2.3. Характеристика суїцидної поведінки

До аутодеструктивної девіантної поведінки крім адикцій від­носиться і суїцид схильність до самогубства. Самогубство - явище суто антропологічне і не спостерігається у тварин. Це свідоме позбавлення себе життя. Самогубство слід розглядати у рамках комплексної проблеми суїцидної поведінки, яка вклю­чає суїцидні думки, суїцидні приготування, наміри та власне акти позбавлення себе життя. Суїцидні дії включають суїцидну спробу . Цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не завершується смертю, і завершений суїцид нідії, що призводять до смерті. Суїцидні прояви включають суїцидні думки -- пасивні фантазії на тему своєї смерті (на зразок: "добре було б заснути і не прокинутись"), переживан­ня, суїцидні тенденції (задуми — продумування способу, часу та місця самогубства, та наміри - коли до замислу приєдну­ється польовий компонент і з'являється готовність перейти до реалізації наміченого). Період від виникнення суїцидних думок до спроб їхньої реалізації називається пресуїцидом Він може тривати від декількох хвилин до декількох місяців.

Суїциди поділяються на істинні, демонстративні, прихо­вані. Істинний суїцид спрямовується бажанням вмерти. Йому завжди передують пригнічений настрій, депресія, пере­живання щодо сенсу життя. Демонстративний суїцид не є пов'язаним з бажанням померти, а виступає у якості шантажу або засобу звернути увагу на свої проблеми Смерть в останньо­му випадку може бути лише випадковою. Прихований суїцид - це дії. які супроводжуються високою вірогідністю смерті, це поведінка пов'язана з ризиком, грою зі смертю, А. Є. Лічко крім названих виділяє І це афективну форму, яка виникає під впливом сильної психотравмуючої ситуації.

Чинники ризику суїцидної поведінки особистості:

• наявність попередніх спроб суїциду в людини;

• сімейна історія суїциду;

• кризова ситуація (невиліковна хвороба, смерть близької лю­дини, безробіття та фінансові проблеми, розлучення);

• сімейний чинник (дитячі травми, хро­нічні конфлікти, дисгармонійне виховання);

• емоційні порушення (передусім, депресія);

• психічні захворювання (алкоголізм, наркоманія, шизофренія);

• соціальне моделювання (демонстрація суїциду, засоби масо­вої інформації, зображення в літературних творах "ефект Вертер" (Гете "Страждання молодого Вертера")

Суїцид може бути проявом гострих або хронічних психіч­них розладі». Високий ризик самогубства відмічається у людей, з депресивним або психотичним станом.

Депресія переживається суб'єктивно як пригнічений на­стрій, як стан безнадійності, безпорадності, провини. У якості провідного для діагностики депресії дослідниками називається соматичний сидром. У конкретної особи не менше двох тижнів повинні мати місце три і більше її ознак:

• зниження інтересів або задоволення від діяльності, зазвичай приємної;

• відсутність реакції на діяльність, події, які в нормі її викли­кають;

• пробудження вранці за дві та більше години до необхідного часу;

• виразна зовнішня психомоторна розгальмованість та ажита­ція;

• помітне зниження або підвищення апетиту;

• зниження ваги;

• помітне зниження лібідо;

• зниження енергії;

• підвищена втомлюваність.

Додатково до соматичних виділяються психологічні ознаки депресії: зниження самооцінки; безпідставне почуття самоосу­ду; надмірне неадекватне почуття провини; думки про смерть, що повторюються, суїцидна поведінка; нерішучість, порушен­ня ясності та ефективності мислення, яке може бути настільки виразним, що приймається за органічну деменцію, спотворене сприймання реальності - фіксація на проблемі, "тунельне ба­чення" - феномен звуженої свідомості, коли індивід сприймає все через призму психотравмуючої ситуації, інше втрачає для неї будь-який сенс.

Па особливості суїцидної поведінки істотно впливає вік. Так, підвищена суїцидна готовність підмічається у юнацькому та похилому віці. Суїцидна активність виразно зростає до 11-15 років і досягає максимуму у 16 - 19-тирічному віці.

Самогубство у дитячому віці спонукається гнівом, страхом, бажанням покарати себе або інших, а також депресивними ста­нами. Ознаками депресії у дітей можуть бути: смуток, порушення сну, апетиту, зниження ваги, соматичні скарги, страх невда­чі, зниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або відторгнутості, надмірна самокритичність, замкнутість, занепокоєння, агресивність.

