Лікувальні установи. Особливості функціонування та надання ними медичної допомоги

Система лікувально-профілактичних установ Німеччини належить до числа найкращих у світі й характеризується широким застосуванням інноваційних технологій та медичних маніпуляцій.

Ще на початку 1990-х років були здійснені великі зусилля щодо збільшення відносного обсягу наданої амбулаторної допомоги. До амбулаторної медичної допомоги, перш за все, відносяться приватні кабінети (Praxis), інколи, також, здійснюється амбулаторний прийом при лікарнях. Приватний кабінет може відкрити будь-який лікар, що має спеціалізацію (Facharzt). Приблизно 45% всіх лікарів працюють саме в таких кабінетах. Кількість їх обмежена квотою на те чи інше місто або селище.

Більшість приватних лікарів за контрактом із Регіональною асоціацією лікарів виконує функції лікарів страхової (лікарняної) каси. Усі лікарі є членами 23 Регіональних асоціацій, з яких і отримують зарплатню. Майже всі лікарі надають медичні послуги пацієнтам з обома видами страхування, а медичні картки зберігаються саме в найчастіше відвідуваного фахівця.

Лікар у приватному кабінеті є і працівником (як лікар), і менеджером (як власник цього кабінету), і підприємцем (що продає населенню ті чи інші медичні послуги).

Сімейним лікарям належить більше половини всіх приватних кабінетів. Як правило, сімейний лікар являється першим лікарем, до якого приходить хворий, і якщо лікар не може самостійно допомогти пацієнтові, він дає направлення до лікаря-спеціаліста.

Лікар-спеціаліст може працювати як самостійно, так і в групі з іншими лікарями (таких 25%), утворюючи, таким чином, вже цілі медичні центри. В одному приватному кабінеті також можуть працювати лікарі суміжних спеціальностей (наприклад, ортопед і терапевт, чи хірург і гінеколог, але ніяк не офтальмолог і гінеколог.

Приватні кабінети, в цілому, влаштовані стандартно, мають кілька оглядових кімнат, кімнату очікування і ресепшн, де секретарі записують хворих. В залежності від спеціалізації кабінети оснащуються сучасною діагностичною технікою, яка не тільки допомагає лікареві в роботі, а є ще й вагомим «візуальним» аргументом для пацієнта при виборі лікаря. Приватні кабінети можуть розташовуватися де завгодно, починаючи від житлових будинків і закінчуючи бензозаправками.

Приблизно 5% всіх лікарів, що приватно практикують, мають право лікувати своїх хворих у стаціонарах (Belegarzt). Так, наприклад, лікар-хірург може проводити дрібні хірургічні втручання у себе в кабінеті, а от тяжкі втручання той же лікар має право виконувати лише в лікарні. Після цього лікар відвідує даних хворих раз-двічі на день, а лікарі, що працюють при лікарні, спостерігають за цими пацієнтами в інший час.

Лікарень у Німеччині понад дві тисячі. Всі німецькі лікарні можна розподілити на такі категорії: громадські, благодійні й приватні. Останні, зазвичай, являють собою невеличкі клініки, керовані за всі принципам комерційних підприємств. Благодійні мало чим відрізняються за організацією від приватних клінік, основними є відмінності у фінансуванні. Благодійні госпіталі фінансуються некомерційними організаціями, такими як Червоний хрест, або із церковних бюджетів. Проте, всі пацієнти, незалежно від виду страхування, мають право вибору між громадськими, благодійними й навіть приватними лікарнями у своєму регіоні, якщо ці установи схвалені місцевим фондом державного обов’язкового страхування.

У 2001 році 54% всіх медичних ліжок, виділені на пацієнтів із гострими патологіями, перебували у громадських госпіталях, 38% – у благодійних і ще 8% – у приватних клініках. Слід зазначити, що і в звичайних лікарнях майже завжди виділяється певна кількість ліжок для пацієнтів із приватними страховками.

Якість послуг у всіх типах клінік приблизно однакова, а головне — пацієнт має право самостійно вибрати клініку для лікування, абсолютно не прив’язуючись до регіону проживання. Клініки можуть бути як вузькоспеціалізовані, так і широкопрофільні. Об’єднує їх одне — всі влаштовані вони за останнім словом техніки і, як правило, зі свіжим ремонтом.

