44

ЗМІСТ

ВСТУП

Україна займає вигідне геополітичне положення перебуваючи в самому центрі Європи на перетині торговельних, фінансових, енергетичних шляхів та інформаційних потоків. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку виступає бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі і в Європі. Розширення кордонів Євросоюзу призвело до того, що Україна отримала з ним спільний кордон, що в свою чергу відкрило нові опції для співпраці. На сучасному етапі відносини України та Європейського Союзу досить складно охарактеризувати, адже сучасний політичній стан України унеможливлює на данний момент вступ до лав ЄС, якщо країни-члени не нададуть їй допомогу у відстоюванні суверенітету держави та стабілізації економічної сфери життя країни. Як відомо Україна вже довгий час планувала про вступ до Європейського Союзу, адже була створенна стратегія щодо реформування всіх сфер життя, кардинальна зміна системи державного управління, демократизація відносин між владою та суспільством, а також забезпечення процесу прозорості і відкритостіу забезпеченні управлінського процесу. Інтеграція України в політичний та економічній простір Євросоюзу, завжди буде основним вектором для входження нашої країни до світового господарства.

Адже як показали події останніх років як на політичному, економічному і соціальному рівні – Європейський Союз являється найприорітетнішим союзником та вибором для суспільства України та держави. Саме стратегія реалізації інтеграції України до ЄС становить найбажаніший пріоритет для України, задля виходи із теперішнього скрутного становиша на міжнародний ринок і підвищення власного іміджу та економічних потужностей серед світових країн.

Данну проблематуку досліджують у своїх працях багато науковців сучасності, як на вітчизняному просторі Б. Лукʼяненко, Я. Столярчук, В. Андрійко, В. Чалий, А. Гальчинський, Смирнова. К, так і на зарубіжному П. Стріттен, Р. Купер.

Актуальність даної теми зумовлена як геополітичним, економічним так і соціальним становищем України, адже питання інтеграції України до ЄС не є предметом дискусії, а це є питання часу і результату всіх поставлених перед Україною задач.

Метою дослідження є оцінка становища України з огляду на її стратегічну орієнтацію направленості на входження до Європейського Союзу та її пріоритетні напрямки реалізації інтеграційних прагнень.

Обʼєктом дослідження виступають взаємовідносини між Україною та Європейським союзом, як подальшим союзником в економічному та політичному плані.

Розділ і. Теоритичні засади зародження євроінтеграції, як наслідку зростання ролі інтегративних угрупувать

1. Концептуальні підходи до визначення поняття «міжнародна інтеграція»

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають не тільки як відносини, але як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік. Виходячи з цього, міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. Інтеграція – це процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення, об’єднання економік ряду країн.

Існуючі визначення інтеграції можна згрупувати в декілька наукових шкіл сучасної економічної думки, а саме:

• Ринкову ( принцип Laisser faire)

• Ринково-інституціональну

• Структурну (структуралістську)

В ринковій школі – ринок є найкращим регулятором економіки, який не можуть замінити ніякі штучні механізми з боку держави. Міжнародна економічна інтеграція вважається тим глибшою, чим вільнішою є дія ринкових сил та чим меншим є регулюючий вплив держави.

У ринково-інституціональній школі інтеграція – це втілення певної єдності економічних та політико-правових аспектів, де інтеграція починається з дій урядів, що стосуються усування дискримінації.

В той час як в структурній школі існує різко критична позиція щодо традиційної теорії міжнародної торгівлі. Справжня інтеграція можлива лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, що є невідʼємною частиною процесу зміни їх структури, якого не можна уникнути. Під інтеграцією слід розуміти спільну політику зайнятості , спільну монетарну і фіскальну політику, а також спільну антимонопольну політику (П. Стріттен). Для повної інтеграції важливі не стільки забезпечення абсолютної свободи руху товарів і факторів виробництва (тобто, свобода дії ринкового механізму) , скільки координація економічної політики держав. Вищою можливою межею регіональної економічної інтеграції повинна бути раціональна господарська структура всього регіону, що інтегрується і базується на оптимальній економічній політиці.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення, взаємопереплетення, зрощування національних економік і формування цілісного регіонального ( міжнародного ) господарського комплексу. У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів. Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл.1.1

	Стадії інтеграції	Скасування тарифів та квот між учасниками	Спільна система тарифів та квот	Скасування обмежень на рух факторів	Гармонізація та уніфікація економічної політики та інституцій
1	Преференційна зона	Так	Ні	Ні	Ні
2	Зона вільної торгівлі	Так	Ні	Ні	Ні
3	Частковий митний союз	Ні	Так	Ні	Ні
4	Митний союз	Так	Так	Ні	Ні
5	Спільний ринок	Так	Так	Так	Ні
6	Економічний союз	Так	Так	Так	Так
7	Повна інтеграція	Так	Так	Так	Так

Таблиця 1.1 «Стадії міжнародної економічної інтеграції»

Найпростішими видами міжнародної економічної інтеграції є зона вільної торгівлі та митний союз.

