69. Види ліцензійних платежів.

Для обґрунтування економічної ефективності купівлі-продажу ліцензій важливе значення має визначення виду та розміру ліцен­зійних платежів.

Існує декілька видів ліцензійних платежів.

Роялті -— це періодичні процентні або фіксовані сумарні від­рахування ліцензіата на користь ліцензіара за надання права на використання ОПВ. У ліцензійних угодах встановлюється розмір, база нарахування та періодичність виплат роялті. Розмір роялті встановлюється виходячи із середнього рівня показників, що є характерними для певної галузі. Роялті можуть розраховуватися з розрахункової ціни одиниці продукції (обсягу реалізації продук­ції) або суми прибутку від використання ОПВ, наданого за ліцен­зією. На розмір роялті впливає специфіка галузі Техніки: чим бі­льша наукомісткість галузі, тим більше роялті. У світовій практиці купівлі-продажу ліцензій найвищі ставки роялті в елек­тронній промисловості, авіатехніці, виробництві озброєння, точ­ному приладобудуванні, верстатобудуванні, автомобільній про- мислововті.

Паушальний платіж — зафіксована у ліцензійній угоді сума, яка сплачується одноразово або частинами. Ця сума не залежить від фактичного використання ліцензій, а встановлюється на під­ставі експертних оцінок. Розмір паушального платежу дорівнює сумі приведених на момент виплати вартостей роялті за відпові­дною ставкою дисконтування. Паушальна форма платежу стра­хує ліцензіара від комерційних та інших ризиків, що пов’язані з трансфером ОПВ. Проте ліцензіар утрачає можливість отримання додаткових доходів у випадку, якщо виробництво продукції за ліцензією перевищить розрахункові обсяги.

Участь у прибутках — відрахування на користь, ліцензіара частини прибутку від комерційного використання предмета ліце­нзії. Як правило, участь ліцензіара у прибутках ліцензіата стано­вила до 30 % у разі надання виключної ліцензії та 10 % — при не виключній ліцензії.

Участь у власності — передача ліцензіатом частини акцій своїх підприємств ліцензіару як платежу за надану ліцензію. Цей вид платежу використовується з метою контролю над власністю іноземних підприємств, що використовують техніку та техноло­гію ліцензіара.

70. Принципи встановлення ринкової вартості ліцензії.

Ціна ліцензії засновується на визначенні вартості ОПВ і є до­говірною взаємовигідною сумою платежу за використання пред­мета ліцензії. Вона перебуває в інтервалі між верхньою і ниж­ньою межами ціни ліцензії.

Верхньою межею ціни ліцензії є найменша з величин:

1. приросту прибутку ліцензіата внаслідок використання ОПВ;

2. вартості закупівлі ліцензіатом аналогічного ОПВ в іншого власника;

3. витрат на самостійне розроблення технології (техніки) лі­цензіатом.

Нижньою межею ціни ліцензії є величина витрат на трансфер ОПВ плюс утрачена вигода ліцензіара (приріст додаткового при­бутку, який міг би отримати ліцензіар на ринках, якими він По­ступається на користь ліцензіата).

Крім того, на ціну ліцензії впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. До об’єктивних (ринкових) факторів належать: Державні правила ліцензування; рівень виробничої та технологічної конкуренції на ринку; політичний та комерційний ризик у країні лі­цензіата; стандарти, що стосуються якості продукції у відповідній галузі тощо. До суб’єктивних факторів, що встановлюються у ліцен­зійній угоді, входять: обмеженість попиту на певному ринку; обме­ження на обсяг виробництва продукції, вимоги до якості продукції, термін дії ліцензійної угоди, інші обмеження на використання ОПВ.

Найбільш поширеною у ліцензійних угодах є ком­бінована форма виплат ліцензійної винагороди. У комбінованій фор­мі, як правило, поєднуються паушальний платіж із сплатою суми, що залишається, у формі роялті. Звичайно, у світовій практиці роз­мір паушального платежу становить 10 — 30 % ціни ліцензії, що визначена на підставі роялті. Комбінована форма найкращим чином дає можливість врахувати інтереси як ліцензіара, так і ліцензіата .