2. Історико-етнографічне районування України.
Враховуючи складний і тривалий процес формування етнічної території українців, окремі регіони відрізняються між собою культурою. Історико-етнографічне районування України вивчене недостатньо.
І. Центрально-східний регіон охоплює велику територію: три райони: Наддніпрянщина, Слобожанщина, Південна степова Україна.
ІІ. Другий великий історико-етнографічний регіон України – Українське Полісся – простягається зі сходу на захід через увесь північний край України.
Назва „Полісся” споріднена зі словом ліс (лісиста місцевість).
ІІІ. Західний регіон – найскладніший і найрізноманітніший з етнографічного боку. Він включає декілька природно-географічних зон: Волинь і Поділля, прикарпатську, карпатсько-гірську (Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина) і закарпатську.
3. Усна народна творчість.
Фольклор - цілісна й відкрита жанрова система. Дослідники зазначають, що фольклорний жанр - це сукупність творів, об'єднаних спільністю поетичної системи, побутового призначення, форм виконання і музичної форми.
Фольклорні жанри живуть не ізольовано, а розвиваються в тісних взаємозв'язках. Найпоширеніші в світі і водночас спільні жанри - це міф, обрядова пісня, казка, прислів'я.
В основу існуючих класифікацій покладено різноманітні критерії і аспекти: вербальний, етнографічний, музикологічний, хореографічний, регіональний тощо.
Найбільшу поширеність здобула жанрова класифікація - обрядовий і позаобрядовий.
В усній народній творчості повноцінно представлено три роди мистецтва: лірика, епос, драма. Фольклор поділяється на
поетичний ( пісні, думи, приказки, прислів'я, вітання, прокльони, побажання, афоризми),
прозовий ( казки, легенди, перекази, оповідання),
драматизований.
Пісні, наприклад, класифікуються таким чином: трудові, колядки, щедрівки, веснянки, купальські, обжинкові, весільні, ігрові, та ін.
До епічного жанру належать: думи, балади, історичні пісні.
Кожному фольклорному жанру властиві певні ознаки:
в думах, історичних, соціально-побутових піснях наявне соціальне, громадське звучання. Ліричні пісні про кохання і балади характеризуються емоційними особливостями.
Для народнопісенних жанрів характерні силабічні групи із 3 -4 складів з одним наголосом та більшою кількістю складів і двома наголосами.
Для фольклорних жанрів може бути характерне народнопісенне римування, розташування рим у певному порядку.
4. Кобзарство на Україні.
Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали мудрість, розкривали правду життя, закликали до боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається. Тлумачення слова «кобзарське» – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару. Слово «мистецтво» говорить про наповнення культурою гри та співу.
Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань.
Відношення до кобзарів в народі було особливим.
В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу.
Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Проте знову зараз звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід.