Лекція 1. Вступ до екологічної безпеки
1.1. Мета і завдання вивчення дисципліни «Екологічна безпека»
1.2. Поняття про екологічну безпеку, її властивості та ознаки, риси, принципи і критерії
1.3. Об’єкти і суб’єкти екологічної безпеки та її нормативно-правове забезпечення
1.1. Мета і завдання вивчення дисципліни «Екологічна безпека»
Основними задачами вивчення навчальної дисципліни «Екологічна безпека» є:
Опанування принципи організації комплексного управління в галузі екологічної і техногенної безпеки.
Оволодіння механізмами та інструментами забезпечення екологічної, техногенної та радіаційної безпеки на державному, регіональному, місцевому та об’єктовому рівнях.
Засвоєння роль та значення процесу розвитку законодавства як базової складової для організації діяльності в галузі забезпечення екологічної і техногенної безпеки.
Опанування методики оцінки ризику екологічній безпеці регіонів, територій, що постраждали внаслідок посиленого техногенного впливу.
У результаті вивчення дисципліни „Управління екологічною безпекою” студент повинен
знати:
норми екологічної безпеки, джерела небезпек та їх класифікацію;
законодавче та нормативно-правове забезпечення техногенної та екологічної безпеки;
таксономію та класифікацію небезпек, типи стихійних природних явищ та екологічних катастроф антропогенного походження;
загальну характеристику та принцип побудови Державного класифікатора надзвичайних ситуацій;
структуру та функції державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;
види організаційних заходів з ліквідації екологічних катастроф, аварій;
комплексні показники оцінки стану екологічної безпеки.
уміти:
складати номенклатуру небезпек, визначати причини та можливі наслідки небезпек;
оцінювати рівень небезпеки та моделювати умови виникнення небезпечних ситуацій;
розрахувати індекси розвитку природних та техногенних надзвичайних ситуацій на окремій території;
проводити інтегральну оцінку ризику екологічній безпеці регіонів України;
оцінювати екзогенний ризик смертності населення регіону;
оцінювати екологічний ризик застосування пестицидів для окремої території;
оцінювати ризик забруднення важкими металами агроландшафтів та урбоедафотопів;
оцінювати ризик екологічної безпеки промислового виробництва;
прогнозування наслідки виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті;
складати перелік потенційно небезпечних об’єктів та здійснювати їх паспортизацію;
оцінювати ризик опромінення населення сільських територій, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.
1.2. Поняття про екологічну безпеку, її властивості та ознаки, риси, принципи і критерії
Безпека – стан захищеностi особи та суспiльства вiд ризику зазнати шкоди. Примітка. Розрізняють безпеку за місцем виникнення (на морі і (або) будь-якому внутрішньому водному басейні) і за видом надзвичайних ситуацій (природні, техногенні, біолого - соціальні і військові), а також за об'єктами безпеки (люди, морські (річкові) об'єкти і навколишнє природне середовище).
Безпека екологічна - сукупність певних властивостей навколишнього середовища і умов, створюваних цілеспрямованою діяльністю людини, за яких, з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обґрунтованих допустимих навантажень на об’єкти біосфери, утримуються на мінімально можливому рівні ризику антропогенний вплив на довкілля і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується стійкість екосистем, збереження здоров’я та нормальних умов життєдіяльності людини і виключаються віддалені наслідки цього впливу на теперішні і наступні покоління.
Екологічна безпека акваторій – сукупність дій, станів і процесів, спрямованих на захист людини, морських (річкових) об’єктів, берегових споруд та довкілля від небезпек, що виникають в надзвичайних ситуаціях на акваторіях.
Радіаційна безпека – стан радіаційно-ядерних об’єктів і навколишнього середовища, за якого має місце дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та довкілля, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки.
Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу – від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом і розмірами акцій, що проводяться в її межах: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала – небезпечною, локальні зміни майже нешкідливими, а широкомасштабні - фатальними.
