2.7. Попит на продукцію монополіста

 

Ціноутворення в умовах монополії здійснюється як результат реалізації монопольної влади. Тобто фірма, змінюючи обсяг випуску, може впливати на рівень цін.

Крива попиту монопольної фірми має спадний характер, що зумовлено збігом ціни із середнім прибутком фірми (рис. 2.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис 2.1. Графік попиту на продукцію монополіста:

Р — ціна; Q— обсяг випуску; D — крива попиту.

 

При зміні обсягу попиту   відбувається зміна ціни  .

При встановленні цін монополіст стоїть перед дилемою: високі ціни, з одного боку, збільшують монопольний прибуток, а з іншого — стають привабливими для конкурентів, тобто знижують бар'єр входу до галузі.

Іноді фірма в умовах монополії може встановити ціну на рівні, який забезпечує отримання короткострокового прибутку й отримання чистого економічного прибутку до тієї пори, поки ціни знову не знизяться. Фірма повинна змиритися з тим, що рано чи пізно на ринку з'являться конкуренти і частина прибутку перепадатиме їм.

Дуже часто так фірми і діють. Багато таких прикладів спостерігається в галузях, які виробляють побутову електроніку. Фірма, що першою поставила на ринок стереотелевізори, тощо, практично завжди встановлює на них високу стартову ціну.

Швидко на ринок виходять фірми, які пропонують аналогічну продукцію. Ринок перетворюється в олігополію, де фірмі-лідеру може належати значна частка.

Однак у ситуації відкритої монополії у фірми є й інший вибір. Замість того, щоб встановити ціну на рівні, який дає можливість отримувати короткостроковий максимальний прибуток, фірма може встановити дещо меншу ціну. У цьому випадку прибуток буде дещо меншим за обсягом, але ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів.

Така стратегія має назву лімітуючого ціноутворення, оскільки вона обмежує короткостроковий прибуток з метою ускладнення входу в галузь можливих конкурентів.

Така ситуація найпривабливіша для тих монополістів, які мають переваги перед можливими конкурентами у всьому, що пов'язане з витратами.

 

2.8. Цінова дискримінація. Види цінової дискримінації

 

Монополісти з метою збільшення свого прибутку досить широко використовують цінову дискримінацію.

 

Цінова дискримінація — принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами.

Ця дискримінація зумовлена як цілеспрямованою діяльністю виробника, так і характеристиками споживачів.

 

Для впровадження цінової дискримінації необхідні такі умови:

 

·        існування формальної ознаки, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

·        заборона перепродажу блага (інакше ті, хто має можливість купувати його за нижчою ціною, перепродували б його іншим покупцям, а монополіст втратив би всю вигоду).

 

Отже, продавець повинен мати можливість ділити покупців на групи, виходячи з урахування попиту на товари. Після цього тим покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде запропонована висока ціна, а тим, чий попит еластичний, - нижча.

 

Цінова дискримінація першого ступеня (досконала дискримінація) існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу з цін, за якою споживач погоджується купували певну одиницю товару або послугу.

 

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціпи залежно від обсягів продажу.

Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити при збільшені обсягу.

 

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку.

Це найпоширеніший варіант цінової дискримінації, який застосовується, наприклад, на ринках авіа- і залізничних перевезень. Звичайно, у цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.