4. Оборотні активи та оборотні кошти підприємства

Оборотні активи – активи, які є або грошовими коштами, або можуть бути перетвореними в них впродовж одного року або одного операційного циклу.

Структура оборотних активів: запаси, дебіторська заборгованість та грошові кошти.

Структура запасів: виробничі запаси, поточні біологічні активи, незавершене виробництво, готова продукція, товар.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які заборгували підприємству певні суми грошових коштів.

Дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів на певну дату.

Грошові кошти – кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для здійснення поточних операцій.

Норматив оборотних коштів – мінімальна, але достатня для забезпечення безпе6ребійної роботи підприємства потреба в оборотних коштах.

Методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний (до­слідно-статистичний), метод прямого рахунку та коефіцієнтний.

Аналітичний (до­слідно-статистичний) метод передбачає аналіз наявних необоротних активів із наступним коригуванням їх окремих елементів.

Метод прямого рахунку — це роз­рахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів.

Види запасів на підприємстві: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий).

Транспортний запас створюється на період від моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

Поточний запас створюється на період між двома черговими поставками. Величина поточного запасу приймається у половинному розмірі від домовленого із постачальниками періоду поставок.

Підготовчий (технологічний) запас створюється на період, необхідний для приймання, складування та підготовки матеріальних ресурсів до виробничого використання.

Резервний (страховий запас) формується на випадок можливих перебоїв у постачанні.

Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового пе­ріоду нормативів власних оборотних коштів за допомогою коефіцієнтів, які встановлюються відповідно до змін в цьому періоді умов діяльності підприємства, що впливають на величину цих коштів.

Коефіцієнт оборотності – результат ділення чистого доходу від реалізації продукції за певний період на середній залишок оборотних активів за той самий період.

Коефіцієнт завантаження – показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта обо­ротності.

Тривалість одно­го обороту (швидкість обороту) оборотних активів – співвідношення кількості днів у розрахунковому пер­іоді (для кварталу — 90 днів, року — 360 днів) і коефіцієнта обо­ротності за той самий період.

5. Доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи - збільшення активів внаслідок виробництва і продажу товарів чи послуг в рамках основної діяльності підприємства.

Витрати – зменшення активів та/чи збільшення зобов’язань, пов’язане із веденням основної діяльності підприємства.

Витрати – це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах певного напряму діяльності.

Фінансові результати діяльності підприємства визначаються як:

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Збиток - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Зовнішні (явні) витрати – грошові платежі постачальникам факторів виробництва.

Внутрішні (неявні, імпліцитні, упущена вигода) витрати – упущена вигода, на яку йде фірма, обравши даний варіант використання виробничих ресурсів.

Постійні витрати – це витрати, які залишаються незмінними незалежно від обсягів виробничої діяльності.

Змінні витрати – це витрати, які змінюються залежно від обсягів виробництва.

Точка беззбитковості – це обсяг продажу, при якому доходи почнуть перекривати понесені постійні і змінні витрати.

Прямі витрати – витрати пов’язані виключно з певним конкретним продуктом, або виникають в межах конкретного структурного підрозділу і їх можна віднести на цей центр витрат.

Непрямі витрати – витрати, які відносяться на більш ніж один продукт чи підрозділ.

Витрати операційної діяльності підприємства себе включають: 1) собівартість реалізованої продукції; 2) адміністративні витрати; 3) витрати на збут; 4) інші операційні витрати.

Собівартість реалізованої продукції включає: 1) виробничу собівартість продукції; 2) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати; 3) наднормативні виробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції включає усі прямі та змінні витрати, які можна віднести до витрат на продукцію:

Елементами витрати операційної діяльності: 1) матеріальні затрати; 2) витрати на оплату праці; 3) відрахування на соціальні заходи; 4) амортизація; 5) інші операційні витрати.

Управління витратами — це процес прогнозування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження.

6. Планування діяльності підприємства

Планування – процес визначення цілей підприємства та обґрунтування найоптимальніших способів їх досягнення.

План – це кількісний вираз цілей та обґрунтування шляхів їх досягнення.

Метод планування – спосіб визначення планових показників.

Бізнес-план підприємства — це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

7. Основи управління персоналом підприємства

Кадровий потенціал підприємства – здатність персоналу підприємства забезпечувати досягнення цілей довгострокового розвитку підприємства.

Управління персоналом підприємства включає в себе три основні функціональні блоки: 1) формування персоналу; 2) використання персоналу; 3) розвиток персоналу.

Організація праці – упорядкування процесу праці в просторі і часі.

8. Основи організації оплати праці

Організація оплати праці – порядок, який встановлює взаємозв'язок між мірою праці і мірою її оплати.

Структура заробітної плати: 1) основна заробітна плата; 2) додаткова заробітна плата; 3) інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Елементи тарифної системи: тарифні сітки; тарифні ставки; схеми посадових окладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна сітка – шкала, яка визначає співвідношення в оплаті різних груп працівників в залежності від їх кваліфікації. Вона містить певну кількість розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів.

Тарифний розряд відображає рівень кваліфікації робітника, тобто у робітника вищої кваліфікації – вищий розряд тарифної сітки.

Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного наступного розряду кваліфікації робітників вища від оплати праці робітника 1-го розряду.

Тарифна ставка – норма, яка визначає розмір оплати праці робітника за одиницю часу (годину, день, місяць).

Сутність відрядної форми заробітної плати полягає в тому, що її розмір залежить від кількості ви­робленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості і визначається на основі по­передньо установлених розцінок за одиницю продукції (роботи).

Розмір розцінки залежить від норм затрат праці на виконання одиниці продукції (роботи) і враховує складність та умови праці.

Суть почасової форми оплати праці полягає в тому, що її розмір залежить від кількості відпрацьованого часу.