КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат

з предмету: Світова культура і мистецтво

на тему: «Культура і мистецтво епохи Відродження»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 2 курсу, Т02-13 групи

Василенко Анна Андріївна 

Перевірив: проф. Терещенко Ю. І.

 

КИЇВ – 2015

План

1. Характеристика епохи Відродження

2. Портретний жанр

3. Художній метод епохи Відродження

4. Основні етапи розвитку мистецтва Відродження

4.1 Раннє Відродження

4.2 Високе Відродження

4.3 Пізніше Відродження

4.4 Північне Відродження

Список використаної літератури

1. Характеристика епохи Відродження

Західноєвропейська культура XIV-XIV ст. отримала назву культури Відродження. Термін «Ренесанс» (Відродження) вперше вжив Д. Вазарі в книзі «Життєпис найбільш знаменитих живописців, творців і архітекторів» (1550 р.): малося на увазі відродження античної культури в нову історичну епоху. Виділяють такі основні етапи Ренесансу: Раннє Відродження (Петрарка, Альберті, Боккаччо), Високе Відродження (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель), Пізніше Відродження (Шекспір, Сервантес).

Ренесанс виникає в Італії, а потім розповсюджується в інших країнах Європи: Англії, Німеччини, Франції, Іспанії і т. д., знаходячи національні риси й особливості. Культура епохи Відродження багато в чому виявилася протилежною культурі середньовіччя, бо авторитету духовного писання і церкви було протиставлено індивідуальне право людини на власне життя і духовна творчість.

В епоху Відродження культура остаточно втрачає культовий, священний характер і стає «витвором» людини, його «мудрістю» і «діянням». На думку гуманістів, саме Людина є справжнім творцем культури і вінцем усього світобудови. Тому сама культура орієнтується на індивідуальний тип духовної діяльності, який стає основоположним для всього подальшого культурного розвитку. Уявлення про людину як про вільну і самостійної особистості, здатної ціною власних зусиль виходити за свої фізичні кінцеві межі, стало головним відкриттям гуманізму і означало народження нового погляду на людину, її природу і призначення в світі.

Однак зароджується капіталістична економіка спиралася на людей третього стану, які були нащадками бюргерів, що вийшли з середньовічних кріпаків і переселилися в міста. З цього вільного населення перших міст розвивалися перші елементи буржуазії, якій були властиві, в першу чергу, прагматизм і обачність, чужий трагізм світовідчуття і пошуки духовності. З одного боку, зростало повагу до людини, здатного змінити світ і свою власну долю, з іншого - ці люди нерідко виявлялися не приземлена і далекими від романтики і прагнення до духовного самовдосконалення, без якого людина не могла стати Людиною.

Ідеалом Ренесансу явився образ Людини універсального, самого себе творить. Високо цінувалося освіта (але вже світське), розвиток моральних якостей і всебічно розвинених інтересів особистості, її фізична досконалість. Цей образ був не стільки прямим відображенням епохи, скільки великої мрією гуманістів, знаходячи в мистецтві живу плоть і кров. Ось чому саме мистецтво більш інших форм духовної культури тієї епохи змогло відобразити дух Ренесансу.

Істотне значення в епоху Відродження мали не тільки її ідеї, але й практичне їх втілення. Леонардо да Вінчі зазначав: «захоплюється практикою без науки - немов керманич, ступає на корабель без керма або компаса». Своїм інтересом до античності видатні діячі Відродження поклали початок нової гуманітарної, світської культури, зверненої до людини і виходить із нього. Людство знову відчуло потребу в мистецтві втраченого «золотого століття» античної культури з притаманним йому наслідуванням тілесним фізичним формам природного світу, які сприймаються безпосередньо органами чуття.

Створене людиною, на думку гуманістів епохи Відродження, зрівнює його з Богом, бо своїми працями він завершує справу творення світу. Завдяки своїм здібностям людина поліпшує, облагороджує і вдосконалює те, що безпосередньо дано природою, вважали гуманісти, він здатний піднятися над обмеженістю свого фізичного існування, роблячи крок у бік свободи. Звертаючись до спадщини античної культури, гуманісти з особливою повагою ставилися до Платона, Аристотеля, Лукрецію та іншим авторам тієї епохи. Їх приваблювала не тільки глибина їх концепцій, але і всебічна освіченість і тонкий смак, вміння створювати філософські та естетичні теорії і одночасно розбиратися в сучасному їм мистецтві, доводячи нерозривний зв'язок теорії і практики.

Відроджуючи античну традицію розглядати мистецтво як відображення життя, гуманісти не наслідували її сліпо. На їхню думку, мистецтво не просто уподібнюється реальних предметів і людині, а прагне дзеркально відобразити загальне, не забуваючи при цьому і про індивідуальне. Художній метод Ренесансу не копіює художній метод античності, зводячи її принципи в абсолют, а творчо їх розвиває. Античність узагальнила та раціонально сконструювала свої художні образи в мистецтві з позиції узагальненого ідеалу, створивши свої шедеври. А Відродження зуміло відобразити людини і реальність з позиції вже нового естетичного ідеалу, концентруючи увагу, з одного боку, - на їх індивідуальності й неповторності, розглядаючи людину як унікальне творіння природи і Бога, а з іншого, розуміючи, що реальна людина часто настільки недосконалий, що мистецтво має сконструювати окремі його риси в загальне ціле.