Оплата праці лікарів

В системі охорони здоров’я Німеччини працює майже кожен десятий житель країни, що вже говорить про високий престиж цієї галузі. Лікарями можуть стати тільки дійсно кращі з кращих, що обумовлено високою конкуренцією і глибоким відбором кандидатів. Тому і зарплати лікарів у Німеччині завжди знаходяться у верхніх позиціях рейтингу оплати праці.

Кожний лікар, який працює в системі обов’язкового медичного страхування, є членом об’єднання лікарів. Кошти надходять з лікарняних кас в об’єднання лікарів. Визначення розміру оплати праці спеціаліста об’єднання лікарів має певні особливості.

Одиницею для фінансових розрахунків слугує «бал» (або «очко»). Кількість балів має відображати складність послуги. Сума балів для кожної медичної послуги стабільна й відома всім учасникам медичного обслуговування та медичного страхування. Список вартості медичних послуг в балах публікується в спеціальних довідниках. Ціна «балу» в євро переглядається щорічно, відповідно до зміни рівня цін або при зміні технологій, методів діагностики та лікування. Така система дозволяє оперативно, без великих обсягів підготовчої роботи, змінювати ціни, реагувати на відповідні економічні умови, наприклад, інфляцію.

Кожній консультації чи лікарській маніпуляції відповідає певна кількість балів. Визначається кількість балів на кожного пацієнта. Робота з пацієнтом понад обумовлену кількість балів оплаті не підлягає.

Робота медичних співробітників первинної ланки оплачується відповідно кількості наданих послуг, але умови оплати можуть змінюватися залежно від домовленості між регіональним фондом і асоціацією лікарів. Система нарахування балів може відрізнятися у різних адміністративних округах.

Прикладом зазначеного принципу оцінки обсягу маніпуляцій можуть бути такі величини: 6 балів за аналіз крові та 4 бали за встановлення діагнозу та призначення фармакологічного лікування. На перший погляд видається дивним те, що виконання елементарного лабораторного дослідження коштує більше, ніж визначення нозологічної форми захворювання і вибір терапевтичної тактики. А з точки зору страхового фонду, спеціаліст, призначивши конкретне дослідження, має сплатити за нього організації, до якої він звернувся, а вартість таких послуг дуже висока. Отже, виходить, що левова частка фінансового еквіваленту балів, отриманих за аналіз крові, дістається зовсім не від лікаря.

Регіональні асоціації лікарів повинні розподілити суму накопичених за квартал балів спочатку між лікувальними фондами, щоб отримати оплату за надані послуги, і лише після цього кошти надходять на рахунки лікарів. До 1 липня 2003 року розрахунки здійснювалися в такий спосіб: поки не проведені всі вищеописані операції, медичним співробітникам було невідомо точно, скільки грошей вони матимуть за бал.

За новою нову системою оплати, що називається EBM 2000 plus, лікарі зможуть отримувати фінансову винагороду за кількість балів, не що перевищує встановлений рівень, але при цьому будуть точно знати грошовий еквівалент одного бала. Це нововведення набрало чинності на початку 2005 р.

За системою EBM 2000 plus лікувальні фонди виділятимуть певну суму Регіональним асоціаціям. Проте на відміну від попередньої схеми, замість дозволити лікарям самостійно вирішувати, за скільки балів вони одержуватимуть зарплату, і залежно від цього визначати вартість одного бала, нова методика передбачає фіксовану вартість бала і кількість балів до оплати. Лікарі, які накопичили найбільше балів, не отримують додаткової оплати. Таке рішення виправдовується тим, що впродовж останніх кількох років великого поширення набула практика завищення медичними працівниками кількості реально зароблених балів для одержання більшої частки коштів, виділених лікувальними фондами.

Хоча більшість лікарів одержує зарплати з бюджету Регіональних асоціацій, є й незначна їх кількість, що працює незалежно від лікувальних фондів. Вони приймають оплату готівкою й не мають інших джерел доходів. Характерним прикладом цього можуть бути старші медичні працівники, котрі працюють за контрактом з клініками чи спортивними центрами.

З іншого боку, дуже рідко трапляється так, коли фахівці працюють незалежно від ДОС і лікарень, а оплату послуг встановлюють за візит хворого (починаючи з консультації). Проте навіть пацієнти, котрі лікуються таким чином, мають право надати лікувальному фонду квитанцію про оплату для відшкодування витрачених коштів.

Для оплати послуг лікаря пацієнти з державною страховкою використовують електронну картку, яка зчитується у спеціальній устрої, і далі через Регіональну асоціацію лікар подає запит у лікувальний фонд. З позиції пацієнта це не складніше, ніж розрахуватися у книгарні звичайною платіжною карткою. Вартість препаратів, зареєстрованих лікарем на конкретний номер страховки, вирушає у фонд. Отже, створюється інтегрована система оплати, реєстрації та контролю медичних маніпуляцій і прийому препаратів, яка потребує мінімальних зусиль як лікаря, і пацієнта.

Подібний до підрахунку балів за надані медичні послуги поширюється і на придбання лікарських засобів. Сума на лікарські засоби, що призначаються лікарями, фіксована. Якщо лікар приписав більше фармацевтичних препаратів, ніж визначено протоколом лікарняної каси, то 5 % їх вартості розподіляється між лікарями, як штраф за перевитрату коштів.

Таким чином, з одного боку, пацієнт має шанс не пройти необхідне обстеження або не отримати достатнього лікування, перелік медичних послуг зводиться лікарями до мінімуму. З іншого боку, можливість матеріального покарання дисциплінує лікарів та вберігає лікарняні каси від надмірних витрат.

Протягом багатьох років точаться суперечки про розміри гонорарів лікарів. Справа дійшла до того, що все частіше практикуючі лікарі можуть фінансувати утримання своїх приватних практик лише завдяки пацієнтам з приватними страховками. Гонорари державних страхових компаній занадто малі, стверджують медики.