17. Розкрийте особливості розвитку педагогічної емпатії вихователя

Вихованню емпатійної, співчутливої особистості вихователя важливого значення надавали вчені. Так, Сухомлинський говорив турбота про благополуччя інших людей – одна із найголовніших. В умінні "відчувати душу" іншої людини, у здатності розуміти її душевний стан – одна із найважливіших характеристик особистості. В окресленому ним ідеалі педагога перша і визначальна риса –гуманізм, моральність. Емпатія проявляється у тих емоційних ситуаціях, коли, «людина серцем відчуває найтонші рухи серця іншої людини і відповідає на них власними душевними рухами».радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі.

Амонашвілі говорить про емпатійність як "тепло серця", як "дар відчування іншої людини".

Емпатія – це емоційний відгук однієї особи на переживання іншої. У психології намітилось два підходи у поглядах на емпатію. З позицій першого підходу вона розглядається як процес або стан, для другого підходу характерним є уявлення про цей феномен як про здатність чи стійку властивість особистості. Згідно трактування в основі ієрархічної структурно-динамічної моделі лежить когнітивна емпатія (перший

рівень), що виявляється у розумінні психічного стану іншої людини без зміни

свого стану. Другий рівень емпатії припускає емоційну емпатію, не тільки у

вигляді розуміння стану іншої людини, а й співпереживання і співчуття їй, емпатичного реагування. Третій рівень емпатії – дієва – вища форма, що включає когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. На цьому рівні виявляються реальні поведінкові акти з надання допомоги і підтримки партнерові по спілкуванню.

Особливо важливо формувати емпатійність у майбутніх вихователів дітей дошкільного віку, оскільки діти особливо гостро відчувають потребу у співчутті,

співпереживанні в процесі взаємодії з дорослими та однолітками. Виявлення наявності і закономірностей розвитку і формування емпатійних якостей студентів

педагогічних вузів виступає як умова формування їх професійної придатності, як передумова розвитку педагогічних здібностей.

18. Охарактеризуйте принципи і стилі пед. Спілкування вихователя з дітьми

Принципи:

– гуманізм („не зашкодь”, „не перекладай на інших свої помилки”, „не принижуй гідності людини”);

– оптимізм („не поспішай”, „не забувай, що перед тобою учень або колега”);

– демократизм („відмовся від авторитаризму у взаємовідносинах з учнями і колегами”);

– індивідуально-особистісний підхід („спочатку вивчи, пізнай особистість”, „відмовся від репресивних методів впливу”);

– наступність („учневі й колезі потрібні позитивні уявлення про самого себе й свої можливості”).

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність учителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, ліберальним і демократичним.

За авторитарного стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати.

Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не брати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намагається самоусунутися від керівництва колективом школярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконанням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є засобом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуєте ся на байдужості і незацікавленості проблемами шкільного життя.

Демократичний стиль спілкування передбачає зорієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань. В основі керівництва - опора на ініціативу класу. Демократичний стиль є найсприятливішим способом організації взаємодії педагога і школярів.

Залежно від продуктивності виховного впливу розрізняють такі стилі педагогічного спілкування (В. Кан-Калик):

1. Спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю. Цей стиль ґрунтується на єдності високого професіоналізму педагога та його етичних поглядів.

2. Спілкування на основі товариської прихильності. 

3. Спілкування-дистанція. 

4. Спілкування-залякування.

5. Спілкування-загравання. Сутність його полягає в завоюванні дешевого авторитету в дітей, що суперечить вимогам педагогічної етики.

19. О-те професійно-значущі якості особистості вихователя

До професійно-значущих якостей особистості педагога належать: особистісні,педагогічні, професійні. Слід зазначити, що особистісні якості у педагогічній діяльності невіддільні від професійних. До останніх звично відносять ті, що набуваються у продовж засвоєння знань, умінь, методів діяльності. Серед професійних якостей:володіння методиками навчання, психологічна підготовка,широкий кругозір, педагогічна майстерність, володіння технологіями педагогічної праці, організаторські уміння, педагогічний такт, педагогічна техніка, володіння технікою спілкування та інші якості. Професійно-значимі якості педагога забезпечують повноцінне виконання педагогом своєї професійної функції та обов’язків. До особистісних якостей належать: відповідальність, милосердя, гуманізм, уважність, скромність, дисциплінованість, терпеливість, наполегливість, тощо. Усі основні риси педагога тісно пов’язані між собою, але провідна роль належить світогляду і спрямованості особистості, мотиви, що визначають поведінку і діяльність педагога. Основу педагогічного покликання складає любов до дітей. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно-значущих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість вихователя. Серед таких якостей: педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись почуттями педагогічного обов’язку, вихователь завжди поспішає надати допомогу дітям і дорослим,тим, хто її потребує, в рамках своїх прав і компетенції, він вимогливий до себе, слідує своєрідному кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим проявом педагогічного обов’язку є самовідданість педагога. Вищим виявом професіоналізму педагога виступає його педагогічна культура, яка включає в себе такі основні компоненти: наукова ерудиція, загальна і національна культура, педагогічні здібності, педагогічна майстерність, педагогічна етика, культура мовлення, культура спілкування, духовне багацтво, наукова організація праці, прагнення до самовдосконалення.