^43. Система органів державного екологічного контролю.

Державний екологічний контроль здійснюється органами загальної та спеціальної компетенції . Органами загальної компетенції : --Верховна Рада України, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо. --ПУ контролює виконання своїх екологічних указів.-- Відповідні структури діють і у складі КМУ, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.--До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель (ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»), а також контролю за станом охорони зелених насаджень і водойм. --Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринногосвіту.(ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»). --Особливе місце в системі державного екологічного контролю посідають органи прокуратури.

спеціальної компетенції :--Міністерство екології та природних ресурсів України.Відповідно до п.1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 р. № 32. Мінприроди є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки. -- Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція)  діє на підставі Положення про неї у складі Мінприроди України. Одним із головних завдань є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами. – державна служба охорони природно-заповідного фонду, на яку покладений державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереженням біологічного та ландшафтного різноманіття навідповідних територіях, та-- Державна геологічна служба (Держгеолслужба), повноваження в ЗУ про ДГС  яка здійснює державний контроль за проведенням робіт з геологічного вивчення та використання надр.

-- Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство) затверджено ПКМУ 2014р.

-- Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України) затверджено УП.

-- Державне агентство земельних ресурсів України затверджено УП.

-- державна служба з надзвичайних ситуацій затверджено УП виконанням вимог цивільної оборони і техногенної безпеки,

-- державний інспекція ядерного регулювання україни затверджено ПКМ

-- Державний агентство рибного господарства України затверджено УП.

-- Державна санітарно-епідеміологічна служба України затверджено УП.

44. Правові форми контролю у сфері охорони та раціонального використання курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зон.

ЗУ про курорти.

курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури,

лікувально-оздоровча місцевість - природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, лиманів та озер, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики.

 рекреаційні зони - це території (акваторії), призначені для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. ЗУ «НПС» питанням курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячена єдина стаття 62 Закону згідно з якою курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови.  Землі курортів, так само, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається главою 8 ЗКУ. За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення (ЗУ про курорти).

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які рідко трапляються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

(зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, на якій розташовані санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів.

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту.

Спеціально уповноваженим органом у сфері організації курортної справи в Україні є Державне агентство України з туризму та курортів затверджено УП 2013 положення про держ агентство україни з туризму та курортів 2013

45. Поняття контролю у сфері забезпечення екологічної безпеки та особливості його правового регулювання.

У правовій теорії екологічний контроль розглядають як важливий елемент державного управління в галузі екології, що носить загальний характер і присутній в усіх галузях і сферах виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, юридична енциклопедія тлумачить екологічний контроль як контроль за додержанням законодавства в галузі охорони навколишнім природним середовищем усіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й підпорядкування, а також посадовими особами та громадянами.

Більш ширше визначення екологічного контролю дає В.І. Андрейцев, а саме як регламентовану законодавством діяльність державних органів, спеціалізованих формувань екологічних громадських об’єднань, що спрямована на спостереження та перевірку дотримання юридичними й фізичними особами вимог екологічного законодавства та застосування заходів попередження еко­логічних правопорушень.

М.В. Краснова пропонує наступне визначення екологічного контролю: екологічний контроль - це напрямок державної екологічної політики, міжгалузева (комплексна) функція управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, в межах якої реалізується визначена законодавством діяльність державних, самоврядних, громадських, виробничих органів, яка спрямована на спостереження додержання вимог екологічного законодавства, забезпечення реалізації державної екологічної політики, запобігання порушенням екологічного законодавства України, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення .

Таку систему правових норм утворюють положення Законів України «Про НПС», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про Червону книгу», «Про відходи», Водного, Лісового кодексів, Кодексу. Екологічний контроль як суб’єктивна категорія це сукупність повноважень спеціально уповноважених на те органів у сфері спостереження за станом додержання вимог екологічного законодавства, перевірки виконання обов’язків щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища.

О.В. Головкін вважає, що відмінність нагляду від контролю полягає в тому, що перший має більш вузьку сферу застосування. Контроль слід вважати більш широким поняттям, а нагляд варто розглядати як елемент контролю, як «звужений контроль», але звужений лише повідношенню до сфери свого застосування. Нагляд здійснюється за об'єктами, які не підпорядковані органу, що здійснює нагляд, тоді як контроль може здійснюватися як щодо підпорядкованих суб'єктів, так і тих, що не мають прямого підпорядкування.