Клініки можуть надати більш технологічну меддопомогу, ніж приватні кабінети. Якщо клініка хірургічного профілю, то зазвичай у ній є мінімум три операційних зали, комп’ютерний томограф, рентген-установка і звичайно ж УЗД-апарати. Операції, які вимагають тривалого наркозу або подальшого спостереження в реанімації, завжди проводяться в клініках. Особливим статусом володіють університетські клініки, які є не тільки центрами надання високотехнологічної допомоги, але так само мають величезний науково-дослідний потенціал. Саме в таких клініках розробляються новітні методики лікування. Деякі університетські клініки настільки величезні, що утворюють цілі медичні кампуси. в них є навіть вулиці з поштами, ресторанами, перукарнями та магазинами.

Незалежно від землі (адміністративна одиниця в Німеччині) та форми власності, клініки Німеччини дуже схожі між собою. Розташування шаф з медпрепаратами, постів медсестер, облаштування операційних і планування палат в Німеччині стандартизовані. Звичайно ж, різниця є, але вона незначна. Деякі клініки намагаються залучити більше нових пацієнтів гарним дизайном або вишуканою кухнею. В таких клініках іноді виникає сумнів, перебуваєш ти в лікарні або готелі класу «люкс».

Що ж стосується медичного персоналу, то в лікарнях, на відміну від приватних кабінетів, працюють в основному лікарі без спеціалізації (Assistenzarzt), але під керівництвом досвідчених і вузькоспеціалізованих лікарів.

І робота найманим лікарем в лікарні, і «підприємництво» в приватному кабінеті мають свої плюси і мінуси.

Працюючи на себе, лікар є сам собі начальником, не має нічних чергувань і, як правило, вільний на вихідних. Заробіток такого лікаря залежить від того, як його люблять пацієнти, але як правило, він вищий, ніж у лікарів, які працюють при клініках.

У лікарні ж лікар не думає про нарахування зарплати своїм співробітникам і займається виключно медичною роботою. Але над цими лікарями завжди є старші лікарі, які вказують їм, як, де і що потрібно робити. Крім цього, лікар не має стабільного графіку роботи і, найчастіше, 1-2 рази на тиждень у нього є нічне чергування.

Більшу частину термінової допомоги надають приватні лікарі у своїх кабінетах. У вихідні дні та вечірній час існують чергові лікарські кабінети за всіма напрямками медицини. Пацієнту необхідно зателефонувати на єдиний черговий номер в його місті, де йому скажуть адресу найближчого чергового лікаря. У нічний же час хворий звертається за допомогою до лікарні.

Існує також рятувальна служба (Rettungsdienst) – аналог української екстреної медичної допомоги, котра покликана допомогти у випадках, що потрекують негайного втручання.

Якщо хворий перебуває у вкрай важкому стані або в силу якихось причин не може самостійно пересуватися – то невідкладну допомогу надає рятувальна служба, але потрібно зазначити, що це має бути дійсно випадок, що загрожує життю. На простий виклик з високою температурою карета швидкої допомоги просто відмовиться приїжджати, і порекомендує випити чогось жарознижуючого та відправитися в найближчий приватний кабінет.

Девізом роботи служби швидкої допомоги в Німеччині можна назвати – «якщо ви можете дістатися самі до лікарського кабінету або лікарні, ви не маєте права викликати швидку».

На більшості машин швидкої допомоги (Krankenwagen) працюють так звані медичні рятувальники (Rettungssanitäter), що відповідає нашому фельдшеру. Якщо випадок тяжкий, то додатково на легковому авто приїжджає лікар (Notarzt), який надає першу допомогу і вирішує питання про подальшу госпіталізації.

Машини швидкої допомоги є не чим іншим, як міні-реанімаціями на колесах. У кожній машині є дефібрилятор і набір для інтубації. Існують також і вузькоспеціалізовані автомобілі, наприклад, пересувний міні-томограф, який використовують для надранньої діагностики інсульту у хворих, таким чином економлячи час для вибору правильної тактики лікування.

Невідкладна допомога в Німеччині надається абсолютно всім, незалежно від наявності медичної страховки (наприклад, нелегалам), але по одужанню такому пацієнтові буде надіслано рахунок на дуже значну суму. Те ж стосується алкогольних отруєнь – допомога, звичайно, буде надана, але «бідоласі, який перепив», ще довго доведеться розплачуватися за свої слабкості.