Іншу картину суїцидної поведінки ми спостерігаємо у під­літків. У них спроби самогубства зустрічаються значно частіше, ніж у дітей, переважно мають демонстративний характер, при цьому лише незначна частина з них (1%) досягає своєї мети. У 49% підлітків (за даними А. Є. Лічко та А. А. Александрова) суїцидні дії були зумовлені гострою афектною реакцією. У гру­пі підлітків також зростає роль психічних розладів, зокрема, депресії. До дитячих ознак депресії у підлітковому віці дода­ються ще наступні: почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на дрібницях, схильність до бунту та неслухняності, зловживання алкоголем та наркотиками.

Значною мірою на суїцидну поведінка підлітків впливають міжособистісні стосунки з однолітками та батьками. Важливим чинником виступає також підліткова субкультура. У зв'язку з цим О. В. Змановська у якості прикладу наводить випадок са­могубства декількох дівчат, які цим наслідували свого куми­ра відомого співака. У молодому піці суїцидна поведінка часто пов'язана з інтимно-особистісними стосунками, наприклад, з не­щасним коханням.

Психологічним новоутворенням юнацького віку є форму­вання світогляду, пошуки сенсу життя. Іноді роздуми про влас­не існування під впливом серії невдач у різних сфера провоку­ють депресивні стани. Виразність депресії часто є показником серйозності суїцидної загрози.

Соціологи відмічають зв'язок між частотою суїцидних спроб у суспільстві та соціальними умовами. Так, згуртованість су­спільства, яка має тенденцію зростати в умовах загальної небез­пеки (наприклад, війни) або загальної спрямованості на досяг­нення певних цілей, знижують частоту самогубств. Коли ж згур­тованість суспільства слабне, Індивід відходить від соціального життя і ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального блага, що може стати причиною рішення піти з життя. Так, по­силюють схильність до самогубства економічні кризи.

В екстремальній ситуації одні особи за рахунок пластичності та наявних резервів зберігають попередній загальний рівень адаптації, інші - тимчасово знижують рівень, але без руйнування основних напрямків адаптації. У цьому випадку дезадаптація не призводить до хвороби, не породжує патологічних ({юрм адаптації.

Якщо ж екстремальні навантаження поєднуються з індивідуальними проблемами (наприклад, неврозами), зниженням плас­тичності, вірогідність порушення значно зростає. Тоді соціально-психологічна дезадаптація веде за собою якісну трансформацію процесу пристосування, появу патологічних форм адаптації. Конфлікт, який перевищує поріг дезадаптації особистості, є кри­зовим. В умовах неможливості реальним способом змінити кон­фліктну ситуацію єдиною реакцією, яка замінює собою усі інші дії, виявляється суїцид як засіб усунення всякої діяльності,

Опишемо узагальнений психологічний портрет суїцидета. Це сенситивна, емпатійна людина зі зниженою здатністю переносити біль, її відрізняє наявність глибокого внутрішнього конфлікту між низькою самооцінкою та високою потребою у самореалізації, який, в свою чергу, посилює тривожність, при­гніченість, відчуття безпорадності, схильність фіксуватися на проблемах. Активному виходу з депресивного стану, докладан­ню зусиль для подолання проблем, з одного боку, перешкоджає песимізм, а з іншого — слабкість вольової регуляції. Ускладнює ситуацію амбівалентне ставлення до суїциду та схильність до аутоагресії. Варто підкреслити, що наведений портрет е прямо протилежним характеристиці антисоціальної особистості.

Слід зауважити, що суїцид змінює життя усієї родини, робить її заручником. Частина емоційних переживань людей, близьких суїциденту, є тимчасовими, інші тривають декілька ро­ків, деякі - все життя. Кожний член сім'ї платить за це певну психологічну ціну. К. Лукас та Г. Сейген називають це угодою (оборуткою). Спостерігаються наступні моделі небажаної новедінки у відповідь на самогубство близької людини:

• пошук людей, які можуть бути відповідальними за смерть са­могубця замість прийняття того, що сталось, як особистої волі суїцидента;

• прийняття трауру на довгі роки замість того, щоб п родом-жувати жити;

• переживання провини та самозвинувачення, картання себе;

• соматизація - занурення в хворобу замість спонтанного ви­раження почуттів;

• самообмеження — уникнення радості життя;

• втеча в роботу, в сексуальні зв'язки, в адикцію — замість того, щоб визнати та виразити свої почуття;

• нарешті, новий суїцид - "ти помер, отже помру і я"

Отже, до основних видів девіантної поведінки відносяться деструктивна, яка наносить шкоду суспільству та його членам, й аутодсструктивна, яка н першу чергу негативно впливає на самого девіанта.