Медикаментозне забезпечення

Аптечна мережа складається з державних і приватних аптек. Кожен фармацевт, отримавши ліцензію, може відкрити аптеку. Після проведеної реформи, з 1.01.2004 року, він має право відкрити вже не лише одну, а й до чотирьох аптек. Лікарняні каси отримують 7% від роздрібного товарообігу аптек. При обов’язковому медичному страхуванні ліки за рецептами лікарів, що співпрацюють із лікарняними касами, продаються за майже символічну плату – 5 євро (у деяких випадках відпускна ціна трохи вища, а для хронічних хворих діють особливі правила). За виписаними лікарями рецептами для дітей і підлітків до 18 років оплата за ліки не потрібна зовсім. Ціна в 5 євро поширюється на упаковку препарату будь-якої розфасовки і вартості. Таким чином, пацієнти можуть отримувати від 7 до 100 одиниць ліків (таблеток, капсул, ампул тощо). Реальна ж вартість препаратів може становити і 100 євро, і більше. Наприклад, якщо реальна ринкова ціна упаковки 5,50 євро, то доплата пацієнта однаково становитиме 5 євро. Без рецепту препарати або не підлягають продажу, або їх відпускають за ринковою вартістю. Але аптеки зацікавлені у продажі дешевих ліків, тому що торгова націнка на них значно вища, ніж на дорогі препарати (і досягає 68%). Вартість ліків однакова на всій території Німеччини.

Ще 1989 року в Німеччині вперше було розроблено концепцію фіксованої вартості фармацевтичних препаратів, яка дозволяла визначення максимальної суми, яку повертатимуть пацієнтам фондами ДОС за препарат, який входить у список компенсованих (тобто, якщо лікарський засіб купили дорожче фіксованої вартості, то різниця оплачується самим пацієнтом). У 1996 році уряд припинив встановлення фіксованої вартості всіх медикаментів, зареєстрованих у Німеччині після 31 грудня 1995 року. Звісно ж, що таке рішення всіляко віталося фармацевтичною промисловістю. Проте 2004 року Акт про реформування охорони здоров’я (АРЗ) відновив визначення фіксованої вартості для препаратів, що з’явилися на ринку з 1996 року. Єдиними лікарськими засобами, звільненими від фіксованої вартості, вважаються ті, які мають значні терапевтичні переваги над існуючими аналогами. Міністр охорони здоров’я Німеччини Улла Шмідт так прокоментувала таке рішення: «Система охорони здоров’я більше не може дозволити собі повертати гроші за дорогі новинки».

Після 31 грудня 2003 року АРЗ надав провізорам можливість самостійно визначати вартість медикаментів. Очікується, що це нововведення викличе конкуренцію між аптеками, а отже, знизить ціни. З метою зменшення середньої вартості фармацевтичних препаратів німецький уряд зобов’язав власників аптек стежити, щоб мінімум 7% медикаментів були «паралельно імпортованими», і коштували на 15% (чи на 15 євро, залежно від того, яка сума буде менша) дешевше. Річ у тім, що проблему паралельного імпортування, яка маловідома для України, дуже актуальна у країнах Європи. Термін «паралельне імпортування» належить до закупівель лікарських засобів у державах, де ціни значно нижчі, з подальшим поширенням у країнах з високою вартістю аналогічних медикаментів. Така торгівля завдає збитків виробникам фармацевтичної продукції, але помітно знижує ціни на ліки в розвинених країнах.

Також із січня 2004 року ДОС не повертає кошти, витрачені для придбання більшості безрецептурних препаратів, навіть якщо вони були призначені лікарем. Проте фонди ДОС продовжують компенсувати вартість такого лікування дітям до 12 років, підліткам до 18 років із вадами розвитку та пацієнтам з такими тяжкими захворюваннями, при яких безрецептурні препарати є стандартною терапією. З іншого боку, ДОС не надає фінансову допомогу у придбанні препаратів для покращення якості життя. До цієї групи відносяться препарати для корекції еректильної дисфункції, алопеції, аноректики та інші речовини для лікування ожиріння, і навіть препарати для боротьби з нікотиновою залежністю.

Акт про реформування охорони здоров’я узаконив торгівлю медичними препаратами за поштовими замовленнями – бізнес, що кілька років успішно розвивався у Німеччині й без юридичного дозволу. І все-таки, відповідно до нових постанов, рецептурні медикаменти можуть розсилатися лише після отримання рецепту від замовника. Поштові аптеки повинні дотримуватися так само високих стандартів, як і звичайні. Обов’язковою є наявність кваліфікованого персоналу із медичною чи фармакологічною освітою з метою консультацій (наприклад, телефоном). Щоб допомогти покупцям вирішити проблеми, організації, які розповсюджують фармацевтичні препарати поштою, повинні мати цілодобову службу підтримки. Спеціально створені комісії здійснюють постійний контроль того, щоб медикаменти були належно відправлені і не пошкодились у процесі транспортування. Лікарські перепарати можуть бути доставлені лише тому, хто їх замовляв, або ж його офіційно довіреній особі.