17. Активна та пасивна стратегії структурної політики: напрями й методи активної структурної політики.

Регулювання структурних зрушень у промисловості здійснюється за допомогою структурної політики. У широкому розумінні структурна політика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів для підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та розв’язання актуальних проблем сьогодення.

На практиці існують два типи структурної політики: пасивна й активна. Вони відрізняються рівнем втручання держави в структурні зрушення.

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу і праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Однак, такий спосіб формування структури економіки потребує багато часу і пов’язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує важелі для прискорення прогресивних зрушень. Її концепція ґрунтується на чіткому визначенні найефективніших напрямків структурної трансформації промисловості.

До основних напрямків можна віднести:

1. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які значну частину продукції реалізують на експорт.

2. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.

3. сприяння розвитку виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються.

4. сприяння виробництвам, які впроваджують ресурсозбережні технології, з метою скорочення попиту на дефіцитні для країни ресурси.

5. Сприяння зростанню виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість промислової продукції.

6. сприяння розвитку конкуренції в промисловості через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

7. сприяння розвитку виробництва сировини, напівфабрикатів та комплектувальних на заміну імпорту з метою збільшення товарності кінцевої продукції

8. сприяння скороченню виробництва в депресуючих галузях.

Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання.

До методів непрямого регулювання належать: методи індикативного планування; надання податкових і кредитних пільг; політика прискореної амортизації; відповідна цінова та експортно-імпортна політика (встановлення різних імпортних та експортних тарифів) тощо.

До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; використання системи державних замовлень та закупівель тощо.

19.Нові організаційні форми структурної політики: бізнес-інкубатори, венчурні фірми, технопарки, технополіси.

Одним з напрямків структурної перебудови науково-технічної сфери є підтримка державою нових інноваційних структур: технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, венчурних фірм, які сприяють активізації і розвитку науково-технічної діяльності.

Бізнес-інкубатор – це організаційна структура, яка має за мету створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих наукових, науково-технічних, дослідно-конструкторських, технологічних та інших фірм, що утворюють інфраструктуру цієї діяльності.

Бізнес-інкубатори можуть надавати в оренду фірмам приміщення, обладнання та інвентар на пільгових умовах, організовувати інформаційне, рекламне та консалтингове забезпечення. Створення бізнес-інкубаторів не потребує значних бюджетних асигнувань. Інкубатори здійснюють свою діяльність на засадах самофінансування.

Бізнес-інкубатори бувають 4-х типів:

- неприбуткові ( створюються органами місцевої влади на виконання загальнодержавних та місцевих програм науково-технічного розвитку);

- комерційні ( створюються з метою отримання прибутку)

- дочірні (засновуються великими фірмами, які зацікавлені в розширенні науково-технічних робіт у відповідному напрямі);

- філії ВНЗ (створюються з метою впровадження результатів науково-дослідних робіт у виробництво)ю

Венчурні фірми – це самостійні підприємницькі структури, які утворюються, як правило, невеликою групою однодумців – науковців, інженерів, дослідників, менеджерів, які мають відповідну кваліфікацію і досвід роботи у наукових та дослідних підрозділах великих фірм.

Перевагами таких фірм є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних та фінансових ресурсів за обраним напрямом досліджень, скорочення термінів науково-дослідних робіт, можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки.

Розвиток інкубаторів та венчурних фірм є необхідною умовою для організації й становлення технопарків та технополісів.

Технопарк – компактно розташований комплекс, функціонування якого спрямовано на комерціалізацію науково-технічної діяльності та прискорення впровадження досягнень НТП у сферу матеріального виробництва. Для технопарку характерною є комплексність самостійних фірм, які утворюють замкнутий цикл створення продукції на основі використання досягнень НТП.

Технопарк виконує:

- забезпечення фірм сучасною науково-технічною базою (засобами обчислювальної техніки, унікальними видами обладнання, лабораторними приміщеннями, тощо);

- забезпечення виробничими площами для виробництва дослідних партій продукції;

- рекламно-видавничі послуги;

- консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності;

- оформлення гарантій інвестицій для найбільш важливих проектів;

- послуги зв'язку;

- надання на пільгових умовах земельних ділянок;

- виставочно-демонстраційні послуги;

- навчання керівників фірм;

- послуги з організації різного роду презентацій, переговорів, семінарів, тощо;

- соціально-побутові послуги (розміщення, харчування, транспорт, тощо).

Технополіс – спеціально створений на обмеженій території комплекс наукових, дослідно-конструкторських і технологічних операцій дослідних виробництв, яких охоплює повний цикл науково-технічної діяльності.