Приватне медичне страхування

Повне медичне страхування у приватній компанії доступне тим, хто не має полісу ДОС, тобто населенню з доходами, які перевищують встановлений рівень, приватним підприємцям і державним службовцям. На сьогодні у Німеччині працює близько 50-ти приватних організацій, які пропонують медичне страхування з різними діапазонами покриття витрат – від найбільш елементарних до оплати всіх медичних послуг.

З іншого боку, власники державних страхових полісів можуть придбати додаткову приватну страховку, що дозволяє отримувати послуги, які не входять у стандартний перелік ДОС (наприклад, перебування в індивідуальній чи двомісній палаті, консультації науковців, додаткові відшкодування за призначувані препарати). Примітно, що майже 20% населення, застрахованого в ДОС, має додаткову приватну страховку в тій чи іншій формі.

На відміну від ДОС, у приватній компанії внески залежать від ступеню ризику, віку, статі та стану здоров’я претендента на отримання страхового полісу. До того ж, приватна страхова організація може взагалі відмовитися від надання послуг чи може радикально змінювати їх умови особам з деякими демографічними даними. Важливо, що пацієнти, перейшовши на приватне медичне страхування, до кінця життя вже не має права повернутися до ДОС. Проте є деякі винятки, що стосуються громадян, молодших 56-ти років, у разі втрати ними роботи, чи більш літніх осіб, якщо рівень їх доходів знизився до рівня, який не дозволяє оплачувати медичне страхування в недержавних організаціях. Важливе значення має і те, що власники приватних страхових полісів повинні ще робити додаткові внески за іншого члена подружжя та дітей. До того ж, оплата медичних послуг спочатку здійснюється самим пацієнтом, і лише потім хворий може отримати компенсацію від страхового агента.

Приватні страховки можуть собі дозволити тільки люди з високою зарплатою: підприємці та чиновники. Їх місячні внески не потрапляють у державні лікарняні каси, які якраз і працюють за принципом соціальної солідарності, і де застраховані безробітні, літні й тяжкохворі люди. Тому держава зобов’язала приватні страхові компанії пропонувати медичні страховки і слабозахищеним в соціальному плані пацієнтам. Проте стати власником приватної медичної страховки людям з невеликими доходами все ще дуже важко.

Отже, основними рисами німецької системи медичного страхування є:

1. Всі фонди страхування від хвороби, або лікарняні каси, на 97% фінансуються за рахунок внесків застрахованих і роботодавців. Внесок тієї й іншої сторін рівний. У сумі він складає 12,9% від фонду заробітної плати.

2. Страхування через лікарняні каси є обов’язковим для всіх осіб, які працюють по найму, з місячним доходом до 4750 марок. Страховий внесок залежить від доходу, але до певної межі. Доход понад цю суму при розрахунку страхового внеску до уваги не береться. Застрахованими є також всі утриманці.

3. Особи з більш високим доходом мають право вийти із системи обов’язкового страхування і купити поліс у приватного страховика. Такий вихід є необоротним.

4. У приватному страхуванні тариф диференціюється за віком і кількістю утриманців, але не за рівнем доходу.

5. Нині у Німеччині діє 56 приватних страхових компаній з кількістю застрахованих близько 5,9 млн. чоловік (або 10% населення). Ще близько 4,7 млн. чоловік користуються приватним страхуванням на доповнення до основного.

6. Обов’язкове страхування через хворобу поширюється також на безробітних, пенсіонерів, інвалідів і незаможних. Їх страхують фонди соціального страхування.

7. Фонди забезпечують страхове відшкодування за усіма видами медичної допомоги, а саме: амбулаторний прийом, стоматологічна допомога, лікарняне обстеження, санаторно-курортне лікування в установах, які мають договори з ФСХ, офтальмологічну допомогу, медичні пристрої.

8. Пацієнт вільний у виборі лікаря і лікарні.

9. Фонди страхування покривають не більше половини всіх витрат на охорону здоров’я, решту – приватні страховики, фонди соціального страхування і ресурси державного бюджету (вони забезпечують лікарням фінансування капітальних вкладень).

10. Лікарняні каси є самокерованими, самофінансованими, непідприємницькими організаціями. Механізм самоврядування залежить від типу фонду. У територіальних, фірмових і професійних ФСХ 50% членів Ради управління обирається адміністрацією підприємств, 50% – трудовими колективами. У замісних фондах вся адміністрація складається із застрахованих.

11. Система охорони здоров’я Німеччини, на відміну від США, домоглася контролю за зростання витрат на охорону здоров’я завдяки унікальній організації – постійно діючій національній конференції під назвою «Погоджена дія». Підставою для її роботи є стаття Закону «Про соціальне страхування», відповідно до якої витрати на медичну допомогу не повинні зростати швидше, ніж заробітна плата у країні. Конференція проводить сесії, на яких може виступити будь-який бажаючий. Її існування стало можливим завдяки високому моральному рівню нації, політичній і цивільній свідомості. Робота конференції широко висвітлюється в ЗМІ. Насамперед, виступає міністр праці і соціального розвитку, далі – представники всіх зацікавлених структур, у тому числі страхових організацій. Сторони домовляються про тарифи і заходи, необхідні для обмеження зростання витрат. Результатом сесій є випуск тарифікатора медичних послуг, за допомогою якого не допускається неконтрольоване зростання витрат на медичне обслуговування.

Таким чином, у Німеччині склалася обов’язкова за правовим статусом, змішана за джерелами фінансування, загальна за охопленням населення і видами медичної допомоги система страхування через хворобу.