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі (ЗВТ) залишає за собою право на ведення самостійної економічної політики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з наданням йому права прийняття обов'язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встановлюється. Кожний член визначає митний збір відповідно до економічних потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами — учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і кодування товарів.

Митний союз (МС) має єдиний митний кордон. Митниці зберігаються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території МС діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках Митного союзу провадиться єдина торгова політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині союзу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами — учасницями МС є вільний доступ до товарів, зроблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, немає митних зборів з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію МС будь-якою з країн-учасниць, проходять митний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф.[5]

Еволюція інтеграційних процесів починаючи з ХХ років стала рушійною силою до появи концепцій інтеграційного розвитку. Досліджуючи погляди щодо розвитку механізмів інтеграційних процесів провідних економістів-представників різноманітних шкіл, можна стверджувати що вони відрізняються оцінками інтеграційного механізму та основуються на трьох концепціях : ліберальній, неоліберальній і неокейнсіанській (дирижистській) [1, c.32]. Булатов А.С. запропонував повну класифікацію концепцій розвитку інтеграційних процесів [2, c.299-300]:

1. Неолібералізм. Прибічники цього напрямку (В. Репке, М. Алле) розглядають повну інтеграцію як єдиний ринковий простір в масштабі декількох країн, де дія стихійних ринкових сил не залежить від політики урядів та національних, міжнародних економічних угод. Представники пізнього неолібералізму (Б.Баласса) більшу увагу приділяли еволюції інтеграції, яка базувалася на розвитку економічних та політичних процесів у різних країнах.

2. Корпораціоналізм. Представники (С. Рольф, У. Ростоу) вважали, що інтегрування міжнародної економіки здатні забезпечити не ринковий механізм і державне регулювання, а міжнародні корпорації, функціонування яких сприяє раціональному та збалансованому розвитку світогосподарських зв’язків.

3. Структуралізм. Прибічники (Г.Мюрдаль) цього напрямку економічну інтеграцію розглядають як процес структурних перетворень в економіці країн, що є центрами її розвитку, яких у цілих галузях промисловості, результатом яких стане якісно новий інтегрований простір із досконалішим господарським механізмом.

4. Неокейнсіанці (Р.Купер) вважали, що для створення різних вигод від широкої міжнародної економічної взаємодії та однозначного збереження у максимального ступеню свободи необхідна узгодженість внутрішньої та зовнішньої політики сторін, що інтегруються, оптимальне поєднання двох варіантів розвитку економічної інтеграції враховує:

a) об’єднання держав з поступовою втратою ними суверенітету і взаємне узгодження економічної політики;

b) інтеграція з максимальним збереженням національної автономності.

5. Теоретики дирижизму (Я.Тинбергер, Р. Санвальд, І.Штолер) заперечували вирішальну роль в інтеграційних процесах ринкового механізму. На їх думку, функціонування міжнародних інтеграційних структур можливе шляхом розробки їх учасниками загальної економічної політики й узгодженого законодавства для створення оптимальної структури міжнародного господарства, яка знищує штучні перешкоди і усвідомлено вводить бажані елементи координації та уніфікації.

Отже, інтеграція починається з підписання преференційних угод, потім іде формування зони вільної торгівлі, далі іде створення митного союзу,який веде за собою спільній ринок та економічний союз. Хоч інтеграція являє собою найкращий варіант торгової політики , але чисельні дослідження показують що позитивні ефекти в більшості випадках, що виникають в результаті її розвитку, перевищують негативні ефекти.

В певний момент часу рівень розвитку інтернаціоналізації господарського життя доходить до тої точки відліку коли економічні звʼязки та взаємозалежність роблять перехід і проникають у національні господарства. Це є проявом інтернаціоналізації виробництва та ознакою інтеграції.

У середині ХХ ст. саме розвиток інтеграційних процесів став поштовхом для створення концепцій розвитку інтеграцій