3. Поняття про вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку, їх співвідношення.

В процесі вивчення психологічних особливостей досліджуваних науковці та практики мають справу та оперують базовими поняттями – вікових та індивідуальних особливостей психічного розвитку людини.

Вікові особливості психічного розвитку – типові ознаки розвитку

психіки в певному віковому періоді. Виступають нормативами для визначення темпів психічного розвитку індивіда, однак мають дещо відносний характер.

Індивідуальні особливості психічного розвитку – специфічні для конкретного індивіда темпи та особливості розвитку психіки.

Індивідуальні бувають (співвідносно з віковими):

• адекватні (ті, які відповідають віковим),

• неадекватні (невідповідаючі віковим) –прогресивні (випереджання) та регресивні (відставання).

Отже, вікові особливості розвитку психіки – це свого роду норма, орієнтир, на який покладаються науковці та практики, а індивідуальні особливості психічного розвитку вказують на темпи та характер формування конкретної людини в її особливих умовах.

4. Психічний розвиток людини є детермінованим (спричиненим):

а) факторами (обов’язкові та незмінні особливості психічного розвитку);

б) умовами (варіативні, змінні особливості психічного розвитку).

На фоні стандартних факторів проявляються специфічні умови, тобто розвиток психіки та відповідно формування особистості може відбутись на обов’язкової наявності типових факторів, які перетворюються у специфічні умови для кожного конкретного індивіда, наприклад, людське оточення є обов’язковим фактором психічного розвитку індивіда, але кожна дитина проживає в певній родині, що вже проявляється як умова її психічного розвитку.

Фактори психічного розвитку:

а) біологічна основа,

б) соціальне середовище,

в) активність особистості, що виявляється в діяльності.

1. Біологічна основа – базові індивідні властивості:

а) спадкові ознаки (передані від батьків через генотип);

б) вроджені ознаки (особливості внутрішньоутробного розвитку на процесу народження),

в) дозрівання нервової системи (зростання аксонів та дендритів, мієлінізація нейронів).

Спадковість – здатність живих організмів відтворювати свої родові ознаки. Механізм передачі спадковості – генотип. Для психіки спадковість може мати сприятливі вияви – будова мозку, його функції, здатність до формування свідомості, та несприятливі – соматичні та психічні хвороби та відхилення.

Перелік психічних хвороб та відхилень, що передаються спадково:

- шизофренія,

- олігофренія (вроджена розумова відсталість),

- суїцидальні нахили (схильність до здійснення самогубств),

- схильність до алкоголізму,

- злочинні нахили,

- маніакально-депресивний психоз,

- депресія,

- гіперактивність (надмірна невмотивована збудливість та рухливість),

- невротичні стани (неврози – нав’язливих станів, фобічний, істеричний та астенічний).

Вроджені ознаки – ознаки психіки, що формуються під час пренатального розвитку дитини та впродовж її народження. Вони можуть бути сприятливими для психічного розвитку – тип ВНД, задатки та несприятливими - хвороби та відхилення.

Спадковість не тотожна вродженим задаткам.

Дозрівання нервової системи відбувається від народження дитини до підліткового віку (перші 10-12 років життя) і виявляється у зростанні нейронних закінчень мозку – аксонів та дендритів (на рівні психіки це виявляється у накопиченні інформації), і мієлінізації нейронів – покритті їх ізолюючою оболонкою (відповідно – зростання регуляції поведінки та емоцій).

Соціальне середовище виявляється через мікросоціум (сім’я, друзі, педагоги – близьке оточення дитини) та макросоціум (країна з її суспільними та економічними особливостями, регіон, менталітет тощо).

Вплив соціального середовища забезпечує соціалізацію – процес та результат засвоєння індивідом суспільного досвіду.

Стадії соціалізації:

а) ідентифікація – ототожнення дитини з дорослим та наслідування його поведінки (розгортається у дитинстві),

б) індивідуалізація – пошуки власних індивідуальних ознак (типова для підліткового віку),

в) інтеграція – знаходження психологічної близькості з іншими людьми (характерна для юності).

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки.

Активність – умова і результат психічного розвитку, що виявляється в діяльності.

Рівні вияву активності:

а) репродуктивний ( копіювання дій дорослого),

б) виконавчий (самостійне виконання поставлених дорослим завдань),

в) творчий (самостійна постановка завдань та знаходження оригінальних способів їх вирішення).

Для психічного розвитку найважливішими проявами активності індивіда є її втілення у провідну діяльність, що є головною для певного вікового періоду.

Тема: Вікова періодизація психічного розвитку людини .

План:

1. Проблема здійснення вікової періодизації психічного розвитку. Одиниці поділу віку.

2. Сучасна вітчизняна вікова періодизація психічного розвитку людини.

3. Аналіз критеріїв здійснення вікової періодизації психічного розвитку.

4. Поняття про кризи та сензитивні періоди розвитку психіки особистості.

Література:

1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2 томах. Т.1. – М.,1980.

2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968.

3. Вікова психологія. За ред.. Костюка Г.С. – К.: Радянська школа, 1976.

4. Вікова та педагогічна психологія. За ред. Скрипченка О.В. – К.: Просвіта, 2001.

5. Возрастная и педагогическая психология. Под ред. Петровского А.В. – М.: Просвещение, 1981.

6. Гальперин П.Я. Актуальные проблемы возрастной психологии. – М., 1989.

7. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2002.

8. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики.- М.,1981.

1. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974.

2. Мухина В.С. Детская психология. – М., 1985.

3. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – 3-е изд. – М.: Владос, 1999. – Кн.2: Психология образования.

4. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте . – М.: Просвещение, 1981.