Як будь-який предмет чи явище екологічна безпека має ряд властивостей, які поділяють на:
– загальносистемні властивості: цілісність, стійкість, спостережливість, керованість, детермінованість, відкритість, динамічність тощо;
– структурні властивості: склад, зв’язаність, організація, складність, масштабність, просторовий розмах, централізованість, об’єм тощо;
– функціональні (поведінкові) властивості: результативність, ресурсоємність, оперативність, активність, міцність, мобільність, продуктивність, швидкодія, готовність, точність, економічність.
Система екологічної безпеки належить до змішаного типу систем, головними ознаками якої є:
– наявність множини елементів;
– сукупність зв’язків і відносин між ними;
– внутрішня та зовнішня взаємодія;
– множина можливих станів;
– наявність складної цілеспрямованої функції;
– чіткий характер поведінки.
Рис. 1. Еволюція екологічної безпеки
Серед основних рис, властивих екологічній безпеці, розрізняють такі:
1. Екологічна безпека – гарантія проживання в екологічно чистому та сприятливому для життєдіяльності середовищі.
2. Екологічна безпека передбачає розумне задоволення екопотреб будь-якої людини та суспільства загалом у всіх виявах життєдіяльності.
3. Екологічна безпека – органічна складова національної безпеки, рівень її забезпечення корелює із рівнем забезпечення національної безпеки.
4. Забезпечення екологічної безпеки – амбівалентний процес, оскільки при його здійсненні мають враховуватися одночасно як інтереси суб'єкта, так і об'єкта.
5. Екологічна безпека – є неподільною. Екобезпека є обов'язковою умовою існування будь-якої нації. Жодна нація не має привілею щодо забезпечення екобезпеки на власну користь та на шкоду іншим націям.
6. Екологічна безпека – системний методологічний інструментарій, що ґрунтується на фундаментальних еколого-соціальних та біосферних закономірностях, які мають комплексний характер і тісно пов'язані з різними сферами суспільного життя.
7. Забезпечення екологічної безпеки – процес реалізації проголошених у Концепції національної безпеки і конкретизованих у Доктрині екологічної безпеки положень, які мають ґрунтуватися на екогуманістичних та екобезпекових принципах.
Принципами екологічної безпеки є вихідні положення, які лежать в основі формування і функціонування державної системи екологічної безпеки та виступають в якості базису для реалізації норм екологічного законодавства. Основними принципами екологічної безпеки є:
1) принцип виправданості – будь-яка сукупність дій, станів та процесів прямо чи побічно не повинна призводити до шкоди (або загроз такої шкоди), що завдається природному середовищу або людині;
2) принцип оптимізації, або стійкого розвитку – рівні впливу на навколишнє середовище та людину повинні бути такими, щоб за будь-якої їх тривалості не завдавати шкоди майбутнім поколінням;
3) принцип коеволюції – тобто природа та людина розвиваються паралельно, впливаючи одне на одного;
4) принцип рівноваги – екологічний баланс у будь-якому регіоні повинен бути на такому рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично може без великої шкоди адаптуватися навколишнє середовище та людина;
5) принцип управління – забезпечення виконання норм і вимог, що обмежують шкідливий вплив процесів виробництва та продукції, що виробляється, на навколишнє середовище, раціональне використання природних ресурсів, їх відновлення та відтворення;
6) принцип природності – технічні системи керування навколишнім середовищем з часом потребують дедалі більшого вкладання коштів, аж до нераціональсті їх підтримання, і тому форми управління, засновані на об’єктивних законах природи, завжди ефективніші від технічних;
7) принцип оманливого благополуччя – перші успіхи (або невдачі) у природокористуванні можуть бути короткочасними: успіх заходів з перетворення природи або управління нею об’єктивно оцінюється лише після з’ясування ходу та результатів природних ланцюгових реакцій у межах природного циклу (від кількох років до кількох десятків років);
8) принцип невизначеності – інформація при проведенні заходів щодо перетворення природного середовища завжди недостатня для апріорного судження про всі можливі результати (особливо у далекій перспективі) заходу, що здійснюється.
