечує їхнє збереження, є основною метою єдиної теорії.

Про субстанцію

Модель об'єктивного миру являє собою нескінченно різноманітну субстанцію, що рухається в просторі й часу. У сучасному філософському словнику слово "субстанція" ототожнюється з поняттям матерії як об'єктивної реальності, в "аспекті єдності всіх форм руху". По визначенню об'єктивного миру субстанція, простір і час не можуть існувати роздільно.

Для фізики субстанція "є найбільш загальною й найбільш універсальною величиною, єдиної для всієї матерії незалежно від її стану, а отже, для всіх розділів фізики, у тому числі статистичної, теорії тяжіння, квантової фізики й навіть тих, які можуть з'явитися при подальшому розвитку фізики" [17].

Субстанція – це не будь-яка довільна величина, що входить до складу об'єктивного миру, а лише адитивна (, що зберігається), що є основний визначальним заходом у фізику. Усі відомі у фізику величини, що зберігаються, – лише приватні значення субстанції. У філософії слово "субстанція" означає сутність або основу. Отже, у загальнім визначенні субстанція – це адитивна (, що зберігається) величина, що відбиває сутність розглянутого явища.

Поняття "субстанція" з'явилося ще в прадавні часи й стало предметом вивчення багатьма видатними філософами й натуралістами. Ейнштейн, приділяючи велику увагу цьому поняттю, сказав: " Про субстанцію ми думаємо, як про щось, що ніколи не може бути ні створене, ні зруйноване…" і далі: "…існують два поняття субстанції: речовина й енергія. Обоє підкоряються законам збереження: маса й повна енергія ізольованої системи не можуть змінюватися. Речовина має вагу, а енергія невагома" [43]. Декарт запропонував дуалістичну модель субстанції, яка передбачає наявність двох субстанцій: матеріальної й духовної. Перша характеризується кількісною вимірністю, а друга – «мыслительностью». Слід зазначити, що матеріальна субстанція може існувати тільки в деякому обсязі простору. Довжина не може бути відмінністю матеріальної субстанції.

Тому що немає простору, не заповненого мінливої субстанцією, величина субстанції повинна виражатися через деякий замкнений обсяг простору. Величина субстанції S, що втримується в даному обсязі W, визначається через значення її щільності Ф у вигляді:

(1)