71. Запобіжні заходи в господарському судочинстві

Засоби забезпечення – це термінові тимчасові заходи, спрямовані на забезпечення позову або майнових прав заявника. Вжиття засобів забезпечення є певною процесуальною гарантією забезпечення позову або майнових прав заявника, тобто гарантією захисту реального поновлення порушених матеріальних прав та охоронюваних законом інтересів зацікавлених осіб. З цією метою та як попереджувальний засіб від завдання значної шкоди заявникові, господарське процесуальне законодавство визначає підстави для застосування заходів забезпечення, а саме: невжиття таких заходів може ускладнити або навіть унеможливити виконання рішення господарського суду або не відвернути завдання значної шкоди заявникові.

Перш за все, проблеми виконання судового рішення виникають у справах майнового характеру. Попри наявність судового рішення, яким відповідача зобов’язано здійснити певні дії (сплатити борг, передати майно) або утриматися від їх здійснення, на момент примусового виконання цього рішення може з’ясуватися, що реальне поновлення прав позивача є неможливим, оскільки у відповідача відсутні необхідні кошти або спірне майно.

Другою підставою для застосування засобів забезпечення є наявність реальної загрози завдання значної шкоди заявникові.

Запобіжні заходи вживаються господарським судом за заявою особи, яка має підстави побоюватися, що подання необхідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, а також підстави вважати, що її права порушено або існує реальна загроза їх порушення. Тому тягар доведення, за наявності підстав для вжиття заходів забезпечення, покладається на особу, яка подала заяву про вжиття запобіжних заходів. Звернення до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів здійснюється за загальними правилами, передбаченими розділом VIII Господарського процесуального кодексу України, за винятком відмінностей та особливостей, передбачених ст. 43-1.

У разі невідповідності заяви про вжиття запобіжних заходів установленим вимогам до форми та змісту або ненадання належним чином оформленого документа про сплату державного мита, господарський суд виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. У разі невиконання вимог господарського суду про усунення недоліків, установлених під час подання заяви, у визначений судом термін, заява вважається неподаною і повертається ухвалою заявникові.

За результатами розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд, окрім загально встановлених реквізитів, має зазначити обрані запобіжні заходи, підстави для їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо таку призначено. Окремо слід звернути увагу, що господарський суд має зазначити строк, протягом якого заявник повинен подати до господарського суду позовну заяву відповідно до вимог, стосовно до яких вжито запобіжних заходів. Цей строк не може перевищувати 10 днів і відраховується від дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Позовна заява має бути подана до господарського суду з дотриманням вимог територіальної підсудності справ господарським судам. Разом із позовом заявник має подати до господарського суду копію ухвали про прийняття позовної заяви до провадження. За умови пред’явлення позову вжиті господарським судом запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову.

За наслідками розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, яка підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відмова господарського суду щодо вжиття запобіжних заходів не позбавляє заявника права повторно звернутися до господарського суду з аналогічними вимогами в разі виникнення підстав для вжиття запобіжних заходів, наприклад, виявлення майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Вжиття певного запобіжного заходу (декількох заходів) або заміна одного заходу іншим має визначатися судовою інстанцією з врахуванням призначення, характеру оспорюваного зобов’язання та властивостей спірного майна.

Ухвала господарського суду про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення має бути конкретно визначеною та відповідати нормам, які регулюють питання виконання судових рішень. Тому в резолютивній частині ухвали господарській суд має чітко визначити коло суб’єктів, зобов’язаних здійснити певні дії або утриматись від виконання певних дій. Така вимога направлена на реальне виконання судового акту.

Сторони судового процесу мають право оскаржити в апеляційному порядку такі процесуальні документи:

ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів;

ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів;

ухвалу про зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Цікаво те, що на стадії апеляційного провадження, в разі перегляду ухвали про вжиття запобіжних заходів, апеляційний господарський суд не зупиняє виконання зазначеної ухвали. Водночас, у випадку оскарження ухвали про скасування запобіжних заходів або їх зміни, апеляційному судові надано право вирішувати питання про зупинення виконання відповідної ухвали. Оскільки повноваження апеляційного господарського суду регламентовано нормами господарського процесуального законодавства, виникають проблеми в зупиненні виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Дотепер лише суд касаційної інстанції вирішував питання зупинення виконання судового рішення до його перегляду в порядку касації. На стадії апеляційного провадження зупинення виконання судового рішення унеможливлюється тим, що апеляційний господарський суд здійснює перегляд судових рішень, які не набрали законної сили. До того ж, норми процесуального законодавства не містять чіткого визначення підстав, відповідно до яких апеляційний господарський суд має зупинити виконання ухвали.