ПРИНЦИПИ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
П Р И Н Ц И П И |
БЕЗУМОВНОГО ПРИМАТУ БЕЗПЕКИ |
СИСТЕМНОСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ |
|
НЕНУЛЬОВОГО (ПРИЙНЯТНОГО) РИЗИКУ |
|
НЕВІД’ЄМНОГО ПРАВА НА ЗДОРОВЕ НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ |
|
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ |
|
РІВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ ТА КОЖНОЇ ДЕРЖАВИ |
|
ПЛАТИ ЗА РИЗИК |
|
ДОБРОВІЛЬНОСТІ |
|
СВОБОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ |
|
ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИЗИКУ |
|
КОМПРОМІСУ МІЖ ПОКОЛІННЯМИ |
Вирішення завдання забезпечення безпеки життєдіяльності людини, суспільства та довкілля пов'язано з ідентифікацією для кожного з об'єктів набору факторів, вплив яких спричинює появу небажаних ефектів, а з іншого боку – до визначення критеріїв, за допомогою яких можна визначити ступінь небезпеки такого впливу.
Критерій – це розпізнавальна ознака явищ, що є основою для їхньої оцінки або класифікації; мірило оцінки.
Критерій безпеки – всебічна порівняльна оцінка стану безпеки людини, суспільства, держави й довкілля з погляду найважливіших процесів, явищ, параметрів, що відображають її суть. Критерій є якісною оцінкою, на основі якої адекватно визначається рівень безпеки.
До групи основних критеріїв екологічної безпеки, якими є показники, що визначають ступінь небезпечного впливу вражаючих факторів загроз екологічній безпеці, відносять:
• індивідуальні (медичні або санітарно-гігієнічні) – покликані обмежувати вплив негативних факторів на людину. За основу кількісного виміру впливу на індивідуум беруться показники індивідуального довічного або річного ризику;
• генетичні – покликані зберігати генофонд і обмежувати зростання частоти генетичних хвороб у першому і/або наступних поколіннях. Генетичні критерії безпеки є частиною індивідуальних, але з огляду на їхню особливу важливість виокремлюються в особливу групу;
• соціальні – покликані обмежувати дію небезпечного фактора на групи індивідуумів. Потреба впровадження цього критерію була усвідомлена лише після виникнення низки значних аварій;
• психологічні – відображають ступінь сприйняття/несприйняття суспільством або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;
• економічні – покликані забезпечувати сталий довготривалий економічний розвиток. Кількісним критерієм безпеки є величина економічного збитку при великих катастрофах (природних або техногенних), який призводить до дестабілізації економічної системи;
• технічні – покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф (наприклад, жорстке обмеження верхнього рівня ймовірності тяжкої аварії або обмеження на гранично припустиму кількість шкідливих і екологічно небезпечних речовин, що використовуються в технологічному процесі);
• біологічні – покликані зберігати біорозмаїття видів (наприклад, у Нідерландах не допускається зменшення видового розмаїття понад 5 %). Іншим критерієм, який пропонується до використання, є обмеження на відносне зменшення кількості осіб, чутливих до фактору впливу;
• екологічні – покликані обмежувати негативний вплив екологічних процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем. Одним зі способів впровадження екологічного критерію безпеки є виявлення слабкої ланки даної екосистеми;
• ландшафтні і географічні – критерії, що обмежують негативний екологічний вплив на водозбірні басейни, ґрунти та інші географічні елементи; крім того, в просторі кліматичних параметрів виділяють заборонені та прийнятні області;
• ресурсні – покликані обмежувати і регулювати інтенсивність використання відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів;
• політико інформаційні – передбачають інформованість та участь населення в процесі ухвалення рішень щодо потенційно небезпечних технологій, доступ до будь-якої інформації щодо цих технологій;
• моральні й правові – покликані формувати нові моральні категорії і цінності, пов'язані з розумінням необхідності подальшого існування цивілізації.